3.Методи макроекономічних розрахунків

Методологічні принципи планування реалізуються у державних планах за допомогою методики планування, тобто сукупності методів розробки, обґрунтування та взаємоузгоджених планових показників.

До методів планування , за допомогою яких досягається наукова обґрунтованість планових показників та завдань , відносяться:

1. Аналітичний.

2. Балансовий;

3. Нормативний;

4. Економіко-математичний.

На практиці ці методи тісно пов’язані між собою.

Розробка державних планів пов’язана з аналізом досягнутого рівня економіки та варіантів планових рішень. Тому при розробці державних планів першочергове значення має аналітичний метод.

Сутність аналітичного методу полягає в тому , що економічне явище або процес поділяється на складові частини і встановлюється взаємозв’язок і вплив цих частин одна на одну та на хід розвитку всього процесу. Використання у плануванні аналітичного методу вимагає глибокого вивчення сутності економічних явищ, їх якісних особливостей та кількісних характеристик. Вирішення цієї задачі досягається економічним аналізом за наступними напрямками:

1. Вивчення варіантів планових рішень для вибору найбільш економічних.

2. Оперативне виявлення та аналіз відхилень від заданих параметрів.

3. Оцінка діяльності кожного об’єкту в цілому та його структурних підрозділів.

4. Оцінка ефективності використання ресурсів.

В процесі аналізу економічних явищ використовуються різні методичні та технічні прийоми: порівняння; групування; ланцюгові підстановки; індекси; розрахунки коефіцієнтів та ін.

Балансовий метод дозволяє визначити головні економічні зв'язки у народному господарстві , темпи та пропорції його розвитку , структурні зрушення у виробництві та споживанні та інше. За його допомогою здійснюється координація та взаємоузгодження планових завдань у всіх ланках народного господарства. Основне завдання цього методу - узгодити суспільні потреби та виробничі ресурси, необхідні для їх задоволення Зміст балансового методу планування полягає у застосуванні системи розрахунків, які пов’язують потреби суспільства з ресурсами за допомогою системи економічних балансів. Через показники балансів визначають кількісні співвідношення між виробництвом і споживанням матеріальних благ, національного доходу тощо. У цьому випадку всі економічні взаємозв’язки в народному господарстві відображені в певних кількісних пропорціях з урахуванням наявних і можливих ресурсів. Найважливіші баланси національної економіки є органічною складовою Державної програми економічного і соціального розвитку України.

 Баланс – це система показників, у якій одна частина, що характеризує ресурси за джерелами надходження, дорівнює іншій частині, що характеризує розподіл за всіма напрямами використання.

Практичне використання балансового методу означає розробку системи балансів. Системи балансів включає:

1. Матеріальні баланси

2. Трудові баланси.

3. Вартісні (фінансові) баланси.

4. Зведені (синтетичні) баланси.

На практиці баланси звичайно є двосторонньою таблицею або таблицею, розділеною на верхню і нижню частини.

Усі баланси класифікують за різними ознаками. За видом виробничих ресурсів їх поділяють на баланси матеріальних, трудових, природних, фінансових ресурсів і виробничих потужностей.

 Матеріальні баланси у системі економічних балансів посідають відповідальне місце. Вони відображають рівність ресурсів сировини, матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів тощо за всіма джерелами і їх розподілом.

Залежно від значення конкретних видів продукції матеріальні баланси розробляє Міністерство економіки України, Держкомресурсів, інші міністерства, а також економічні служби облдержадміністрацій. Розрахунки балансового типу ведуть також у разі формування планів на підприємствах і в територіальних органах управління міського і районного рівнів.

Друга група балансів – баланси праці. Вони призначені для аналізу та прогнозування розподілу і використання трудових ресурсів. У практиці планування передбачають розроблення балансу трудових ресурсів та балансу ринку праці.

Система фінансових балансів дає змогу у грошовому вираженні оцінити наслідки виробничо-господарської діяльності підприємства, міністерства (відомства), регіону, країни в цілому. Фінансові баланси допомагають пов’язати матеріальний і вартісний аспекти відтворення, зіставити доходи та витрати, фінансово обґрунтувати завдання індикативного плану.

Важливе значення у розробці Державної програми економічного і соціального розвитку має система найважливіших балансів національної економіки. Вони характеризують масштаби, головні натурально-речові, грошово-фінансові та територіальні пропорції між секторами і сферами національної економіки у випадку відтворення матеріальних благ і послуг. До системи цих народногосподарських балансів належать баланси виробленого та використовуваного ВВП, національного доходу, національного багатства, зведені баланси праці, зведений баланс фінансових ресурсів, міжгалузевий баланс.

Формування ринкової економіки не заперечує ролі балансових розрахунків, а навпаки, посилює їхнє значення для виявлення диспропорції і вироблення важелів державного впливу на учасників ринкових відносин з метою усунення таких диспропорцій.

Умовою збалансованості державних планів є чітке узгодження всієї системи балансів у єдиному комплексі.

