Тема 11. Форми організації бізнесу і критерії їх відбору
Як вже було зазначено в Модулі 1 (тема 4) відповідно до форм власності, встановлених Законом України "Про власність", можуть створюватися і діяти підприємства таких видів:
• індивідуальне підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи та виключно її праці;
• сімейне підприємство, засноване на власності та праці громадян України - членів однієї сім'ї, які проживають разом;
• приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина України, з правом найняття робочої сили;
• колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації;
• державне підприємство, засноване на загальнодержавній власності;
• державне комунальне підприємство, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;
• спільне підприємство, засноване на базі об'єднання майна різних власників (змішана форма власності). У числі засновників можуть бути юридичні особи та громадяни України й інших держав;
• підприємство, засноване на власності юридичних осіб та громадян інших країн.
В цій темі запропоновано докладніше розглянути колективні підприємства, а саме господарські товариства. Також буде звернута увага на особливості малого бізнесу й форми та методи об’єднання підприємств.
Господарські товариства
Господарські товариства є юридичними особами, право яких вони набувають із дня державної реєстрації. Засновниками та учасниками господарських товариств можуть бути підприємства, організації та установи, а також громадяни, крім випадків, передбачених чинним законодавством.
До господарських товариств в Україні належать:
• товариства з обмеженою відповідальністю;
• товариства з додатковою відповідальністю;
• повні товариства;
• командитні товариства;
• відкриті акціонерні товариства;
• закриті акціонерні товариства.
Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) - це товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах своїх внесків. Законодавством України встановлюється мінімальний розмір статутного фонду ТОВ (625 мінімальних заробітних плат).
Характерні ознаки ТОВ:
• ТОВ відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном, а учасники - лише в межах їх внесків;
• свідоцтво ТОВ на частку вкладу його учасника не належить до категорії цінних паперів.
Особливості створення ТОВ. Для створення ТОВ необхідно підготувати установчий договір і статут, які мають містити відомості про найменування ТОВ, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів ТОВ та порядок прийняття ними рішень, зокрема, перелік питань, за якими необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації й реорганізації товариства. Крім того, установчі документи ТОВ повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, склад та порядок внесення ними внесків.
Статус власників ТОВ. Право управління ТОВ розподілене між зборами учасників та виконавчим органом. Вищим органом ТОВ є збори учасників, які реалізують право учасників на управління. Учасники ТОВ мають кількість голосів пропорційно розміру їх часток у статутному фонді. ТОВ створює виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор), який здійснює оперативне управління ТОВ. До компетенції виконавчого органу належать питання, що не вирішуються зборами учасників.
Можливості залучення у ТОВ інших осіб. Учасник ТОВ може за згодою решти учасників відступити свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам цього ж товариства, а якщо інше не передбачено установчими документами, то і третім особам. Учасники ТОВ користуються переважним правом придбання частки (її частини) учасника, який її відступив. При передачі частки (її частини) третій особі відбувається одночасний перехід до неї всіх прав та обов'язків, що належали учаснику, який її відступив.
Товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ) - це товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розміри яких визначаються установчими документами. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум - додатково майном, що їм належить в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника. Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.
Характерні ознаки ТДВ:
• ТДВ відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном, а учасники - своїми внесками у ТДВ та додатково своїм майном у розмірах, визначених в установчих документах. Учасники ТДВ не мають права встановлювати різний розмір додаткової відповідальності для учасників. Кратність додаткової відповідальності для всіх учасників товариства повинна бути однаковою;
• свідоцтва ТДВ про частку внеску його учасника не належить до категорії цінних паперів.
Особливості створення ТДВ. Для створення ТДВ необхідно підготувати такі ж самі документи, як і для ТОВ, тобто установчий договір і статут, але в установчих документах ТДВ, крім того, має бути чітко визначений граничний розмір додаткової відповідальності його учасників. Що стосується статусу власників та можливостей залучення до ТДВ інших осіб, то вони ідентичні ТОВ.
Повне товариство (ПТ) - це товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язання товариства усім своїм майном.
