Тема 18. Основні фінансово-економічні показники бізнес-плану

Починаючи розробку бізнес-плану, треба чітко уявляти собі, що кожний конкретний план має свої особливості і не існує якогось придатного на всі випадки життя універсального бізнес-плану.

Кожен бізнес-план має свої риси залежно від того, в якій сфері починає працювати підприємець, який капітал він хоче отримати від банку чи інвестиційної компанії.

Обсяг та ступінь конкретизації розділів бізнес-плану визначаються специфікою фірми і сфери її діяльності, цілями підприємництва, масштабами бізнесу, а також залежать від контактної аудиторії, на яку він розрахований.

Розробка бізнес-плану є процесом створення моделі підприємницької діяльності. Тому цілком зрозуміло, що чим менше похибок буде зроблено за його обґрунтування, тим менше проблем постане перед фірмою у процесі реалізації.

Важливо підкреслити, що підприємці та менеджери не можуть без шкоди для якості “перестрибувати” через ключові етапи процесу бізнес-плану. Тому нижче наведені основні фінансово-економічні показники, які необхідно розраховувати при складанні бізнес-плану.

При вивченні попиту на певну продукцію (послугу) необхідно враховувати її специфічні особливості, які визначаються характером самої продукції (послуги), а також умовами її реалізації і споживання.

Аналіз і прогнозування обсягу попиту населення на певну продукцію (послуги) на регіональному ринку в цілому, в тому числі на продукцію (послуги) конкретного підприємства, здійснюється на основі статистичних даних про доходи і витрати населення регіону на певну продукцію чи послуги із застосуванням методів аналізу і прогнозування конкретних економічних показників.

Прогнозування попиту на конкретні види продукції (послуги) на регіональному ринку (мікропопит) здійснюється із застосуванням таких інструментів економіко-математичного моделювання, як складання однофакторних моделей залежності обсягу попиту від факторів (цін, доходів тощо), визначення одиничних коефіцієнтів еластичності та побудова багатофакторних моделей, а також перенесення середньорічних розмірів чи темпів продажу на прогнозований період.

Особливо важливе значення для прогнозування загального обсягу попиту населення має дослідження причин виникнення незадоволеного попиту, визначення обсягу попиту, що формується, і тенденцій його розвитку.

Велику увагу слід приділити вивченню структури реалізованого попиту і факторів, що її визначають. Джерелом інформації про внутрішню групову структуру реалізованого попиту на продукцію (послуги) конкретних підприємств є вибіркові дані оперативного обліку реалізації продукції чи послуг.

Оскільки попит змінюється під дією різних факторів, виникає необхідність встановлення кількісної залежності зміни попиту від цих факторів. Найпоширенішим є коефіцієнт еластичності попиту від різних факторів (Ке):

Після позиціювання впроваджуваних товарів і поcлуг на регіональному ринку необхідно спланувати комплекс маркетингу. До комплексу маркетингу входить все, що підприємство може впровадити для підвищення попиту на свої товари і послуги, а саме:

— схема розповсюдження товарів і послуг;

— ціноутворення;

— методи стимулювання обсягів продажу;

— реклама;

— формування «public relation» (суспільної думки) про впроваджувані товари і послуги.

Рішення про вибір каналів розповсюдження товарів і послуг — одне із найскладніших рішень, котрі доводиться приймати підприємцю. Кожний канал розповсюдження має специфічні рівні збуту і витрат. Вибір каналів суттєво впливає на інші складові комплексу маркетингу.

Не менш важливо висвітлити якомога повніше питання про визначення цін на нові товари і послуги та рівень рентабельності на вкладені кошти.

Цінова політика на споживчому ринку — важлива проблема для всіх підприємств.

В умовах формування ринкових відносин в Україні діє ринкова модель оптово-відпускної ціни промисловості на окремі види продукції, товарів чи послуг (Цов):

Цов = S + П + Аз + ПДВ, (2)

Де S - собівартість продукції (послуг);

П - запланований прибуток;

Аз - акцизний збір (на ті види товарів, які підлягають оподаткуванню);

ПДВ - податок на додану вартість, який сплачують виробники товарів, продукції чи послуг.