Нормативний метод означає використання у плануванні норм та нормативів , за допомогою яких здійснюються техніко – економічні розрахунки і досягається обґрунтованість планових завдань та показників . Значення цього методу в сучасних умовах зростає, що пояснюється впровадженням економічних методів управління народним господарством. Нормативний метод планування – це один із методів розробки та обгрунтування планів, а також регулювання діяльності виробничих і невиробничих ланок економіки за допомогою норм і нормативів.

Економічні норми та нормативи – це науково обгрунтовані величини, що характеризують кількісну та якісну міру витрат робочого часу, матеріалів і грошей. Норма – це максимально допустима величина. Норматив – співставлення елементів виробничого процесу. Різновидом нормативів є стандарти і ліміти.

У плануванні використовується система взаємопов'язаних норм і нормативів, яка відображає єдність процесу суспільного відтворення та ґрунтується на таких принципах:

- єдиний методологічний підхід до формування норм і нормативів незалежно від рівнів управління та горизонтів планування;

- прогресивність норм і нормативів внаслідок відображення в них науково-технічних досягнень, передових методів організації виробництва та праці;

- систематичне оновлення норм і нормативів відповідно до змін умов виробничої діяльності і порівнянність норм і нормативів, які застосовуються на різних рівнях управління, можливість їх укрупнення або деталізації.

Використання науково обґрунтованої системи норм і нормативів сприяє комплексному вирішенню завдань планування та управління. Система норм і нормативів включає в себе 7 головних груп:

1) норми ефективності суспільного виробництва (норми матеріало-, енерго-, трудомісткості ВВП, коефіцієнт нагромадження і т.п.);

2) норми і нормативи витрат праці (відношення ВВП або валового випуску галузей економіки до чисельності трудових ресурсів і т.п.);

3) норми і нормативи витрат сировини, матеріалів, палива, енергії (витрати ресурсів на 1 грн. ВВП або валового випуску);

4) норми і нормативи капітальних вкладень і капітального будівництва (загальна та порівняльна ефективність капітальних вкладень, питомі капітальні вкладення і т.д.);

5) фінансові норми і нормативи (бюджетозабезпеченість населення, нормативи відрахувань до місцевих бюджетів загальнодержавних податків, норми амортизації і т.д.);

6) соціальні норми і нормативи (норми споживання населенням товарів та послуг, нормативний “споживчий кошик”, нормативний споживчий бюджет, забезпеченість населення послугами та об’єктами соціальної сфери, мінімальна заробітна плата і т.д.);

7) екологічні норми і нормативи (витрати води на 1 грн. Валового випуску промислової продукції, норми викидів шкідливих речовин у повітря або водний басейн і т.д.).

Під час розробки проектів планів на основі норм і нормативів визначаються потреби економіки в засобах і предметах праці, а населення – у продовольчих і промислових товарах, усіх видах послуг. На основі норм витрат ресурсів формуються планові міжгалузеві баланси виробництва та розподілу продукції, за допомогою яких визначаються найважливіші пропорції суспільного виробництва. Норми є основою для розробки планових матеріальних балансів.

За допомогою нормативів регулюється як ринкова, так і невиробнича сфери. В ринковій сфері застосовують нормативи податкових та інших обов'язкових платежів і відрахувань, резервних фондів, тривалість робочого дня, неділі, місяця. В невиробничій сфері використовуються нормативи по мінімальній пенсії, витрат на освіту, житлово-комунальне обслуговування та інші, які забезпечуються за рахунок місцевих бюджетів. Використання цього методу в плануванні дає змогу за допомогою норм і нормативів, визначати потребу у виробництві продукції чи послуг.

Окрім цього, норми і нормативи у плануванні виконують своєрідну контрольну функцію, наприклад, контролюють ступінь досягнення орієнтованих рівнів ефективності виробництва, стан навколишнього середовища.

Нормативний метод використовують для розрахунків прогнозних і планових показників. Норми і нормативи розробляються на законодавчій і відомчій основі. Нормативний метод використовується на всіх стадіях планової роботи: у ході економічного аналізу результатів господарської діяльності, у процесі визначення потреби в різних видах ресурсів.

Норми і нормативи дуже різноманітні, з огляду на що однією з найважливіших методологічних проблем застосування нормативного методу планування є їх класифікація.

Норми та нормативи класифікуються за наступними ознаками: 

- за сферами економіки (виробнича сфера, невиробнича сфера);

- за видом планового періоду (оперативні, поточні, перспективні);

- за характером розповсюдження (місцеві, галузеві, міжгалузеві);

- за рівнем планування (виробництва, міністерства, народногосподарського рівня);

- за ступенем укрупнення (індивідуальні, групові, укрупнені).

Усі нормативи можна поділити на два типи, що відрізняються за своїм економічним змістом і сферою впливу на господарську діяльність. Економічні нормативи першого типу характеризують вимоги, що пред'являються суспільством до ефективності використання ресурсів. До них належить норматив ефективності капіталовкладень, ціни й тарифи, процент за кредит, нормативи виплат у бюджет за використання природних ресурсів, валютні курси та ін.