Характерні ознаки ПТ:
• учасники ПТ несуть необмежену відповідальність за зобов'язаннями товариства. Майнова відповідальність перед кредиторами є солідарною та необмеженою. Солідарна відповідальність учасників ПТ означає, що кредитори мають право вимагати виконання зобов'язань товариства як від усіх учасників товариства, так і від кожного з них окремо, повністю або частково. Кредитор, який не отримав повного задоволення від одного з учасників, має право вимагати його від решти солідарних боржників. Учасники ПТ при цьому залишаються зобов'язаними, доки вони повністю не відшкодують свої борги. Учасник ПТ, який повністю сплатив борги товариства, має право звернутися з регресивною вимогою до решти учасників, які мають відшкодувати йому відповідні витрати пропорційно їх часткам у майні товариства. Учасник ПТ відповідає за борги товариства незалежно від того, виникли вони після чи до його вступу до товариства. Необмежена та солідарна відповідальність виникає тільки у разі недостатності майна ПТ для сплати боргів при ліквідації такого товариства. Учасники ПТ не відповідають своїм майном за борги товариства, що виникають у процесі його діяльності;
• власність ПТ є спільною власністю учасників товариства;
• до найменування ПТ повинно бути включено прізвище фізичної особи або найменування юридичної особи, які є учасниками товариства.
Особливості створення ПТ. Установчим документом ПТ є лише установчий договір. Статуту ПТ не мають. Установчий договір ПТ має містити відомості про вид, предмет та цілі діяльності товариства, склад засновників та учасників, найменування, розмір та порядок створення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, відповідальність учасників за зобов'язаннями товариства, порядок внесення змін до договору, розмір частини кожного учасника, розмір та порядок внесення внесків, форму участі у справах товариства, порядок ліквідації.
Статус власників ПТ. На відміну від ТОВ та ТДВ у ПТ не створюється орган управління товариством. Ведення справ ПТ здійснюється за загальною згодою всіх його учасників. При цьому учасники ПТ можуть вести справи спільно або доручити їх ведення одному або кільком учасникам. В останньому випадку обсяг повноважень учасників визначається дорученням, яке повинно бути підписано рештою учасників товариства. В установчому договорі мають бути визначені учасники, які мають повноваження на ведення справ товариства. При цьому слід вказати, як учасники будуть вести справи: спільно або кожний окремо. Повноваження учасника ПТ на ведення справ припиняються у разі: припинення діяльності самого товариства у зв'язку з відмовою учасника від доручення; скасування доручення на вимогу хоча б одного з решти учасників. Решта учасників ПТ має право на отримання повної інформації про дії, що виконуються від імені та в інтересах товариства. Таким чином, у ПТ кожний учасник може вести справи товариства та бути представником інших учасників.
Можливості залучення у ПТ інших осіб. Передача учасником ПТ своєї частки (її частини) іншим учасникам цього товариства або третім особам може бути здійснена лише за згодою всіх учасників. При реорганізації юридичної особи або у випадку смерті громадянина, який є учасником ПТ, правонаступник (спадкоємець), має переважне право вступу до товариства за згодою решти учасників. З передачею частки (її частини) третій особі одночасно здійснюється перехід цілої сукупності прав та обов'язків, що належали учаснику, який вибув з ПТ, або відступив частину своєї частки.
Командитне товариство (КТ ) - це таке товариство, яке включає поряд з одним або більше учасників, які несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, також одного або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майно товариства (вкладниками).
Характерні ознаки КТ:
• наявність двох типів учасників: вкладників та повних учасників. Вкладники відповідають за зобов'язаннями товариства лише своїми вкладами, а повні учасники - усім своїм майном;
• характер взаємовідносин між учасниками КТ визначається лише установчим договором. До КТ, як правило, застосовується більшість правових норм, що і до повного товариства;
• КТ діють під фірмовим ім'ям, де вказано імена повних учасників. У разі включення до найменування КТ імені вкладника, останній стає необмежене відповідальним за зобов'язаннями товариства;
• діяльність КТ припиняється у разі вибуття всіх учасників із повною відповідальністю. При вибутті усіх вкладників учасники з повною відповідальністю мають право замість ліквідації КТ перетворити його на ПТ;
• наявні у КТ грошові кошти, зокрема і виторг від продажу його майна при ліквідації, після розрахунків по оплаті праці найманих працівників товариства і виконання обов'язків перед банком, бюджетом, іншими кредиторами, у першу чергу, розподіляються між вкладниками, а потім між учасниками з повною відповідальністю.
Особливості створення КТ. Для створення КТ необхідно підготувати такий самий установчий договір, що і для ПТ. Але у ньому повинні бути наведені відомості про розмір часток кожного з учасників із повною відповідальністю, розмір, склад і порядок внесення ним вкладів, форму їх участі у справах товариства. В установчому договорі стосовно вкладників вказуються тільки розмір їх часток у майні товариства, а також розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. При цьому сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати 50 відсотків майна КТ, зазначеного в установчому договорі. Установчий договір КТ підписують лише повні учасники, вкладники такого права не мають.