До складу роздрібної ціни, за якою товари реалізуються населенню, входить торговельна надбавка (Тн):

Цр=Цов + Тн (3)

Розмір торговельної надбавки повинен покрити витрати обігу, прибуток торговельного підприємства і податок на додану вартість, який воно сплачує до бюджету.

Якщо крім торговельної надбавки буде застосовуватися і націнка (Н) на покриття додаткових витрат (наприклад, у підприємствах громадського харчування), то остання визначатиметься за формулою

Н=В+ П+ПДВ-Тн , (4)

Де Тн — торговельна надбавка;

В — витрати підприємства;

П — прибуток підприємства;

ПДВ - податок на додану вартість у складі торговельної надбавки і націнки.

Верхня точка відхилення ціни, або максимальна ціна, а отже, і максимальна величина торговельної надбавки і націнки, залежатиме від цінової політики підприємства.

При встановленні граничних розмірів торговельних надбавок і націнок у підприємствах громадського харчування максимальна роздрібна ціна на конкретний вид товарів, продукції чи послуг (Цм) визначатиметься за формулою

 (5)

Де С — вартість сировини за оптово-відпускними цінами;

Тн — граничний розмір торговельної надбавки у % до оптово-відпускної ціни;

Н — граничний розмір націнки у % до ціни роздрібної торгівлі (з урахуванням торговельної надбавки).

Залежно від цінової політики, прийнятої на підприємстві, визначається сума прибутку.

Управління прибутком слід вважати окремим елементом ціноутворення, тісно пов'язаним з ціновою політикою підприємства. Він може бути мінімальним, нормальним, необхідним, максимальним.

Мінімальний прибуток забезпечує мінімальний рівень рентабельності на вкладений капітал і відповідає рівневі середньої процентної ставки за депозитами, яка склалася у даний період часу. Власник підприємства не буде зацікавленим у капіталізації прибутку (вкладанні його в основні й оборотні засоби), якщо сума одержання прибутку буде меншою від суми процента, котру він міг би одержати від зберігання своїх грошових засобів у банку або придбання на них цінних паперів інших підприємств.

(В умовах економічної нестабільності і підвищення рівня інфляції, характерних для України, прийнятна середня процентна ставка на вклади у стабільній валюті.)

Величина капіталу, вкладеного у підприємство (К), мінімальний рівень рентабельності (Мрр ) і відповідна мінімальна сума прибутку (Пмін) можуть бути визначені кількісно незалежно від обсягу діяльності (V):

(6)

Визначити обсяг діяльності (товарообігу), який забезпечує одержання мінімального прибутку і рентабельності, можна за формулою

 (7)

Де Вн — сума умовно-постійних витрат;

Вд - рівень валового доходу;

Вз - рівень умовно-змінних витрат.

Сума максимального прибутку може бути вищою за необхідну. Поняття максимального, як і необхідного, прибутку пов'язано з реалізацією цілей підприємств і вибраної цінової політики на ринку продукції і послуг. Підприємство при цьому повинно визначити, з одного боку, можливість збільшення обсягів діяльності з урахуванням зміни платоспроможного попиту населення, а з іншого - розрахувати обсяг діяльності (товарообігу), який дозволяє одержати максимально можливий (або необхідний) прибуток, за формулою

 (8)

Як документ внутрішнього планування бізнес-план має бути докладним планом виробничої діяльності. В ньому необхідно розглянути сам процес виробництва продукції: описати будівлі, обладнання, потреби в сировині та трудових ресурсах, технологічні процеси, а також можливості бізнесу, використання виробничих потужностей та програми контролю якості.

У виробничому плані слід також розглянути рівень сервісу, який фірма зможе забезпечити споживачам товару чи послуги.

Інформація про джерела постачання сировини та напівфабрикатів оформлюються у таблицю, де зазначаються основні умови для укладання угод з постачальником на окремі види сировини, продукції, напівфабрикатів, форма оплати, види поставок, методи завозу тощо (табл. 1).

Розрахунок чисельності працівників виробництва зводиться до визначення явочної та спискової чисельності.