Економічні нормативи другого типу регламентують взаємовідносини між державою та підприємствами, а також між учасниками виробничого процесу з питань розподілу отриманих результатів між виробничими одиницями, трудовими колективами, окремими працівниками. До цього виду належать нормативи розподілу валового прибутку, в тому числі податки на прибутки, штрафи та неустойки, нормативи оплати праці та утворення фондів економічного стимулювання. Ці нормативи мають забезпечувати узгодження інтересів держави та окремих трудових колективів і, відповідно, створювати зацікавленість підприємницьких структур у максимальному використанні виробничих можливостей. Економічні нормативи мають бути стабільними в часі, тому їх ще називають довгостроковими. Це означає, що вони повинні залишатися незмінними під час виконання плану. Це забезпечує впевненість у досягненні наміченої мети економічного та соціального розвитку, є однією з найважливіших умов активізації людського фактору та досягнення прогресу.

Важливою складовою частиною функціонування системи норм і нормативів є автоматизована система нормативів, що складається з підсистем, перелік яких відповідає головним групам норм і нормативів. У рамках автоматизованої системи нормативів створюють фонди норм і нормативів, які є нормативним банком даних.

Таким чином, за допомогою нормативного методу вирішуються важливі завдання планування.

Подальше вдосконалення планування залежить від використання економіко – математичних методів та сучасних обчислювальних засобів у межах АСПР. За допомогою економіко – математичних методів , що базуються на використанні математичних моделей економічних процесів, порівнюються різні варіанти плану розвитку народного господарства. У моделях опис кількісних закономірностей економічних процесів здійснюється за допомогою математичного апарата , що складається з 2 частин:

1. Загальний апарат (лінійна алгебра ,теорія ймовірності);

2. Спеціальний апарат, розроблений стосовно до класу задач (лінійне програмування , динамічне програмування, дослідження операцій та інше).

Найбільш розповсюдженим методом вирішення багатьох планових завдань є лінійне програмування . Цей метод дозволяє вибирати з великої кількості варіантів можливих найкращих з точки зору визначеного критерію ,що є найважливішим за умови дотримання певних обмежень.

За допомогою динамічного програмування розв’язується певний клас економічно – математичних задач, що відносяться до оптимального планування . Стохастичне або ймовірне програмування використовується у тих випадках , коли окремі параметри задачі визначені, як статистичні розподіли . Важливе місце в розв’язані проблеми вдосконалення планування має впровадження автоматизованої системи планових розрахунків , основною перевагою якої є можливість широкого використання принципу багатоваріантних розрахунків , системного аналізу та комплексного підходу , що забезпечує складання науково – обгрунтованих планів.

АСПР дає можливість у будь-який момент отримати інформацію про стан народного господарства. Для цього передбачена розробка системи блоків , що забезпечують контроль за ходом реалізації планів. В основу АСПР покладена методика складання державних планів , що має вигляд системи економічно–математичних моделей довгострокових, середньострокових та короткострокових розрахунків.

УЗАГАЛЬНЕННЯ

1.      Макроекономічне планування – це особливий вид управлінської діяльності держави щодо визначення стратегічних, тактичних і оперативних цілей планового періоду, а також способів досягнення таких цілей.

2.      Світова практика застосування макроекономічного планування виділяє три його головні форми: директивне, стратегічне, індикативне.

3.      Головною формою макроекономічного планування в Україні з 1993 року є індикативне планування.

4.      Індикативне планування в Україні полягає в розробці Державної програми економічного і соціального розвитку України.

5.      Процес розробки макроекономічних планів трудомісткий і вимагає використання єдиної методики.

6.      Макроекономічне планування спирається на певні принципи, а саме: пропорційність розвитку національної економіки; комплексність, програмно-цільовий підхід; оптимальність; виділення ведучої ланки.

7.      До головних методів макроекономічного планування відносяться аналітичний, балансовий, нормативний, економіко-математичний.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1.      Дайте визначення термінів план та планування і охарактеризуйте основні форми макроекономічного планування.

2.      В чому полягає мета, головне призначення та основа індикативного планування?

3.      Що включає в себе поняття методологія макроекономічного планування?

4.      Назвіть і охарактеризуйте основні принципи планування.

5.      Наведіть класифікацію приватних пропорцій відтворювального процесу в економіці.

6.      В чому полягає суть аналітичного методу планування?

7.      Охарактеризуйте балансовий метод планування та наведіть класифікацію балансів.

8.      Яку роль відіграють норми і нормативи для досягнення обґрунтованості планових завдань і показників? Які групи норм і нормативів використовуються в практиці планування?

9.      Який математичний апарат використовується при застосуванні економіко-математичних методів планування?

10.  В чому полягає суть і переваги застосування АСПР (автоматизованої системи планових розрахунків)?