Статус власників КТ. Статус власників КТ є різним: кожний повний учасник є керівником та представником інших учасників, а вкладники не можуть бути керівниками та представниками решти учасників. Управління справами КТ здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю. Якщо у КТ є тільки один повний учасник, управління справами КТ здійснюється цим учасником самостійно. Вкладники не мають права перешкоджати діям учасників із повною відповідальністю з управління справами КТ. У разі включення в установчий договір положення, згідно з яким вкладникові передаються повноваження з управління окремими функціями КТ, він стає відповідальним перед кредиторами врівень з повними учасниками.
Вкладники КТ мають право: діяти від імені КТ тільки за наявності доручення і згідно з ним; вимагати у разі ліквідації товариства першочергового повернення вкладу (ніж учасники з повною відповідальністю); вимагати подання їм річних звітів і балансів, а також забезпечення можливості перевірки правильності їх складання.
Акціонерне товариство (АТ) - це таке товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.
Капітал АТ може створюватись двома способами: через відкриту підписку на акції та через розповсюдження акцій серед засновників АТ. У першому випадку створюється відкрите акціонерне товариство, а у другому - закрите акціонерне товариство.
Відкрите акціонерне товариство (ВАТ) - це товариство, акції якого можуть розповсюджуватись через відкриту підписку та купівлю-продаж на біржах.
Закрите акціонерне товариство (ЗАТ) - це товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися через підписку, купуватися та продаватися на біржі. ЗАТ може бути реорганізовано у ВАТ за допомогою реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і внесенням змін до статуту товариства.
Характерні ознаки АТ:
• АТ є юридичною особою;
• АТ несе повну відповідальність перед кредиторами;
• майно АТ повністю відокремлено від майна окремих акціонерів;
• акції, сертифікати та облігації, які випускаються АТ, є цінними паперами.
Акція - цінний папір, що засвідчує внесення коштів у статутний фонд АТ, підтверджує членство у цьому товаристві, дає право на одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, участь в управлінні ним , участь у розподілі майна при ліквідації АТ.
Дивіденди можуть сплачуватися: кожний квартал, раз на півроку чи на рік; акціями (.капіталізація прибутку), облігаціями і товарами. Дивіденди не виплачуються по акціях, що не були випущені в обіг або знаходяться на балансі товариства.
Акція є неподільною. У разі, коли одна і та ж акція належить кільком особам, усі вони визнаються одним власником акції і можуть здійснювати свої права через одного з них або через спільного представника.
АТ може викуповувати в акціонера акції для їх наступного перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або анулювання. АТ може також обмежити кількість акцій, якими володіє один власник та зафіксувати кількість звичайних та привілейованих акцій.
Особливості створення АТ. Засновниками АТ можуть бути юридичні особи та громадяни. Для АТ характерним є складний порядок їх створення порівняно з іншими видами господарських товариств, який охоплює такі основні етапи: укладання договору між засновниками АТ; підготовку статуту; підготовку інформації про випуск акцій (проспекту емісії); реєстрацію інформації щодо випуску акцій у відповідних фінансових органах; публікацію повідомлення про випуск акцій; організацію та проведення підписки на акції; підготовку та проведення установчих зборів; державну реєстрацію. Ключовим етапом при цьому є підготовка проектів установчих документів, тобто договору між засновниками та статуту.
Вищим органом управління АТ є загальні збори акціонерів, які дозволяють реалізувати право на управління членів АТ. У загальних зборах мають право брати участь усі його акціонери, незалежно від кількості й класу акцій. Брати участь у загальних зборах з правом дорадчого голосу можуть і члени виконавчих органів, які не є акціонерами. Здебільшого власники привілейованих акцій не мають права на управління АТ (проте статутом АТ їм може бути надане це право). До компетенції загальних зборів належать ключові питання діяльності АТ, зокрема: визначення генерального напрямку розвитку товариства, зміни у статуті, створення філіалів та дочірніх підприємств, затвердження результатів діяльності АТ тощо. Рішення загальних зборів акціонерів приймаються більшістю у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, з таких питань: зміна статуту товариства; прийняття рішення про припинення діяльності дочірніх підприємств, філіалів та представництв товариства. З решти питань рішення приймаються простою більшістю голосів акціонерів, які беруть участь у зборах.
