3. Державне регулювання інвестиційної діяльності

Важлива роль в організації інвестиційної діяльності належить державі. Державна інвестиційна політика — це комплекс правових, адміністративних та економічних заходів держави, спрямованих на поширення та активізацію інвестиційних процесів. Аналіз світової практики інвестиційних процесів дає можливість виділити два типи державної інвестиційної політики: пасивну та активну.

Пасивна державна інвестиційна політика полягає в тому, що держава застосовує методи переважно правового та економічного характеру, обмежуючи безпосереднє адміністративне втручання в інвестиційні процеси до мінімуму.

Активна державна інвестиційна політика держави передбачає широке застосування всіх видів методів і часто сама стає інвестором.

В Україні інвестиційний процес регулюють понад 100 законів та інших нормативних актів, зокрема закони України «Про інвестиційну діяльність» (1991 p.), «Про іноземні інвестиції» (1992 p.), «Про цінні папери та фондову біржу» (1991 р.) Декрет Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» (1993 р.) Та ін.

На активізацію інвестиційних процесів була спрямована «Концепція регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки», затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 1995 p., яка визначає основні напрямки державної інвестиційної політики з урахуванням реальної економічної ситуації, перспектив залучення інвестицій та їх використання. Метою державної інвестиційної політики є створення конкурентного середовища, реалізація програм структурної перебудови економіки України, спрямування інвестицій у пріоритетні галузі та програми.

В основу державного регулювання інвестиційної діяльності було покладено такі принципи:

—послідовна децентралізація інвестиційного процесу;

—збільшення частки внутрішніх (власних) коштів суб'єктів господарювання у фінансові інвестиційні проекти;

—перенесення центру ваги з безповоротного бюджетного фінансування у виробничій сфері на кредитування;

—виділення бюджетних коштів переважно для реалізації державних пріоритетів, програм (проектів), спрямованих на здійснення структурної перебудови економіки;

—фінансування об'єктів, будівництво яких починається за рахунок бюджетних коштів, як правило, на конкурсній основі;

—надання переваги раніше розпочатому будівництву, технічному переобладнанню та реконструкції діючих підприємств;

—здійснення відповідними державними організаціями контролю за цільовим використанням централізованих інвестицій;

—розширення змішаного фінансування інвестиційних проектів;

—удосконалення нормативної та правової бази з метою збільшення обсягів залучення інвестицій;

—запровадження системи страхування інвестицій.

Інвестиції є основою перебудови сектору матеріального виробництва, а тому держава повинна застосовувати комплексний підхід до державного регулювання інвестиційної діяльності (сукупність правових, економічних та адміністративних заходів).

Увесь комплекс засобів, котрі застосовуються з метою впливу на інвестиційні процеси, можна розподілити за наступними основними напрямами

1 Визначення пріоритетних сфер та об'єктів інвестування, які мають відповідати як довготривалим національним інтересам держави, так і тим невідкладним завданням, які випливають із сучасного стану та структури економіки України.

У державній програмі залучення іноземного капіталу визначено основні пріоритетні сфери інвестиційної діяльності: агропромисловий комплекс медична та мікробіологічна промисловість; легка промисловість; лісопромисловий комплекс; машинобудування металургійний комплекс розвиток паливно-енергетич­ного комплексу і впровадження енерго- і ресурсозберігаючих технологій; транспортна інфраструктура; зв'язок; хімічна й нафтохімічна промисловість; соціальна інфраструктура; подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.

2. Податкове регулювання інвестиційної діяльності забезпечує спрямування інвестицій у пріоритетні сфери економіки встановленням відповідних податкових ставок та податкових пільг.

До методів податкового стимулювання інвестиційних процесів насамперед належить пільгове оподаткування прибутку. Методи податкового регулювання інвестиційних процесів можна поділити на чотири групи:

1) запровадження диференційованих ставок оподаткування (залежно від розміру одержаного прибутку (доходу) та рівня використання прибутку на інвестиційно-виробничі цілі., що дає змогу активізувати інвестиційну діяльність у пріоритетних напрямках),

2) звільнення від сплати податку на певний строк (на нетривалий термін, пов'язаний з виходом підприємства на проектну потужність, оскільки постійні пільги призводять до значних структурних деформацій в економіці, знижують конкуренцію),

3) зменшення бази оподаткування (передбачає виключення зі складу прибутку та доходу, що підлягає оподаткуванню, тих його частин, які спрямовуються на інвестування.),

4) усунення подвійного оподаткування. (запровадження механізму уникнення подвійного оподаткування прибутку та дивідендів акціонерних товариств. Оподаткування дивідендів на рівні акціонерів доцільно здійснювати за більш низькою ставкою, ніж оподаткування інших доходів, що збільшить активність інвесторів щодо вкладання коштів в акції підприємств).

3. Бюджетні методи регулювання для України мають особливе значення, оскільки ринок інвестиційних ресурсів недостатньо сформований, існує гіпертрофована структура економіки, високий рівень монополізації, незамкненість на внутрішній ринок виробничих циклів та ін. Для збільшення бюджетного інвестування необхідно реформувати структуру бюджетних видатків, зменшуючи при цьому витрати дотаційного характеру і відповідно збільшуючи фінансування інвестиційно-інноваційних програм.

