2.2.4. Токсично-кінетичні особливості пероральних отруєнь

Найбільш розповсюдженим способом надходження токсичних речовин в організм є пероральний. Ряд отрутних жиророзчинних сполук — феноли, деякої солі, особливо ціаніди — всмоктуються і надходять у кров вже в порожнині рота.

Протягом шлунково-кишкового тракту існують значні градієнти рн, що визначають різну швидкість усмоктування токсичних речовин. Кислотність шлункового соку близька до 1, унаслідок чого всі кислоти тут знаходяться в неіонізованому стані і легко всмоктуються. Навпроти, неіонізовані підстави (наприклад, морфін, ноксирон) надходять із крові в шлунок і далі у виді іонізованої форми — у кишечник (мал. 3). Токсичні речовини в шлунку можуть сорбуватися і розбавлятися харчовими масами, у результаті чого зменшується їхній контакт зі слизуватою оболонкою. Крім того, на швидкість усмоктування впливають інтенсивність кровообігу в слизуватій оболонці шлунка, перистальтика, кількість слизу і т.д.

В основному всмоктування отруйних речовин відбувається в тонкій кишці, вміст якої має рн 7,5—8,0. У загальній формі бар'єр кишкове середовище/кров представляється в такий спосіб: епітелій, мембрана епітелію з боку капіляра, базальна мембрана капіляра (мал. 4).

Коливання рн кишкового середовища, наявність ферментів, велика кількість сполук, що утворяться в процесі травлення в химусі на великих білкових молекулах і сорбція на них, — усе це впливає на резорбцію отрутних сполук і їхнє Депонування в шлунково-кишковому тракті.

Рис. 3. Напрямки пасивного транспорту речовин кислого (1) і лужного (2) характеру в залежності від рн середовища на прикладі слизистої оболонки шлунка.

Деякі речовини, наприклад важкі метали, безпосередньо ушкоджують кишковий епітелій і порушують усмоктування. У кишечнику, так само як і в шлунку, ліпоїдорозчинні речовини добре всмоктуються шляхом дифузії, а усмоктування електролітів зв'язане зі ступенем їхньої іонізації. Це визначає швидку резорбцію основ (атропін, хінін, анілін, амідопірин і т.д.). Наприклад, при отруєнні беллоідом (белласпон) фазність у розвитку клінічної картини отруєння пояснюється тим, що одні інгредієнти цього препарату (барбитурати) всмоктуються в шлунку, а інші (холінолітики, ерготамін) — у кишечнику, тобто останні надходять у кров трохи пізніше, ніж перші.

Речовини, близькі по хімічній будівлі до природних сполук, усмоктуються шляхом піноцитозу, що виявляється найбільше активно в області мікроворсинок щіткової облямівки тонкої кишки. Важко всмоктуються міцні комплекси токсичних речовин з білками, що властиво, наприклад, рідкоземельним металам.

Уповільнення регіонарного кровотоку і депонування венозної крові в області кишечнику при екзотоксичному шоці приводять до вирівнювання локальних концентрацій отрут у крові й у вмісті кишечника, що складає патогенетичну основу уповільнення усмоктування і збільшення місцевого токсичного ефекту. При отруєнні гемолітичними отрутами (оцтова есенція) це приводить до більш інтенсивного руйнування еритроцитів у капілярах стінки шлунка і швидкому розвитку в цій зоні тромбогеморрагічного синдрому (тромбоз вен підслизистого шару шлунка, множинні крововиливи і т.д.).

Рис. 4. Проникнення різних речовин через стінку капіляра (по А. Леві).

1 — прямий шлях через ендотеліальну клітину; 2 — через міжендотеліальні проміжки; 3 — комбінований шлях за допомогою дифузії чи фільтрації; 4 — везикулярний шлях; 5 — комбінований шлях через міжендотеліальні проміжки за допомогою везикулярних процесів.

Зазначені явища депонування токсичних речовин у шлунково-кишковому тракті при пероральних отруєннях свідчать про необхідність його ретельного очищення не тільки при ранньому, але і при пізньому надходженні хворого.