3. Диференціальна діагностика алкогольної коми

Діагностика алкогольної коми ґрунтується насамперед на клінічній картині отруєння, даних ЭЭГ і лабораторних даних.

Відсутність явної позитивної динаміки в стані коматозного хворого протягом 3 ч на тлі проведеної терапії свідчить про нерозпізнані ускладнення (черепно-мозкова травма, ателектази легень і т.д.) Або ставить під сумнів правильність діагностики алкогольної коми.

Найбільших труднощів представляє диференціальна діагностика даного захворювання з коматозними станами, викликаними наступною патологією, що сполучиться з алкогольним сп'янінням:

1) черепно-мозковою травмою, гострим порушенням мозкового кровообігу;

2) отруєннями помилковими сурогатами алкоголю (хлорирог ванні вуглеводні, метанол, этиленгликоль);

3) отруєннями снотворними і наркотичними препаратами, транквілізаторами;

4) гипогликемической комою.

Із сучасних експрес-методів кількісного визначення этанола безперечною перевагою володіє газожидкостная хроматографія, що дозволяє попутно з основним дослідженням виявити в біологічних рідинах ряд речовин, що характеризуються наркотичною дією (метанол, вищі спирти, хлоровані вуглеводні і т.д.).

Середня концентрація алкоголю в крові при надходженні хворих у коматозному стані складає 3,5—5,5 г/л. Повної кореляції між глибиною коми і концентрацією этанола в крові ні, хоча простежується тенденція до поглиблення коматозного стану в міру збільшення кількості алкоголю в крові. Більш того, ті самі концентрації зустрічаються іноді в осіб у стані алкогольного сп'яніння й алкогольної коми. Тому окремо узятий показник концентрації этанола в крові не може служити критерієм ваги алкогольного отруєння. Діагноз повинний бути заснований на клінічних даних про ступінь коматозного стану внаслідок токсичної дії этанола, присутність якого в організмі встановлюється лабораторним шляхом.

 Комплексне лікування отруєнь алкоголем

Хворі в стані алкогольної коми мають потребу в інтенсивній терапії, для проведення якої вони госпіталізуються в центри лікування отруєнь або в інші стаціонари, де можливе проведення заходів екстреної діагностики і реанімації. Своєчасна медична допомога на догоспитальном етапі звичайно визначає успішний результат.

Надання допомоги повинне починатися з відновлення адекватної легеневої вентиляції в залежності від форм порушення подиху. У випадках аспирационно-обтурационных розладів подиху проводять туалет порожнини рота, відсмоктування умісту верхніх дихальних шляхів за допомогою воздуховода (при поверхневій комі). Для зниження гіперсалівації і бронхореи підшкірно» вводять атропін (1—2 мол 0,1 % розчину). При порушенні подиху по центральному типі необхідне проведення штучної вентиляції легень після попередньої интубации трахеї. При змішаній формі порушень спочатку усувають аспирационно-обтурационные розладу подиху, а потім підключають штучну вентиляцію легень. Показано інгаляцію кисню. Для дозволу ателектазів необхідні постуральный дренаж і важка перкусія грудної клітки. Після встановлення адекватного подиху промивають шлунок через зонд, що особливо важливо у фазі резорбції токсичної стадії отруєння.

При важких гемодинамических розладах проводять протишокову терапію: внутрівенно вводять плазмозамещающие розчини — полиглюкин, гемодез або реополиглюкин (400 мол); 400 мол 5 % розчину глюкози; 400 мол фізіологічного розчину хлориду натрію; серцево-судинні засоби в терапевтичних дозах (кордіамін, эфедрин), а при стійкої гіпотонії — 60—100 мг преднізолону внутрівенно капельно на розчині глюкози. Протипоказані бемегрид або великі дози аналептиков через небезпеку розвитку эпилептиформных припадків і обтурационных порушень подиху.

Промивання шлунка через зонд проводиться в положенні на боці (5—8 л звичайної води кімнатної температури порціями по 400—700 мл до чистих промивних вод). Особлива увага варто приділити можливо більш повному видаленню останньої порції промивних вод, що досягається введенням зонда на різну глибину і помірний тиск на эпигастральную область хворого. Зневага цією процедурою приводить іноді до аспірації промивних вод при блювоті на виході з коматозного стану, коли интубационная трубка віддаляється після відновлення рефлексів.

При неможливості интубации трахеї за якимись причинами промивання шлунка хворим у стані глибокої коми не рекомендується.

З метою корекції метаболического ацидозу внутривенно вводять 600—1000 мл 4 % розчину гидрокарбоната натрію. При вираженої гиперосмолярности крові, відмічуваної при тривалих запійних станах, необхідний гемодиализ. Для прискорення окислювання алкоголю внутрівенно вводять 0,06 % розчин гипохлорита натрію — 400 мл (через центральний катетер щоб уникнути ушкоджень судинної стінки), 500 мл 20 % розчину глюкози з 20 ЕД інсуліну і комплексом вітамінів (3— 5 мл 5 % розчину вітаміну В1 3—5 мл 5 % розчину вітаміну В6, 3—5 мл 1% розчину нікотинової кислоти, 5—10 мл аскорбінової кислоти), що характеризуються дезинтоксикационным дією і сприяють нормалізації обмінних процесів.

При вираженому аспирационно-обтурационном синдромі порушень подиху показане проведення екстреної санационной бронхоскопії.

Лікування ускладнень алкогольного отруєння представлено в розділах, присвячених порушенню функції подиху, печінки і бруньок.