2. Наукові основи методології макроекономічного планування.

Процес розробки макроекономічних планів досить трудомісткий. Крім того, він вимагає зведення прогнозів та планів різних рівнів. Для проведення таких робіт необхідна єдина методологія (методологія-сукупність методів та прийомів дослідження, що використовуються в будь-якій науці).

Методологія макроекономічного (індикативного) планування – це сукупність методів, принципів і прийомів розробки планів, їх виконання на всіх рівнях господарювання, а також характеристика логіки їх побудови.

Складовою частиною методології є методики, які являють собою сукупність конкретних прийомів і методів економічних, техніко-економічних, економіко-математичних розрахунків, необхідних для розробки окремих розділів і показників планів, їх координації та узгодження , аналізу виконання тощо.

Основними складовими методики є: 1)методичні вказівки та положення; 2) методичні рекомендації; 3) методики ти інструкції; 4) форми розрахунків; 5) показники, способи їх розрахунку, обґрунтування та пояснення.

За допомогою методології вивчаються процеси, які відбуваються в народному господарстві та суспільному житті, проводиться відображення цих процесів у відповідних показниках, виявляються недоліки та резерви в певних ланках економіки, прогресивні явища в розвитку суспільства.

Макроекономічне планування спирається на певні закономірності - принципи. Вони визначають логіку, завдання і характер складання, реалізації та контролю за виконанням планів. Основними принципами макроекономічного планування є:

1.Пропорційність, збалансованість розвитку народного господарства.

2. Комплексність, програмно—цільовий підхід;

3. Оптимальність або найбільша економічна ефективність суспільного виробництва;

4. Пріоритетність або виділення ведучої ланки.

 Принцип збалансованості та пропорційності розвитку забезпечується за рахунок координації і взаємоузгодження планів. Суть координації і узгодження планів полягає у забезпеченні відповідності між конкретними потребами і ресурсами для задоволення цих потреб. Науково обґрунтовані пропорції являють собою взаємозалежні кількісні і якісні співвідношення між елементами та чинниками відтвореннями. Головними елементами (стадіями) відтворювального процесу є:

1. Виробництво;

2. Розподіл;

3. Обмін;

4. Споживання матеріальних благ.

Пропорції між стадіями відтворення конкретизується у вигляді приватних пропорцій, які можна об’єднати у декілька груп:

1. Внутрішньогалузеві пропорції—встановлюються між суміжними виробництвами всередині однієї галузі. Наприклад: в чорній металургії пропорції між виробництвом чавуну, сталі і прокату. Ці пропорції обумовлені матеріально—технічними зв’язками і випливають із особливостей технологічного процесу виробництва, вони називаються натурально вартісними пропорціями.

2. Міжгалузеві пропорції—це пропорції між сировинними і обробними галузями, а також пропорції, пов’язані з кооперуванням виробництва. До них відносяться пропорції між виробництвом металу і продукції машинобудування, між видобутком вугілля і виплавкою чавуну та ін.

3. Територіальні пропорції—це пропорції між галузями всередині економічних регіонів і між окремими економічними районами.

4.Загальногосподарські або народногосподарські пропорції. Їх можна поділити на 3 підгрупи:

А) натурально-речові: пропорції між промисловістю та сільським господарством, виробництвом засобів виробництва та предметів споживання;

Б) вартісні пропорції: між фондами нагромадження і споживання в національному доході, між купівельним попитом населення і кількістю товарів в торгівлі і ін.

В) пропорції в розподілі трудових ресурсів: між кількістю робітників, зайнятих в виробничій і невиробничій сферах і ін.

 Принцип комплексності і програмно—цільового підходу. Економіка країни являє собою єдиний комплекс галузей економіки окремих регіонів. Тому державні плани носять комплексний характер; в них одночасно визначаються економічні, науково—технічні і соціальні проблеми, вирішуються галузеві і територіальні завдання. За таких умов необхідно широко використовувати програмно—цільове планування, суть якого полягає в підпорядкуванні галузевих проблем досягненню загальних соціально—економічних цілей.

Програмно—цільовий підхід в плануванні реалізується у двох якостях:

1) як метод розробки планів економічного і соціального розвитку;

2) як специфічна форма планової діяльності по розробці програм для вирішення окремих проблем.

Комплексна програма—це пов’язана за ресурсами і термінами здійснення, система організаційних, економічних, соціальних і технологічних заходів, що забезпечують досягнення в рамках плану визначених цілей. На основі комплексних цільових програм можливе вирішення найважливіших народногосподарських і міжгалузевих проблем.

Принцип оптимальності або найбільшої економічної ефективності полягає у вимозі досягнення найвищих наслідків за найменших можливих витрат. З декількох варіантів можливих планових рішень обирається той, який за менших витрат дає більший ефект.

Економічний розвиток відбувається при певній взаємодії екстенсивних та інтенсивних чинників. Екстенсивні чинники передбачають збільшення темпів та обсягів суспільного виробництва за рахунок впровадження додаткових потужностей та збільшення кількості ресурсів, зайнятих в процесі виробництва. Інтенсивні чинники передбачають прискорення темпів економічного розвитку та збільшення обсягів виробництва за рахунок підвищення ефективності використання наявних ресурсів.

Принцип виділення головної (ведучої) ланки або пріоритетності означає ,що в кожному плані виділяються головні галузі і проблеми, від розвитку яких залежить успіх всього плану в цілому. Для галузей, виділених в якості ведучих, передбачаються в державних планах найбільш сприятливі умови розвитку за допомогою додаткового фінансування, пільгових кредитів та пільгових податків.