Істотним чинником активізації інвестиційних процесів є грошово-кредитна державна політика. Така політика впливає на інвестиційні умови, регулюючи грошовий обіг та роботу банківської системи, яка мультиплікативно створює грошові кошти. Національний банк залежно від стану економіки здійснює кредитну експансію чи кредитну рестрикцію. Кредитна експансія проводиться в період економічного спаду для стимулювання економічного розвитку. Політика кредитної рестрикції проводиться з метою стримання інвестиційної активності. Подорожчання кредитних ресурсів примушує інвесторів вкладати кошти в найбільш ефективні, прибуткові проекти.

4. Амортизаційна політика є одним з головних важелів, що дають можливість державі на макрорівні впливати на інвестиційну сферу. У промислово розвинутих країнах серед джерел інвестиційних ресурсів кошти амортизаційного фонду, який є часткою власних коштів підприємств, найбільш вагомі.

З метою активізації інвестиційних процесів доцільно: проводити індексацію основних фондів відповідно до темпів зростання цін з періодичністю не менше ніж один раз на рік; відмовитись від застосування знижувальних коефіцієнтів до норм амортизації; припинити практику вилучення амортизаційних нарахувань до бюджету; дозволити підприємствам самостійно вибирати методи амортизації та вільно переходити з прискорених методів на рівномірні; запровадити систему контролю цільового використання амортизаційних фондів на цілі інвестування у виробництво.

5. Регулювання участі інвесторів у приватизації здійснюється відповідно до законів України «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», «Про приватизаційні папери», Державної програми приватизації на поточний рік, яка щорічно затверджується Верховною Радою, та інших нормативних актів..

Активізувати участь інвесторів у приватизації можна поширенням застосування некомерційних (інвестиційних) конкурсів; створенням для інвесторів найбільш вигідних умов оподаткування; дальшим вдосконаленням механізму запобігання невиконанню покупцями державного майна умов договорів купівлі-продажу; застосуванням способів ліквідації збиткових підприємств як юридичних осіб, їх наступною реструктуризацією; залученням іноземних інвесторів до приватизації.

6. Правову основу регулювання фондового ринку становлять закони України: «Про цінні папери та фондову біржу» (1991 p.), «Про господарські товариства» (1995 р.) «Про банки та банківську дія­льність» (1991 p.), «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» (1996 p.), Указ Президента України «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» (1994 р.) Та ін.

У ринковій економіці фондовий ринок є інструментом реалізації регулятивної функції закону попиту і пропозиції. Фондовий ринок створює ринковий механізм вільного переливання капіталів у найефективніші галузі господарства. Фондовий ринок є сегментом як грошового ринку, так і ринку капіталів, які також включають рух прямих банківських кредитів, перерозподіл грошових ресурсів через страхову галузь, внутрішньофірмове кредитування тощо. За умов розвинутих ринкових відносин фондовий ринок функціонує у вигляді ринку цінних паперів.

У процесі регулювання фондового ринку держава може застосувати прямі та непрямі методи впливу на інвестиційну активність.

До методів прямого впливу належать:

1.      Емісія державних цінних паперів (облігацій внутрішньої державної позики та ін.). Держава є одним з основних емітентів цінних паперів і в такий спосіб вона впливає на встановлення котирування на фондовому ринку.

2.      Продаж пакетів акцій приватизованих підприємств. Держава визначає перелік пакетів акцій, які будуть запропоновані на продаж у першу чергу, і встановлює їхню початкову ринкову вартість. Саме так держава здатна впливати на пропозицію цінних паперів на фондовому ринку.

3.      Створення системи захисту інвесторів від втрат залученням до цієї сфери державних страхових компаній та компаній зі змішаною формою власності.

4.      Запобігання монополізації фондового ринку. Держава проводячи антимонопольну політику, установлює обмеження на володіння пакетами акцій, проводить реєстрацію, ліцензування та атестацію фінансових посередників, створює умови для добросовісної конкуренції на фондовому ринку.

Держава може здійснювати й непряме регулювання фондового ринку через податкову політику, регулювання грошової маси й обсягів кредитів, установлення облікової ставки та резервної норми, регулювання операцій з іноземними валютами, експортно-імпортних операцій, операцій з іноземними цінними паперами.

7. Важливою стороною державного регулювання інвестиційної діяльності є експертиза інвестиційних проектів. .Згідно з українським законодавством обов'язковій державній експертизі підлягають державні, міждержавні й регіональні інвестиційні проекти та програми, які реалізуються за рахунок бюджетних і позабюджетних коштів. Інвестиції, що здійснюються за рахунок інших джерел фінансування, підлягають державній експертизі з питань дотримання екологічних, санітарно-гігієнічних вимог, пожежної безпеки, міцності та необхідної довговічності будинків і споруд, а також архітектурних вимог.