Таблиця 1. Форма плану постачання

 

№	Постачальник	Характеристика Сировини, Напівпродуктів	Основні умови постачання
			Види Поставок	Методи Завозу	Форма Оплати	Інші Умови
1	2	3	4	5	6	7

 

Явочна чисельність — це щоденна постійна кількість робітників на робочих місцях при встановленому режимі робочого дня.

Середньоспискова чисельність включає загальну кількість робітників, заплановану за штатним розкладом підприємства з урахуванням додаткової потреби в робітниках для заміни осіб, які перебувають у відпустках, відсутні за хворобою та з інших причин.

Середньоспискова чисельність робітників визначається за формулою

 (9)

Де Чя — явочна чисельність робітників;

Дн — номінальне число робочих днів на рік (без святкових і вихідних днів);

Е — ефективний фонд робочого часу (без втрат робочого часу з різних причин у номінальному числі робочих днів),

Наприклад, явочна чисельність робітників виробничих цехів визначається з урахуванням добової кількості перероблюваної сировини, існуючих норм виробітку та режиму праці за формулою

 (10)

Де Чя — явочна чисельність, чол.;

Qg — кількість перероблюваної сировини (напівфабрикатів), кг, (шт., грн.) За зміну;

Т — тривалість робочої зміни, год., хв.;

А — норма виробітку, кг/год. (шт., грн. Тощо);

К —коефіцієнт зростання продуктивності праці.

Аналогічний результат можна одержати на основі даних про планову кількість виробів за зміну, норму часу на виготовлення одиниці продукції за формулою

 (11)

Де n — кількість виготовленої продукції (послуг), шт., кг тощо за зміну;

НT — норма часу на виготовлення одиниці продукції, хв./шт., кг тощо;

Т - тривалість робочої зміни, год., хв.;

К — коефіцієнт зростання продуктивності праці.

Явочна чисельність таких категорій робочих професій, як продавці, буфетники, касири, розраховується за даними про кількість робочих місць і режим роботи підприємства за формулою

 (12)

Де Т — тривалість робочої зміни, годин на добу;

Р — кількість робочих місць, одиниць;

T - тривалість робочого дня одного робітника, год.

Далі необхідно вибрати оптимальний спосіб виробництва продукції. Фактори виробництва можуть поєднуватися різними способами, забезпечуючи однаковий обсяг випуску продукції. Наприклад, можна виробляти певну кількість продукції, використовуючи більші трудовитрати і малий капітал, або більшу кількість капіталу і невеликі витрати праці, або ж обрати будь-яке інше поєднання обох факторів, що знаходить відображення у кошторисі окремих статей витрат підприємства.

Крім того, необхідно показати, як витрати залежать від обсягу діяльності підприємства і як вони можуть змінюватися за певний проміжок часу.

У короткостроковий період деякі витрати залишаються незмінними, хоч усі інші можуть змінюватися залежно від збільшення випуску продукції. Загальні витрати (ТС) на виробництво будь-якого товару складаються з двох компонентів: постійних (FC), які фірма несе незалежно від обсягу випуску продукції, і змінних (VС), які змінюються разом з обсягом випуску продукції.

Постійні витрати можуть включати витрати на оренду та утримання приміщень, амортизацію основних засобів, на страхування майна, технічне обслуговування обладнання. Ці витрати залишаться однаковими незалежно від обсягів продукції, яку виробляє фірма. Всі інші є змінними витратами (на заробітну плату, на сировину, паливо, електроенергію, транспортні витрати тощо) і зростають в міру збільшення обсягу виробництва продукції.

Постійні витрати можуть контролюватися протягом тривалого періоду, але вони не змінюються при зміні обсягу діяльності підприємства протягом короткого проміжку часу (ці витрати оплачуються навіть тоді, коли продукція взагалі не випускається).

Щоб з'ясувати, скільки випускати продукції, необхідно знати, як зростуть змінні витрати із розширенням випуску продукції. Для цього необхідно використати деякі додаткові критерії вимірювання витрат і насамперед граничні, або маргінальні, витрати (МС).