В АТ може створюватися рада АТ (спостережна рада). Рада здійснює контроль за діяльністю виконавчого органу АТ. Статутом АТ або рішенням загальних зборів акціонерів на спостережну раду може бути покладено виконання окремих функцій, що належать до компетенції загальних зборів. Члени спостережної ради не можуть бути членами виконавчого органу АТ.
Виконавчим органом АТ є правління або інший орган, передбачений статутом. Цей орган здійснює керівництво поточною діяльністю АТ, тобто вирішує всі питання, які не входять до компетенції загальних зборів та спостережної ради. Зокрема, до компетенції правління належать такі питання, як: укладання договорів, управління підприємством, фінансування та кредитування, облік, складання звітів тощо. Загальні збори акціонерів можуть прийняти рішення щодо передачі частини своїх прав до компетенції правління АТ. Правління підзвітне загальним зборам акціонерів та спостережній раді та організовує виконання їх рішень.
Роботою правління керує голова правління, який призначається або обирається згідно із статутом АТ. Голова правління АТ має право без довіреності здійснювати дії від імені товариства, підписувати договори, представляти інтереси товариства у державних органах, виступати від його імені у суді тощо. Інші члени правління також можуть бути наділені цим правом згідно із статутом. Голова правління АТ організує ведення протоколів засідань правління. Книга протоколів повинна бути в будь-який час надана акціонерам.
Головою та членом правління АТ можуть бути особи, які перебувають з товариством у трудових відносинах. Членами правління не можуть бути особи, які виконують для АТ роботу за договорами підряду, дорученнями тощо.
Ревізійна комісія АТ обирається з числа акціонерів та здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю правління АТ. Порядок діяльності ревізійної комісії та її кількісний склад затверджується загальними зборами акціонерів згідно із статутом товариства. Ревізійна комісія складає висновок по річних звітах та балансах. Без її висновку загальні збори акціонерів не мають право затверджувати баланс.
Перевірки фінансово-господарської діяльності правління проводяться ревізійною комісією за дорученням загальних зборів, спостережної ради або на вимогу акціонерів, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками голосів. Ревізійній комісії повинні бути надані всі матеріали, бухгалтерські або інші документи й особисті пояснення посадових осіб на її вимогу.
Ревізійна комісія зобов'язана вимагати позачергового скликання загальних зборів акціонерів у разі виникнення загрози суттєвим інтересам АТ або виявлення зловживань, вчинених посадовими особами.
Особливості малого бізнесу
Згідно з чинним законодавством України відповідно до обсягів господарського обороту підприємства і чисельності його працівників (незалежно від форми власності) воно може бути віднесено до категорії малих підприємств.
В Україні до малих підприємств належать новостворені та діючі підприємства:
• у промисловості та будівництві - з чисельністю працівників до 200 осіб;
• в інших галузях виробничої сфери - з чисельністю до 50 осіб;
• у науці та науковому обслуговуванні - з чисельністю до 100 осіб;
• у галузях невиробничої сфери - з чисельністю до 25 осіб;
• у роздрібній торгівлі - з чисельністю до 15 осіб.
Підприємства, які здійснюють декілька видів господарської діяльності (багатопрофільні), належить до малих за критерієм того виду діяльності, який займає найбільшу частку в обсязі реалізації продукції (робіт, послуг).
Засновниками малих підприємств можуть бути державні органи, приватні юридичні та фізичні особи, в тому числі іноземної держави. Воно може бути утворено у результаті відокремлення із складу діючого підприємства, об'єднання, організації одного або декількох структурних підрозділів за ініціативою трудового колективу, якщо на це є згода власника майна і забезпечується виконання раніше прийнятих договірних зобов'язань.
Світова практика свідчить, що малі підприємства забезпечують конкурентний клімат у ринковій економіці та ефективно впливають на розвиток підприємництва за умови рівних прав незалежно від форми власності, простоти створення, пільгового режиму кредитування та оподаткування.
Між ринком і малим підприємством існує двосторонній зв'язок. З одного боку, малі підприємства - фактор формування та розвитку попиту і пропозиції. З іншого - сам ринок створює сприятливі умови для виникнення та діяльності малих підприємств.
Малі підприємства заповнюють, в основному, ті сектори ринку, які через обмеженість розміру не викликають комерційного інтересу великих підприємств. Сьогодні важко знайти сферу діяльності, де малий бізнес не міг би реалізувати свої можливості. Це традиційні для нього сфери, такі як оптова та роздрібна торгівля, сфера послуг, спорт, будівництво, сільське господарство, добувна та обробна промисловість, науково-технічна, фінансова та посередницька діяльність. Останнім часом активізується малий бізнес у галузі надання ділових і професійних послуг виробництву та населенню, в тому числі у наукомістких галузях.
