3. Державне регулювання оплати праці.

Заробітна плата – це частина національного доходу, що надходить у особисте споживання робітників у відповідності до кількості та якості витраченої праці, як основа оплати праці в нашій країні.

Оплата праці - це будь-який заробіток, обчислений, зазвичай, у грошовому вираженні, який за трудовою угодою працедавець або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги.

Оплата праці складається з двох частин:

1. Основна заробітна плата, яка залежить від наслідків праці й визначена тарифними ставками, відрядними розцін­ками, посадовими окладами, а також надбавками і доплатами у розмірах, передбачених чинним законодавством;

2. Додаткова, яку визначають результати діяльності підприємства. Її надають у вигляді премій, винагород, інших заохочувальних і компен­саційних виплат, не передбачених законодавством або понад розмірів, запроваджених чинним законодавством.

Регулювання оплати праці буває двох видів:

·         Державне (пряме і опосередковане);

·         Договірне.

До методів прямого державного регулювання оплати праці відносяться:

Визначення мінімальної заробітної плати, інших державних норм і гарантій в оплаті праці; міжгалузевих співвідношень; умов і розмірів оплати праці в бюджетних організаціях і установах; розмірів посадових окладів керівників державних підприємств.

До методів непрямого державного впливу на рівень оплати праці відносяться, зокрема, регулювання фонду споживання, а також оподаткування підприємств і доходів працівників.

Договірне регулювання оплати праці найманих працівників підприємств провадять за системою тарифних угод, які уклада­ють на трьох рівнях:

·         Міжгалузевому (генеральна тарифна угода);

·         Галузевому (галузева тарифна угода);

·         Виробничому (тарифна угода як складова частина колективного договору).

Вихідним елементом державного регулювання оплати праці є поняття мінімальної заробітної плати. Мінімальна заробітна плата - це визначений державою розмір заробітної плати, нижче якого не можна провадити оплату за фактично виконану найманим працівником повну місячну (денну або годинну) норму праці (робочого часу). Ії регулюють з урахуванням рівнів економічного розвитку, продуктивності праці, середньої заробітної плати та вартісної величини мінімального споживчого бюджету.

До 1998 р. Розмір мінімальної зарплати становив 15 грн. З 1 січня 1998 р. Законом України від 24.12.97 р. №780/97-ВР "Про встановлення межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати на 1998 рік" цей рівень було збільшено до 45 грн., а величину межі малозабезпеченості до 73.7 грн. На місяць. Пізніше Верховна Рада України внесла зміни до статті 2 згаданого Закону і з 1.07.98 р. Запровадила мінімальну зарплату у розмірі 55 грн.

З 1 січня 1999 р. Відповідно до Закону України "Про встановлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати на 1999 рік" від 25.12.98 р. №366-ХІУ розмір мінімальної зарплати становить 74 грн. На місяць. Величина вартості межі малозабезпеченості у 1999 р. Визначена у розмірі 90.7 грн. Законом передбачено, що протягом року розмір мінімальної зарплати повинен поетапно наближатися до цієї межі.

Розмір мінімальної зарплати з 1 липня 2000р. Становить 118 грн. Відповідно до Закону України від 11.06.2000 р. №1766-ІІІ; з 1.01.2002 р. –140 грн., а з 1.07.2002р. –165 грн. –Закон України від 13.12.2001 р.№2896-ІІІ; з 1,01,2003 р. – 185 грн., з 1.07.2003 р. – 237 грн. - Закон України від 26.12.2002 р., №372 ІY.

 На 2002 р. Законом України “ Про затвердження прожиткового мінімуму на 2002 р.” Встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 342 гривень, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення:

- дітей віком до 6 років – 307 гривень;

- дітей віком від 6 до 18 років – 384 гривень;

- працездатних осіб – 365 гривень;

- осіб, які втратили працездатність – 268 гривень.

Згідно законодавства України розмір прожиткового мінімуму в 2003році не зміниться.

В Україні з 1994 р. Введений в дію такий мінімальний соціальний стандарт рівня життя, як межа малозабезпеченості. В світовій практиці такого мінімального соціального стандарту рівня життя не існує. А існує там такий показник, як межа бідності. Так, Організацією Об’єднаних Націй разом з Організацією економічного співробітництва та розвитку і Всесвітнім банком бідність визначається, як частка населення, доходи або споживання яких становлять менше одного долара на день, а відносна бідність відповідає, наприклад, пороговому показнику бідності, який становить половину середнього доходу на душу населення.