Граничні витрати характеризують приріст витрат в результаті виробництва однієї додаткової одиниці продукції. Оскільки постійні витрати не змінюються із зміною обсягу виробництва продукції фірми, граничні витрати визначаються зростанням лише змінних витрат при випуску додаткової, одиниці продукції. Отже, ми можемо записати граничні витрати як

(13)

Граничні витрати показують, у що обійдеться фірмі збільшення обсягу випуску продукції на кожну додаткову одиницю.

Середні витрати (AC) — це витрати на одиницю випуску продукції, які теж бувають трьох видів: середні постійні, середні змінні й середні загальні.

Середні постійні витрати (A.FC) визначаються діленням постійних витрат на обсяг випуску продукції (FC/Q). Оскільки постійні витрати не змінюються, середні постійні витрати знижуються в міру збільшення обсягу випуску продукції.

Середні змінні витрати (AVC) визначаються діленням змінних витрат на обсяг випуску продукції (VC/Q).

В міру збільшення обсягу випуску продукції середні змінні витрати можуть збільшуватися або зменшуватися чи залишатися на однаковому рівні.

І нарешті, середні загальні витрати (АТС) визначаються діленням загальних витрат на обсяг випуску продукції (ТС/Q) і являють собою витрати в розрахунку на одиницю продукції.

Для визначення оптимального обсягу діяльності відповідно мінімального значення середніх загальних витрат використовують показник граничних витрат (МС).

Виходячи із оцінки реалізованого і потенційного попиту на товар та власних витрат на виробництво, підприємство вирішує, що виробляти, скільки виробляти і з якими витратами, аби максимізувати свій доход. У розрахунок приймається очікувана ціна товару і витрати на виробництво, а кількість вироблюваного і запропонованого товару визначається виробником виходячи із умов максимізації власного доходу.

Під власним доходом слід розуміти обсяг чистого прибутку, тобто різницю між виручкою від продажу і повними, включаючи фіксовані, витратами.

Отже, головним мотивом пропозиції є максимізація прибутку виробника. Обсяг, або розмір, пропозиції — це кількість товару, яку виробник з метою максимізації прибутку виробляє і пропонує для продажу протягом певного періоду при визначеній ціні товару. Характер лінії пропозиції залежить не тільки від ціни, а й від терміну — періоду реалізації товару за інших рівних умов.

Пропозиція - це виробництво товару для продажу. Зазначимо, що налагоджене виробництво певного товару є досить інерційним, тому продукція тут вироблятиметься деякий період, навіть якщо ціна ( Р) на ринку падатиме. В цьому випадку пропозиція (Q) носить одномоментний характер (одномоментна пропозиція, Qo). Якщо період обчислення обсягу продажу досить великий, реакція виробника на зміну ціни товару значно впливатиме на обсяг пропозиції.

Якщо ця реакція полягає лише у зміні обсягів використання таких змінних факторів, як праця і матеріали, але при цьому не змінюються виробничі потужності, то йдеться про так звану короткострокову пропозицію.

 

Рис. 3.2. Одномоментна пропозиція

 

Якщо ж розглядається період, протягом якого видозмінюються й основні фонди, то вважається, що пропозиція носить довгостроковий характер. Прямі (S) одномоментної (рис. 3.2) і короткострокової пропозиції (рис. 3.3) відрізняються одна від одної: перша відображає незмінність обсягу пропозиції (Qo), а друга має вигляд зростаючої функції, коли обсяг пропозиції може збільшуватися (Q2) або зменшуватися (Q1).

Рис. 3.3. Короткострокова пропозиція

Слід зазначити, що одномоментна пропозиція характерна для більшості підприємств з порівняно великою питомою вагою основних фондів і порівняно високим коефіцієнтом їх використання.

Для деяких підприємств (наприклад, торговельних і громадського харчування) одномоментної пропозиції не існує, асортимент продукції може змінюватися щодня, а тому в цих підприємствах використовується як теоретичний інструмент аналізу функція короткострокової і довгострокової пропозиції. Функція короткострокової пропозиції ( S/P) може бути розрахована з використанням коефіцієнта цінової еластичності попиту і характеру реакції покупців:

 (14)

Де Q - зміна обсягу продукції і послуг;

Р - зміна ціни на продукцію і послуги;

 і — середні значення обсягу продукції та послуг і ціни.