Підприємець-початківець повинен чітко уявляти певні застереження щодо розвитку малого бізнесу, а саме:
• обмежена можливість фінансування програми розвитку малого бізнесу з бюджету;
• неможливість забезпечення власними силами (джерелами) фінансування високого технічного рівня;
• відсутність системи страхування підприємницьких ризиків;
• недостатність підготовлених підприємців.
Переваги малого бізнесу:
• незалежність дій;
• гнучкість управлінських рішень;
• адаптація до особливостей місцевих умов;
• низькі операційні витрати;
• високі шанси на швидкий матеріальний успіх;
• довгострокові вигоди;
• збереження підприємницького духу тощо.
Головними причинами визнання малих форм підприємництва та їх підтримки є:
• переваги у конкуренції з великими підприємствами через притаманну господарську рухливість;
• гнучке реагування на зміну кон'юнктури ринку без загрози банкрутства;
• можливість ефективної діяльності в умовах дефіцитності ресурсів;
• участь у прискореному формуванні та розвитку ринкової системи;
• можливість швидкого впровадження науково-технічних досягнень.
Як показує світова практика, економіка України буде розвиватись прискорено, якщо на 100 жителів налічуватиметься одна організаційна одиниця малого бізнесу. Нині в Україні зареєстровано близько 100 тисяч малих підприємств, 1370 спільних підприємств, 13,5 тисячі фермерських господарств. Наявні організаційно-структурні одиниці - це менш як чверть потрібної кількості. Отже, в сучасних умовах стимулювання становлення та розвитку малого підприємництва є одним з основних напрямів переходу до ринкових відносин, демонополізації народного господарства, забезпечення товарно-грошової збалансованості ринку.
Об'єднання підприємств
Згідно з чинним законодавством України підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству.
Об'єднання створюються для спільного виконання завдань, які стоять перед учасниками, розширення їх можливостей у виробничому, науково-технічному та соціальному розвитку, підвищення ефективності використання матеріальних, фінансових та інших ресурсів на основі організації спільної діяльності, поділу праці та кооперації, об'єднання зусиль та засобів, а також з метою здійснення природоохоронних та інших заходів.
До складу об'єднань можуть входити підприємства будь-якої форми власності, які зберігають свою господарську самостійність.
Принципи організації та діяльності об'єднань:
• добровільність входження підприємств на основі спільності інтересів;
• свобода вибору організаційної форми об'єднання;
• дотримання положень законодавства відносно всіх самостійних підприємств, що входять до його складу;
• добровільне делегування повноважень підприємствами об'єднанню;
• самоуправління об'єднання;
• договірна основа організації відносин між учасниками та об'єднанням.
За чинним законодавством України до основних видів об'єднань належать: асоціації, корпорації, консорціуми, концерни.
Асоціація - договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності учасників без втручання в їх виробничу та комерційну діяльність.
За узгодженим рішенням підприємств на асоціацію може бути покладено централізоване виконання окремих виробничо-господарських функцій, обумовлених у договорах. Витрати на утримання органів управління та централізованих структурних підрозділів покриваються завдяки відрахувань відповідних підприємств.
Учасники, об'єднуючи частину своїх фінансових і матеріальних ресурсів, можуть входити в інші договірні об'єднання підприємств без узгодження з асоціацією та її членами.
Корпорація - договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників. Корпорації є найбільш розвинутою формою об'єднання капіталу, оскільки в них забезпечується тісна система фінансових, управлінських та організаційних взаємозв'язків між учасниками.
В останні роки набувають розповсюдження нові форми діяльності корпорацій, засновані на контрактних відносинах і не зв'язані з участю в капіталі інших організацій, а саме ліцензування, франчайзинг, робота по управлінських контрактах і міжнародних субконтрактах, по обмежених у часі договорах про створення спільних підприємств та угодах про здійснення окремих операцій, наданню технічних послуг і послуг з маркетингу та ін.
Ліцензійна угода - це юридичний договір, за яким ліцензіар надає певні права ліцензіату на певний час і за визначену плату. Різновидом ліцензійної угоди є франчайзинг, який передбачає тривалі зв'язки, засновані на тому, що франчайзер надає певні права (переважно вони передбачають використання торговельної марки або фірмового найменування), а також послуги з технічної допомоги, підвищення кваліфікації кадрів, торгівлі та управління за певну плату.