Особливі вимоги ставляться до експертизи інвестиційних проектів із залученням іноземних інвестицій, коли інвестори претендують на отримання певних податкових, митних та інших пільг. Такі інвестиційні проекти мають належати до пріоритетних сфер економіки, сприяти створенню нових робочих місць на підприємствах, передбачати впровадження сучасних чи перспективних ресурсозберігаючих та екологічно безпечних видів технологій, сприяти зниженню енерговитрат на одиницю продукції, орієнтуватися на найбільш раціональне використання сировинної бази України, бути конкурентоспроможними на міжнародних ринках.

8. Забезпечення захисту інвестицій. Підвищення інвестиційної активності в країні безпосередньо пов'язане з гарантіями, які надає держава суб'єктам інвестиційної діяльності, і захистом інвестицій. У Законі України «Про інвестиційну діяльність» зазначено, що держава гарантує стабільність умов інвестиційної діяльності та додержання прав і законних інтересів її суб'єктів. Інвестиції не можуть бути безоплатно націоналізовані та реквізовані, до них не можуть бути застосовані аналогічні за наслідками заходи.

Захист інвестицій здійснюється державними органами в різних формах. Передусім держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності інвестора. Усім інвесторам, у тому числі й іноземним, забезпечується рівноправний правовий режим інвестиційної діяльності, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, вивозу іноземними інвесторами вкладених цінностей та прибутків, отриманих від інвестиційної діяльності, ліквідації інвестицій.

Для захисту інвестицій Законом передбачено, що вони можуть, а іноді й обов'язково мають бути застраховані. Страхові компанії відіграють значну роль в інвестиційному процесі, забезпечуючи підприємцям захист від інвестиційних ризиків. Страхові угоди є також необхідними для отримання кредитів для інвестування. З метою страхування інвестиційних ризиків в Україні створено систему страхових і перестрахових компаній, яка обслуговує вітчизняних та іноземних інвесторів.

9. Залучення іноземних інвестицій та регулювання умов здійснення інвестицій за межі держави. Залучення іноземного капіталу для інвестування економіки країни здійснюється за трьома основними формами:

—пряме інвестування через створення як підприємств з іноземним капіталом, так і спільних підприємств;

—продаж іноземним інвесторам цінних паперів;

—отримання кредитів, позик та гарантій міжнародних фінансових інституцій, країн, державних установ, банків тощо.

Діяльність іноземних інвесторів в Україні регулюється майже 70 законодавчими та нормативними актами. Головними серед них є Закони України «Про захист іноземних інвестицій» (1991 p.), «Про іноземні інвестиції» (1992 p.), «Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні» (1994 p.), «Про режим іноземного інвестування» (1996 p.), «Про концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні» (1994 p.), низкою положень інших законів.

Іноземні інвестори виявляють до України великий інтерес, про що свідчить стійка тенденція до збільшення іноземних інвестицій ( 4,2% в 1995 р. І 12,7% в 1998 р.). Але прямі іноземні інвестиції в Україні мають деякі негативні особливості. Вони не створюють національного капіталу, прибуток, отриманий від іноземного інвестування, переважно вивозиться. Так, у 1997 р. З отриманого іноземними інвесторами прибутку в сумі 58,7 млн. Дол.. США було реінвестовано лише близько 5 млн. Дол. США.

УЗАГАЛЬНЕННЯ

1. Структура економіки – це співвідношення, які відображають взаємозв’язки та взаємозалежності між окремими частинами економіки в процесі її розвитку.

2. На макроекономічному рівні розрізняють такі основні види структурних співвідношень: відтворювальні, галузеві, регіональні, соціальні, зовнішньоекономічні.

3. Регулювання структурних зрушень в економіці здійснюється за допомогою структурної політики.

4. Існує два типи державної структурної політики: активна і пасивна, які різняться між собою ступенем втручання держави в структурні зрушення.

5. Держава може здійснювати структурну політику за допомогою методів прямого та непрямого регулювання.

6. Аналіз світової практики інвестиційних процесів дає можливість виділити два типи державної інвестиційної політики: пасивну та активну.

7. В основу державного регулювання інвестиційної діяльності покладено визначені принципи.

8. До державного регулювання інвестиційної діяльності держава застосовує комплексний підхід, тобто сукупність економічних, правових та адміністративних заходів.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Дайте визначення поняття “структура економіки” та охарактеризуйте основні види структурних співвідношень (пропорцій).

2. В чому полягає характер галузевої, регіональної та соціальної структури економіки?

3. Суть та типи структурної політики держави?

4. Які критерії визначають вибір пріоритетних галузей народного господарства?

5. Охарактеризуйте методи прямого і непрямого регулювання при здійсненні структурної політики.

6. В чому полягає державна інвестиційна політика? Суть активної та пасивної інвестиційної політики.

7. Які законодавчі та нормативні акти регулюють інвестиційний процес в Україні?

8. Перерахуйте основні принципи регулювання інвестиційного процесу.

9. Охарактеризуйте основні напрямки державного регулювання інвестиційної діяльності.