В країнах Європейського Союзу за межу бідності прийнято прожитковий мінімум.

В Україні, у відповідності до закону, прожитковий мінімум застосовується також для визначення права на призначення соціальної допомоги, а значить, і для визначення межі бідності.

Що ж таке прожитковий мінімум ?

Прожитковий мінімум – це рівень споживання, достатній для виживання та підтримки нормального стану здоров’я окремої людини або сім’ї.

Існує таке визначення прожиткового мінімуму: прожитковий мінімум - вартісна оцінка споживчого кошика, а також обов’язкові платежі та збори. Споживчий кошик – мінімальний набір продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг, необхідних для збереження здоров’я людини та забезпечення її життєдіяльності.

Розмір мінімальної зарплати застосовують як розрахункову величину для визначення розмірів статутних фондів акціонерних товариств (1250 мінімальних зарплат), тзов (650 мінімальних зарплат), допомоги, компенсаційних та інших виплат.

Крім того, від рівня мінімальної зарплати залежать розміри штрафів за "велику" контрабанду (понад 200 мінімальних зарплат) і крадіжки в особливо великих розмірах (понад 100 мінімальних зарплат).

Основою формування і регулювання заробітної плати в Україні є тарифна система. Тарифна система - це сукупність тарифних сіток, тарифних ставок, схем посадових ок­ладів і тарифно-кваліфікаційних довідників.

Держава також запроваджує форми і системи оплати праці, єдині тарифні умови. В Україні введені єдині тарифні умови оплати праці. Вони складаються з Єдиної тарифної сітки оплати праці робітників і службовців за загальними (наскрізними) професіями та посадами; переліку загальних (наскрізних) професій робітників; переліку професій робітників, зайнятих на вантажно-розвантажувальних роботах; переліку виробництв та робіт; переліку посад службовців, керівників та спеціалістів, віднесених до Єдиної тарифної сітки; схеми диференціації за розрядами посад керівників, спеціалістів та службовців.

Кабінет Міністрів України регулює міжгалузеві співвідношення в оплаті праці працівників державних установ.

Для визначення розміру пенсій, відшкодування шкоди, зав­даної працівнику, оплати вагітним використовують показник середньої заробітної плати. Середня заробітна плата - це розмір заробітної плати працівників, визначений за деякий період часу. Держава забезпечує щоквартальну підготовку і публікацію статистичних даних про середню оплату за галузями, групами професій і посад, а також щорічну публікацію даних про вартість робочої сили відповідно до Типової Міжнародної класифікації.

Умови і розміри оплати праці працівників організацій та установ охорони здоров'я, освіти, науки та інших галузей і видів діяльності, які фінансують з бюджету, регулює Єдина тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників бюджетних установ і організацій.

Реалізацію державної політики щодо оплати праці забезпечує Міністерство праці та соціальної політики України, управління (відділи) праці та соціальних питань місцевих рад.

УЗАГАЛЬНЕННЯ

1. Державне регулювання ринку праці, зайнятості та умов праці спрямоване на створення умов праці та соціальний захист населення країни від несприятливих наслідків ринкових перетворень.

2. Джерелом трудових ресурсів є населення країни, чисельність та темпи зростання якого визначають розмір та склад трудових ресурсі країни.

3. Планування трудових ресурсів зводиться до планування чисельності робітників та службовців по народному господарству в цілому та окремих його галузях.

4. Головним плановим документом при плануванні трудових ресурсів є баланс трудових ресурсів, який складається з чотирьох розділів.

5. Державне регулювання оплати праці здійснюється по двох напрямках: методами прямого і побіжного державного регулювання та методами договірного регулювання.

6. Вихідним елементом державного регулювання оплати праці є поняття мінімальної заробітної плати.

7. Оплата праці складається з двох частин: основна заробітна плата і додаткова заробітна плата.

8. Основою формування і регулювання заробітної плати є тарифна система, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки і тарифно-кваліфікаційні довідники.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1.      Перерахуйте основні напрямки державного регулювання ринку праці.

2.      Які державні органи виконують функції з регулювання ринку праці та зайнятості населення в Україні?

3.      В чому полягають основні задачі планування трудових ресурсів?

4.      З яких розділів складається баланс трудових ресурсів і яку інформацію він містить?

5.      Охарактеризуйте методи державного регулювання оплати праці.

6.      Дайте визначення категорій “мінімальна заробітна плата” та “прожитковий мінімум”. Проаналізуйте співвідношення між ними в останні роки?

7.      Охарактеризуйте тарифну систему як основу формування і регулювання заробітної плати.