Для прямої одномоментної пропозиції S/P = 0, а для короткострокової — S/P > 0. При зростанні цін ресурсів пропозиція зменшується, а при падінні збільшується.

Важливим є також складання балансу прибутку та його розподілу. До цього розділу доцільно скласти графік досягнення беззбитковості (рис. 3.4), що ілюструє вплив на величину прибутку обсягу виробництва, доходів і собівартості продукції.

Рис. 3. Графік досягнення беззбитковості:

1 — обсяг валових доходів від продажу продукції; 2 — змінні витрати; 3 — постійні витрати; 4 — сукупні витрати; 5 — точка беззбитковості; 6 — зона прибутковості

За допомогою графіка можна знайти точку беззбитковості, тобто той обсяг виробництва, при якому лінія, що показує зміну виручки (доходу) від реалізації при заданому рівні цін пересікається з лінією, що показує зміну собівартості продукції (витрат). Отож, у нашому прикладі обсяг беззбиткової діяльності складає 200 тис. Грн.

Для комплексного підприємства слід побудувати кілька графіків відповідно до прогнозних обсягів продажів.

При фінансовому аналізі для вимірювання ефекту інвестицій найчастіше застосовуються такі показники, як строк окупності і рентабельності капіталовкладень.

Без врахування фактора часу, тобто коли суми доходу, одержані в різний час, розглядаються як рівноцінні, визначається спрощений показник строку окупності:

Nу = U / R, (15)

Де nу— спрощений показник строку окупності, років;

U — розмір інвестицій, тис. Грн.

R — щорічний чистий доход, тис. Грн.

Якщо чистий доход надходить нерівномірно, то строк окупності визначається послідовним додаванням надходжень і підрахунком часу до тих пір, доки сума чистого доходу не буде рівною сумі інвестицій.

Більш обґрунтованим є метод визначення подовженого строку окупності, протягом якого сума чистих доходів, дисконтованих на момент завершення інвестицій, дорівнює сумі інвестицій. Тоді, за визначенням, теперішня величина доходів за весь строк окупності має дорівнювати сумі накопичених інвестиційних витрат:

Показник рентабельності інвестицій можна виміряти із врахуванням фактора часу. Для цього приведений чистий доход відносять до інвестиційних витрат.

Ці показники відображають процес порівняння розподіленого за часом ефекту від інвестицій і самих інвестицій. Інформаційну базу розрахунку показників становить потік платежів, які формуються за рахунок доходу і самих інвестицій. Чистий доход (чистий грошовий потік) - це сума чистого прибутку та амортизаційних відрахувань. Чистий прибуток - це різниця між сукупним доходом і сумою поточних витрат та податкових платежів.

Усі методи оцінки ефективності інвестицій пов'язані з приведенням розрахунків інвестицій і доходів до одного моменту часу, тобто з розрахунком відповідних теперішніх величин. Найважливіше при цьому вибрати рівень ставки процентів, за якою проводиться дисконтування і яка повинна враховувати сутність ризику.

Ризик в інвестиційному процесі — це зменшення реальної віддачі інвестицій порівняно з очікуваною. Для того щоб врахувати інфляцію, скорочення доходів тощо, вводять поправку за рівнем процентної ставки.

Чиста приведена доходу (ЧПД) характеризує загальний абсолютний результат інвестиційної діяльності, її кінцевий ефект.

ЧПД визначається як різниця між приведеною величиною чистих доходів і сумою початкових інвестицій:

ЧПД = Rt - U, (16)

Де Rt- приведений розмір потоку платежів (чистих доходів).

Рентабельність інвестицій дорівнює:

 (17)

Формула для визначення теперішньої вартості майбутніх чистих доходів (приведення чистих доходів на початок процесу інвестування) така:

 (18)

Де чдt — майбутній чистий доход;

Р — процент, або дисконтна ставка;

N — кількість років.

Отже, мета фінансового розділу бізнес-плану сформулювати та представити загальну всебічну та достовірну систему проектів щодо очікуваних фінансових результатів діяльності фірми. Якщо ці дані добре підготовлені та докладно викладені, вони стають найважливішими критеріями оцінки привабливості бізнесу.