2.1.2. Фактори, що визначають розподіл отрут

Розподіл токсичних речовин в організмі залежить від трьох основних факторів: просторового, тимчасового і концентраційного (мал. 1).

Просторовий фактор визначає шляхи зовнішнього надходження і поширення отрути. Це поширення багато в чому зв'язано з кровопостачанням органів і тканин, оскільки кількість отрути, що надходить до даного органа, залежить від його об'ємного кровотоку, віднесеного до одиниці маси тканин. Найбільша кількість отрути в одиницю часу надходить звичайно в легені, нирки, печінка, серце, мозок. При інгаляційних отруєннях основна частина отрути надходить у нирки, а при пероральних — у печінку, тому що співвідношення питомого кровотоку печінка/нирки складає приблизно 1:2. Крім того, токсичний процес визначається ступенем чутливості до отрути рецепторів «вибіркової токсичності». Особливо небезпечні в цьому відношенні токсичні речовини, що викликають необоротні ураження клітинних структур (наприклад, при хімічних опіках тканин кислотами чи лугами). Менш небезпечні оборотні поразки (наприклад, при наркозі), що викликають тільки функціональні розлади.

Під тимчасовим фактором маються на увазі швидкість надходження отрути в організм і швидкість його виведення з організму, тобто він відбиває зв'язок між часом дії отрути і його токсичним ефектом.

Концентраційний фактор, тобто концентрація отрути в біологічних середовищах, зокрема в крові, вважається основним у клінічній токсикології. Визначення цього фактора дозволяє розрізняти токсикогенну і соматогенну фази отруєння й оцінити ефективність дезинтоксикаційної терапії.

Дослідження динаміки концентраційного фактора допомагає знайти в токсикогенній фазі отруєнь два основних періоди: період резорбції, що продовжується до моменту досягнення максимальної концентрації токсичної речовини в крові, і період елімінації — від цього моменту до повного очищення крові від отрути.

Рис. 1. Основні фактори, що визначають розвиток гострого отруєння.

R — просторовий; З — концентраційний; t — тимчасовий.

З погляду токсикодинаміки (див. Мал. 1) специфічна симптоматика отруєнь, що відбиває «вибіркову токсичність» отрут, найбільш яскраво виявляється в токсикогенній фазі, особливо в період резорбції. Для останнього характерно формування важких патологічних синдромів гострих отруєнь, таких як екзотоксичний шок, токсична кома, шлунково-кишкові розлади, асфіксія і т.д. У соматогенній фазі звичайно розвиваються патологічні синдроми, позбавлені вираженої токсикологічної специфічності. Клінічно вони трактуються як ускладнення гострих отруєнь: енцефалопатія, пневмонія, гостра ниркова недостатність (ГНН) чи гостра печінково-ниркова недостатність (ГННН), сепсис і т.д.