ТЕМА 3. МАКРОЕКОНОМІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ.

1. Сутність макроекономічного планування.

2. Наукові основи методології макроекономічного планування.

3. Методи макроекономічних розрахунків.

Основні терміни теми: план, планування, макроекономічне планування, директивне, стратегічне, індикативне планування; мета, головне призначення, основа індикативного планування; методологія макроекономічного планування, методика, принципи планування, стадії відтворювального процесу, пропорції, комплексна програма, екстенсивні та інтенсивні чинники; ведуча галузь, аналітичний, балансовий, нормативний, економіко-математичний методи планування;баланс, матеріальні, фінансові, зведені баланси; баланс праці, норма, норматив, ліміти, стандарти; економічні нормативи першого і другого типу, автоматизована система нормативів, АСПР, загальний та спеціальний апарат, лінійне та динамічне програмування, стохастичне або ймовірне програмування.

1. Сутність макроекономічного планування

Найважливішими елементами системи державного регулювання економіки є прогнозування, макроекономічне планування та економічне програмування. Макроекономічне планування широко використовується в економічно розвинутих країнах з метою соціально-економічної стабілізації, формування макропропорцій та забезпечення динамічності розвитку економіки.

У загальному розумінні план – це сукупність обґрунтувань цілей і способів їх досягнення. Процес розробки плану називається плануванням.. Особливість макроекономічного планування полягає в тому, що його об’єктом є національна економіка, а суб’єктом – держава.

Отже, макроекономічне планування це особовий вид управлінської діяльності держави щодо визначення стратегічних, тактичних і оперативних цілей планового періоду, а також способів досягнення таких цілей.

Світова практика застосування макроекономічного планування виділяє три його головні форми:

- директивне;

- стратегічне;

- індикативне.

Директивне планування було формою прояву жорсткого державного регулювання економіки в колишньому СРСР. У разі директивного планування товаровиробнику визначають скільки і якої продукції треба виробити, кому і за яку ціну продати. Цьому процесу відповідає адекватна централізована система постачання ресурсів. Основою директивного регулювання економіки є абсолютизація державної форми власності як основної і єдиної.

 Стратегічне планування – це системний спосіб управління змінами, творчий процес визначення і здійснення найбільш важливих дій. Сутність цього планування полягає в забезпеченні виживання економічної одиниці будь-якого рівня (в тому числі макроекономічної національної системи) на динамічному рівні шляхом виявлення та утворення довготермінової стійкої відповідності між цілями системи, її ринковими шансами та внутрішнім потенціалом. Макроекономічне планування стратегії поведінки на ринку (стратегічне планування) набуло широкого застосування, зокрема, в країнах Європейського Співтовариства.

Індикативне планування набуло найбільшого поширення в системі макроекономічного планування. Сутність його полягає в тому, що уряд впливає на розвиток національної економіки не шляхом вказівок і затвердження директивних обов’язкових завдань для товаровиробника, а за допомогою координації діяльності виробників і забезпечення їх інформацією. Показники індикативного плану набувають життєвої сили для суб’єктів ринку лише через цілеспрямовану систему правових та економічних регуляторів.

Вперше ідею індикативного планування висвітлив К.Лапдаудер у книзі “Теорія національного економічного планування”, яка вийшла в 1944. В Україні індикативне планування було запроваджене у 1993р.

Метою індикативного планування є реалізація цілей державного впливу на економічний та соціальний розвиток.

Головне призначення індикативного планування в Україні – розробка, обґрунтування і вжиття заходів щодо державного регулювання соціально-економічного розвитку країни.

Основою індикативного планування є ретроспективний аналіз економічного і соціального становища держави та прогнози його розвитку, в тому числі масштабів, темпів, структури виробництва, кон’юнктури ринку, соціальних індикаторів та інших характеристик і показників на коротко - (1 рік), середньо - (3-5 років) та довгострокову (10-15 років) перспективу.

З 1995 р. Індикативне планування в Україні полягає в розробці Державної програми економічного і соціального розвитку України (ДПЕСР України.). Ця програма – це система заходів і завдань, спрямованих на досягнення конкретних цілей, узгоджених за термінами реалізації та складом виконавців.