2. Функції та головні принципи соціально-економічного прогнозування.

Соціально-економічне прогнозування виконує такі функції:

- науковий аналіз процесів і тенденцій;

- дослідження об’єктивних зв’язків соціально-економічних явищ;

- оцінка об’єкта прогнозування;

- виявлення альтернатив розвитку.

Науковий аналіз соціально-економічних явищ і тенденцій за змістом передбачає три стадії: ретроспекція (лат. – погляд в минуле) –етап прогнозування, на якому досліджується історія розвитку об’єкта для одержання його систематизованого опису; діагноз (грец. – розпізнання, визначення) – етап прогнозування , на якому досліджується об’єкт з метою виявлення тенденцій його розвитку і вибору методів і моделей прогнозування; проекція (лат. – погляд в майбутнє) – етап прогнозування, на якому за даними діагнозу розробляється прогноз об’єкта, здійснюється оцінка вірогідності, точності або обґрунтованості прогнозу.

Дослідження об’єктивних зв’язків соціально-економічних явищ за кожної конкретної ситуації здійснюється через виявлення причин і наслідків їхнього виникнення.

Оцінка об’єкта прогнозування здійснюється за допомогою якісних характеристик і кількісних параметрів. Прогнозування є безперервним процесом, який зумовлює необхідність постійного уточнення і корегування прогнозів.

Виявлення альтернатив соціально-економічного розвитку дає можливість нагромаджувати матеріали для обгрунтування управлінських рішень

Для виконання зазначених функцій соціально-економічне прогнозування повинно ґрунтуватися на певних принципах, які забезпечують методологічну єдність різноманітних методів і моделей розробки прогнозів.

Виділяють такі основні принципи соціально-економічного прогнозування:

1) цілеспрямованість;

2) системність;

3) наукова обґрунтованість;

4) адекватність;

5) альтернативність.

Принцип цілеспрямованості є одним з провідних. Він означає, що змістовний опис об’єкта здійснюється під кутом зору поставлених перед дослідженням завдань. Цілеспрямованість надає прогнозуванню активного характеру, уможливлює обгрунтування переходу від сталих тенденцій розвитку до тенденцій, які відповідають стратегічним економічним цілям.

 Принцип системності, за визначенням О.Анчишкіна, означає, що економіка розглядається як єдиний об’єкт прогнозування і, водночас, як сукупність відносно самостійних напрямків (блоків) прогнозування. 

Цей підхід передбачає побудову прогнозу на підставі системи методів і моделей. Системність означає певну черговість використання моделей для формування прогнозу економічного і соціального розвитку країни, регіону, галузі тощо.

Принцип наукової обґрунтованості означає, що в економічних прогнозах всіх рівнів потрібно враховувати вимоги об’єктивних економічних законів, вітчизняний та світовий досвід їх формування.

Принцип адекватності прогнозів об’єктивним закономірностям характеризує не тільки процес виявлення, а й оцінку стійких тенденцій і взаємозв’язків у розвитку економіки та створення теоретичного аналога реальних економічних процесів з їх повною і точною імітацією. При цьому під теоретичною моделлю прогнозу слід розуміти модель, що практично реалізується і є формою наукового відображення дійсності. Для цього потрібно, щоб методи і моделі, які використовуються під час формування прогнозів, пройшли експериментальну перевірку щодо здатності імітувати тенденції, що вже склалися.

 Принцип альтернативності прогнозування ґрунтується на можливості розвитку економіки та соціально-економічних процесів у різних напрямках (траєкторіях), за різних взаємозв’язків і структурних співвідношень. Тобто ,альтернативність виходить з припущення про можливість існування якісно різних варіантів розвитку економіки.