45. Об’єкти і суб’єкти державного управління.

Управлінню притаманні свої об’єкти і суб’єкти. Об’єктами управління (ОУ) можуть бути поведінка окремих людей чи груп, суспільна праця і виробництво, технічні засоби тощо. Відповідно до цього управління поділяють на технічне, біологічне і соціальне (СУ). СУ, в свою чергу, включає державне, громадське, церковне і сімейне управління.

Об’єктом державного управління (ОДУ) є соціальна організація суспільства з притаманними їй соціальною структурою і соціальними процесами. ОДУ – це система, яка підпорядковується владній волі суб’єкта управління і виконує його рішення. Об’єктами можуть бути галузі, регіони, підприємства, організації.

Суб’єкт управління (СУ) забезпечує реалізацію інтересів певної соціальної спільноти – народу, певних верств суспільства, нації. Між СУ і ОУ виникають управлінські відносини завдяки тому, що СУ наділені відповідно ОУ владними повноваженнями, які дають змогу їм здійснювати свій управлінський вплив. Відносини між СУ і ОУ можуть носити характер субординації, координаціїї. Підпорядкування одного інтересам іншого приводить до встановлення між ними вертик. зв*язків — субординації(пряме підпорядкуаання, непряме підпорядкування, подвійне підпорядкування та ін.) Поєднання двох і більше дій одного рівня, які спрямовані на досягнення запланованого результату, призводить до встановлення горизонтальних зв*язків— координації (узгодження, предметно-технічна взаємодія тощо).

46.  Американський та європейський підходи до державного управління.

Існує два різні підходи до визначення державного управління:

І. Американський підхід ґрунтується на переважанні методів господарського правління, де основою для ухвалення рішень є економічна раціональність.

ІІ. Європейській підхід ґрунтується на давнішній, заснованій на праві традицій, яка визначає державне управління як галузь юридичної сфери.

Американська модель державного управління характеризується такими ознаками: державне управління Ґрунтується на президентській формі правління і бінарній партійній системі; пріоритет права та індивідуалізму у відносинах між державою і суспільством, засто­сування принципу: законодавство, управління і судочинство; несу­місність адміністративно-управлінських посад з іншими посадами; жорсткий механізм стримування і противаги; децентралізація влади у прийнятті політичних рішень; обмежене втручання держави в економічну та соціальну сфери; найбільш мінімальний державний сектор економіки (становить 10% національного господарства) і най­більш мінімальні державні витрати (20% ВВП); екстраполяція прин­ципів і методів приватного бізнесу на державне управління; висока мобільність і конкурентність працівників державної служби; високий ступінь контролю керівників над підлеглими та свободи і відпо­відальності управлінців за прийняття рішень; відкрита, наймана система набору на державну службу.

Європейська модель державного управління включає всі форми державного правління, за винятком президентської, і ґрунтується, як правило, на партійній системі обмеженого політичного плюралізму. Для неї характерні закрита система державної служби (за винятком Великої Британії), кадрова, наймана і змішана системи набору державних службовців. На відміну від США державне управління тут має більший обсяг повноважень в економічній і соціальній сферах, що виражається у великому обсязі державних податків і державних видатків (30-45 % ВВП). Еліта на вищих рівнях державної служби має високий престиж.