ЛЕКЦІЯ №3 Характеристика дії отрут

1. Загальні положення, термінологія

2. Стадії гострих отруєнь

3. Фактори, що визначають розподіл отрут

4. Теорія рецепторів токсичності

5. Характеристика зв'язку отрути з рецептором

Гострі отруєння доцільно розглядати як «хімічну травму», що розвивається унаслідок влучення в організм токсичної дози чужорідної хімічної речовини. Наслідки, зв'язані зі специфічним впливом на організм токсичної речовини, відносяться до токсикогенного ефекту «хімічної травми». Він носить характер патогенної реакції і найбільше яскраво виявляється в I клінічній стадії гострих отруєнь – токсикогенній, коли токсичний агент знаходиться в організмі в дозі, здатній викликати специфічну дію. Одночасно можуть включатися патологічні механізми, позбавлені «хімічної» специфічності. Отруйна речовина відіграє роль пускового фактора. Прикладами є гіпофізарно-адреналова реакція (стрес-реакція), «централізація кровообігу», коагулопатія й інші зміни, що відносяться до соматогенного ефекту «хімічної травми» і носять спочатку характер захисних реакцій. Вони найбільше яскраво виявляються в II клінічній стадії гострих отруєнь – соматогенній, що настає після видалення чи руйнування токсичного агента у виді «слідового» ураження структури і функцій різних органів і систем організму.

Таким чином, загальний токсичний ефект є результатом специфічної токсичної дії і неспецифічних реакцій організму — соматогенної дії.

У процесі реалізації «хімічної травми» завжди виявляється сполучення патогенних і захисних реакцій, що на різних етапах захворювання можуть змінювати свою роль і значення. Наприклад, такі розповсюджені види захисних реакцій на отруєння, як «централізація кровообігу» чи гіпокоагуляція і фібриноліз, часто переходять у патогенні, що вимагає коригуючого впливу. Деякі з цих явищ можуть грати набагато більшу роль у розвитку хімічної травми, чим специфічна дія отрути.