ТЕМА 5. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТРУКТУРНИХ ЗРУШЕНЬ ТА ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.      Структура та структурні зрушення в розвитку економіки.

2.      Державне регулювання структурних зрушень в економіці.

3.      Державне регулювання інвестиційної діяльності.

Основні терміни теми: структура економіки, відтворювальні пропорції, вартісні пропорції, галузева та регіональна структура; геосистема, соціальна структура, структура зовнішньої торгівлі; структурна політика держави; активна та пасивна структурна політика; державна інвестиційна політика, пасивна та активна державна інвестиційна політика.

1.Структура та структурні зрушення в розвитку економіки.

Співвідношення, які відбивають взаємозв'язки та взаємозалежності між окремими частинами економіки в процесі її розвитку, характеризуються поняттям структури економіки.

Структура економіки має велике значення для збалансованого розвитку народного господарства, його ефективного та стабільного зростання. Світовий досвід вказує на те, що економічне зростання країн Західної Європи великою мірою пояснюється глибокими структурними змінами, які забезпечили впровадження досягнень науково-технічного прогресу, економію, раціональне використання ресурсів та інші позитивні зрушення. Швидке зростання виробництва в більшості країн Південно-Східної Азії сталося передусім за рахунок прискореного розвитку на сучасній науково-технічній основі таких галузей, як електроніка та машинобудування, тобто внаслідок різних структурних зрушень.

Структура економіки - багатопланове поняття, яке відображає співвідношення різних елементів економічної системи. Залежно від характеру елементів та змісту економічних явищ, зв'язки між якими відображаються в пропорціях, на макроекономічному рівні розрізняють такі основні види структурних співвідношень:

- відтворювальні,

- галузеві,

- регіональні

- соціальні,

- зовнішньоекономічні.

У структурній характеристиці економіки особлива роль належить пропорціям відтворення. Ці пропорції відображають можливості економічного зростання промислового виробництва та його ефективності. Відтворювальні пропорції характеризують співвідношення: між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання, між заміщенням використаних засобів виробництва та новоствореною вартістю, між споживанням та нагромадженням, між виробничими галузями та інфраструктурою.

Оптимальне формування пропорцій відтворення — важлива проблема економічного розвитку, яка безпосередньо пов'язана з його циклічністю.

До основних вартісних пропорцій, що характеризують розвиток економіки на всіх стадіях процесу відтворення, належать співвідношення:

1)між заміщенням використаних засобів виробництва (фондом заміщення) та новоствореною вартістю (чистою продукцією), яка характеризує співвідношення вартості зношених засобів праці (амортизація) і вартості спожитих у виробництві предметів праці (проміжний продукт), що в сукупності становить фонд заміщення, та величини новоствореної вартості (чистої продукції) за рік.

2)між нагромадженням (фондом нагромадження) та споживанням (фондом споживання), яка виражає співвідношення частин чистої продукції, які спрямовуються на виробниче нагромадження та створення резервних фондів (в сумі вони становлять фонд нагромадження) і вартості матеріальних благ, що використовуються на особисте споживання робітниками та виробниче споживання підприємствами (в сумі вони становлять фонд споживання). В індустріально-розвинутих країнах світу склалися різноманітні пропорції між нагромадженням і споживанням. У більшості з цих країн вони коливаються в межах 18—20% національного доходу, проте, в Японії в окремі роки норма нагромадження становила понад 30%.

До відтворювальних пропорцій, що обумовлюють темпи структурних зрушень в економіці, відносять також пропорцію між галузями, які виробляють продукцію в матеріальній формі, та галузями, які забезпечують їх функціонування (інфраструктурою). Інфраструктура поділяється на дві групи: виробничу та невиробничу. До першої групи входять галузі, які безпосередньо обслу­говують матеріальне виробництво: зв'язок, залізничний та автомобільний транспорт, шляхове господарство, енерго-, водо- та газопостачання, природоохоронні споруди тощо. До другої групи входять галузі, які опосередковано пов'язані з виробництвом: загальна й професійна освіта, охорона здоров'я та ін.

