2.Основні завдання та особливості планування АПК на сучасному етапі.

Результатом розвитку агропромислової інтеграції (АПІ) – синтезу сільського господарства і промисловості – є агропромисловий комплекс.

Агропромислова інтеграція – це органічне поєднання сільського господарства і галузей промисловості, транспорту, торгівлі тощо, які обслуговують сільське господарство, постачають ресурси і доводять його продукцію до споживача.

Агропромислова інтеграція розвивається: 1) вертикально; 2) горизонтально.

Вертикальна інтеграція означає міжгалузеве кооперування підприємств і виробництв між собою (є агропромислові підприємства тощо).

Горизонтальна інтеграція– це система взаємозв`язків між підприємствами однієї галузі (спеціалізованих господарств, мікрогосподарських підприємств тощо).

В наслідок розвитку агропромислової інтеграції, об`єднання і злиття порівняно самостійних ланок з виробництва і переробки сільськогосподарської сировини, доставки її до споживача формується агропромисловий комплекс (АПК). Він є складною виробничою системою. Структуру АПК характеризують за сферами діяльності, інтеграції спеціалізованих їх ланок і територіально.

В АПК розрізняють три сфери діяльності:

- перша сфера – виробництво засобів виробництва для всіх інших галузей, пов`язаних із сільським господарством (тракторне машинобудування, виробництво сільгоспмашин, устаткування для тваринництва, легкої і харчової промисловості тощо);

- друга сфера – сільське господарство: 1) рослинництво (рільництво, садівництво, виноградарство, квітникарство, луківництво); 2) тваринництво (ВРХ, свинарство, вівчарство, птахівництво, бджільництво, конярство, шовківництво, рибне господарство);

- третя сфера – переробка сільськогосподарської сировини (харчова, м`ясо-молочна, легка промисловість та ін.).

Вказані сфери доповнюються соціальною інфраструктурою – це житлово-комунальне господарство, побутове та культурне обслуговування, система дитячих та оздоровчих заходів, система підготовки кадрів.

 Центральною ланкою АПК є сільське господарство, призначене для задоволення потреб суспільства у продовольстві, а промисловості – в сировині.

В Україні є всі умови для розвитку сільського господарства.

Сільське господарство має низку особливостей, які відрізняють його від інших галузей народного господарства, і які необхідно враховувати при розробці державного плану, а саме:

1) соціально-економічні особливості: демографічні, технологічні, побутові, економічні;

2) природні ресурси: агрокліматичні, земельні, водні, біологічні.

Соціально-економічні особливості обумовлені наявністю в сільському господарстві різних типів підприємств. Основу сучасного сільського господарства становлять сільськогосподарські виробничі кооперативи (СВК) і сільськогосподарські товариства з обмеженою відповідальністю (СТОВ)– колишні колгоспи і радгоспи. Останнім часом збільшується кількість селянських фермерських господарств (СФГ). У приватну власність передані присадибні ділянки, на яких за сучасних умов вирощується значна частина овочів і фруктів, утримується велика кількість сільськогосподарських тварин і птиці.

Різноманітні форми власності обумовлюють відмінності у формах державного управління, у ступені охоплення державним планом сільськогосподарського виробництва в цих підприємствах.

Природно-кліматичні особливості планування сільського господарства обумовлені природними ресурсами та характером виробництва. У сільському господарстві існує велика залежність господарської діяльності від агрокліматичних умов, зокрема від плодючості ґрунту, якості та структури насіння, породи худоби.

Агрокліматичні ресурси території – це температурний режим повітря і грунту в поєднанні з кількістю атмосферних опадів і запасами вологи у грунті.

Земельні ресурси України слід оцінити найвище. Близько 70% її площі займають сільськогосподарські угіддя, 55% - орні землі. Це – один з найвищих показників у світі. Для порівняння, розораність у США - 17%, Великій Британії - 25%, Італії – 30%, Німеччині і Франції – по 32%, у світі - 11%. Природна родючість ґрунтів одна з найвищих у світі, оскільки 2/3 площі орних земель становлять різновиди чорноземів. В нашій країні зосереджена 1/3 частина від всієї площі чорноземів світу. Взагалі Україна володіє запасами продуктивних угідь, що приблизно в чотири рази перевищують її сучасні внутрішні потреби.

У сільському господарстві має місце значна тривалість виробничого циклу, тому у планах передбачаються заходи впливу на природні процеси з метою прискорення та підвищення інтенсивності їх перебігу. Тому у державному плані основні завдання встановлюються диференційовано стосовно кожної сільськогосподарської зони, передбачаються заходи по підвищенню родючості ґрунту та інше.

Основними показниками плану розвитку сільськогосподарського виробництва є:

1. Найважливіші напрямки розвитку сільського господарства та окремих його галузей.

2. Темпи росту валової продукції сільського господарства.

3. Обсяги державної закупівлі сільськогосподарських продуктів.

4. Обсяги капітальних вкладень на розвиток сільського господарства та введення в дію виробничих потужностей та об`єктів культурно-побутового призначення.

5. Поставки матеріально-технічних засобів (тракторів, комбайнів, добрив, автомобілів).

6. Впровадження передової технології, обчислювальної техніки.

7. Підготовка наукових та науково-педагогічних кадрів.

План сільськогосподарського виробництва пов`язаний з усіма розділами державного плану і насамперед з планом промислового виробництва. Причому з підвищенням рівня інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, обсяги матеріально-технічних засобів, що постачає промисловість, все більше зростають. Намічені у плані сільсько-господарського виробництва завдання тісно пов`язані з планом розвитку транспорту, де передбачаються завдання з перевезень сільськогосподарської продукції, техніки, хімікатів та добрив. У плані капітального будівництва містяться завдання з розширення відновлення основних фондів для сільського господарства, проведення заходів з іригації, осушення земель та ін.