Договір на надання управлінських послуг - це угода, за якою оперативний контроль даного підприємства здійснює інше підприємство за певну плату. Функції, що виконуються останнім за договором, можуть передбачати управління виробництвом, кадрами, купівлю техніки, маркетинг, фінансове управління.
За контрактами з надання технічної допомоги корпорації здійснюють технічні послуги, які мають відношення до специфічного аспекту діяльності даної фірми -ремонту та профілактики техніки, використання ноу-хау, контролю за якістю тощо.
Сьогодні найбільш важливим фактором розвитку світової економіки є міжнародні підприємницькі утворення - транснаціональні корпорації. Стимулювання іноземних вкладників розглядається як шлях до оновлення структури та підвищення технічного оснащення промисловості, покращання конкурентних позицій товарів, створення умов для загального економічного зростання країни.
Консорціум - тимчасове статутне об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети. Консорціуми створюються для вирішення конкретних завдань реалізації великих цільових програм і проектів, зокрема науково-технічних, будівельних, природоохоронних та інших; а також для реалізації державної програми силами підприємств будь-якої форми власності. Після виконання поставленого завдання консорціум припиняє свою діяльність.
Учасники консорціуму зберігають свою господарську самостійність і можуть брати участь у діяльності інших об'єднань.
Консорціум здійснює розпорядження та використання майна, яким його наділяють засновники, централізованих коштів, виділених на реалізацію відповідної цільової програми, а також інших коштів, які надходять від інших джерел.
Концерн - статутне об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств. Концерни можуть бути галузевими та багатогалузевими.
Підприємства-учасники концерну, як правило, передають йому частину своїх повноважень і функцій, зокрема з представлення їх інтересів у взаємовідносинах з міністерствами та відомствами, іншими організаціями та установами, включаючи питання розміщення державного замовлення, одержання централізованих капіталовкладень і матеріальних ресурсів.
Учасники концерну формально зберігають самостійність, але контролюються фінансовою групою, яка очолює концерн.
Найбільш розповсюдженим способом утворення багатогалузевих концернів є диверсифікація - міжгалузеве проникнення капіталу, здійснюючи яке, використовуються техніко-економічні зв'язки (промислового, науково-технічного або маркетингового характеру) між різними галузями. Диверсифікація може розвиватися в технологічно не зв'язаних галузях і виробництвах. Законодавством України передбачається можливість створення інших об'єднань за галузевими, територіальними та іншими принципами.
Об'єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведений баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням. Об'єднання не відповідає за зобов'язаннями учасників, а учасники - за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчим договором (статутом).
Вихід підприємств із складу об'єднання може здійснюватися за згодою власника майна або уповноваженого ним органу та за участю трудового колективу. При цьому за ними зберігаються взаємні зобов'язання та укладені договори з іншими підприємствами й організаціями.
Кооперація та концентрація підприємницької діяльності має для економіки країни як позитивні, так і негативні наслідки.
Переваги об'єднання:
• зниження цін внаслідок того, що виробники володіють значними матеріальними, грошовими і трудовими ресурсами, які перевищують потреби кожного окремого підприємця;
• збільшення кількості та підвищення якості продукції за рахунок постійного вдосконалення виробництва;
• зростання прозорості ринку через регулювання програми випуску та асортименту продукції;
• підтримка тимчасово нерентабельних підприємств і збереження робочих місць;
• досягнення та посилення конкурентоспроможності; стабілізація та зростання економіки, що гарантує стійкість і клімат довіри в суспільстві тощо. Недоліки об'єднання:
• можливе зростання цін через недостатній рівень конкуренції або при орієнтації ринку на витрати середніх і низькорентабельних підприємств;
• скорочення асортименту товарів і послуг;
• уповільнення технічного прогресу через підтримку відстаючих підприємств;
• тимчасове безробіття через скорочення нерентабельних підприємств;
• наявність зловживань тощо.
З метою захисту суспільства від можливих негативних наслідків діяльності об'єднань і забезпечення товарно-грошової конкуренції у державі в усіх країнах світу приймається відповідне антимонопольне законодавство.
Порядок створення, організації діяльності, реорганізації та ліквідації різних видів організаційних форм підприємництва регламентується чинним законодавством України про підприємництво; про підприємства, про господарські товариства, про зовнішньоекономічну діяльність, про банки й банківську діяльність, про банкрутство, антимонопольне законодавство та інше.