Визначальна роль у структурній характеристиці економіки належить галузевій структурі.. Основу галузевої структури становлять макропропорції між секторами економіки, між групами галузей, що мають однакові економічні характеристики.

Згідно із системою національних рахунків, рекомендованою 00Н у 1993 p., економіка поділяється на п'ять секторів:-

1) нефінансові корпорації, де виділяють три групи галузей: перша — галузі, пов'язані з видобуванням ресурсів; друга — галузі, зайняті переробкою цих ресурсів та виготовленням готової продукції: третя— сфера послуг у широкому розумінні, включаючи інформаційне обслуговування виробництва.

2) фінансові корпорації,

3) сектор загального державного управління;

4) домашні господарства;

5) некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства.

Слід зазначити, що на галузеві пропорції суттєво впливають міжнародний поділ праці, витрати на робочу силу, екологічні чинники. Трудомісткі виробництва все частіше переміщуються з індустріально розвинутих країн у менш розвинуті.

Велике значення з погляду аналізу сучасних структурних зрушень галузевої структури відіграють співвідношення міжгалузевих комплексів, таких, як машинобудівний, паливно-енергетичний, транспортний, базових виробництв сировинної орієнтації та ін.

Економічну основу регіональної структури економіки формують територіальне розміщення основних елементів того чи того міжгалузевого комплексу, різноманітність цих елементів, а також їхні зв'язки з певною геосистемою країни (геосистема включає системи розміщення населення, техніко-економічну та соціальну інфраструктуру, системи природокористування та захисту природи). Ключовим моментом формування певних територіальних утворень різних рівнів є взаємодія економічних інтересів господарських систем і населення даної території, наявність корисних копалин та сировинної бази, природні умови, культурні традиції і т.п. На цій підставі формуються два типи регіональних систем:

Перший — розподіляє економіку на економічні райони, територіальні виробничі комплекси, спеціальні економічні зони;

Другий— стосується адміністративного підпорядкування: в Україні: це економіка АР Крим, областей, районів.

Важливою характеристикою економічної системи є її соціальна структура. Соціальна структура відображає розподіл народного господарства за формами власності, за організаційно-правовими формами підприємництва, за рівнем доходів певних верств населення

Зрушення в соціальній структурі економіки України характеризується процесами концентрації та централізації капіталу. Більшу частину обсягу валового внутрішнього продукту виробляють великі підприємства. Водночас відбувається інтенсивний розвиток малого бізнесу, прискорюється процес його ротації. У США, наприклад, кожна четверта фірма припиняє свою діяльність уже на першому році існування, а 90% усіх нових фірм існують не більше чотирьох років. Проте малий бізнес є важливою складовою частиною сучасної ринкової економіки. По-перше, він створює 50—80% робочих місць. По-друге, він сприяє підвищенню продуктивності праці та прискорює впровадження досягнень науково-технічного процесу за рахунок високої спеці­алізації, гнучкості, швидкого реагування на технічні досягнення.

Соціальна структура характеризується диференціацією доходів різних верств населення. Ринкова економіка допускає велику різницю в рівні доходів. Ступінь диференціації доходів робітників неоднаковий в різних країнах.

Так, у США наприкінці 80-х років найбідніші 20% сімей отримували менше 5% сумарного особистого доходу, тоді як заможні 20% сімей — близько 44%, тобто їхні особисті доходи були (в середньому) у 9 разів більші.* Водночас у розвинутих країнах відбувається як абсолютне зростання середніх за рівнем доходів категорій робітників, так і відносне скорочення діапазону диференціації доходів.

Своєрідним дзеркалом стану економіки є структура зовнішньої торгівлі. Для індустріальне розвинутих країн характерна висока питома вага експорту промислової продукції, особливо кінцевої, з високим технологічним рівнем, наукомісткої. В експорті більшості країн, що розвиваються, переважають сировина та матеріали. Індустріально розвинуті країни імпортують переважно сировину, енергоносії, продукти екологічно шкідливих виробництв, обладнання, машини, транспортні засоби тощо. Наприклад, частка цієї продукції в імпорті США становила наприкінці 80-х р. Близько 40%, Великобританії — 32%.