99. Розв-к рядяньської ек-ної науки в 30—90-ті рр.
Характерними рисами ек-ної теорії, починаючи з 30-х років, були її повна заідеологізованість, схо-ластичність, вульгаризація сус-но-ек-них проце-сів. З науки повністю зникають альтернативність суджень, вилучається сама науковість. ПЕ пере-творилась на описову науку, яка доводила пра-вильність ек-ого курсу партії та уряду, проголо-шувала суб'єктивно створювані ними госп-кі фор-ми справді соціалістичними і єдино можливими. Учені-ек-сти в своїх досл-нях змушені були кори-стуватися недостовірними статистичними джере-лами, були позбавлені можливості користуватись досягненнями зарубіжної наукової думки, що ро-било неможливим об'єктивний ек-ний аналіз.
Виконуючи протягом десятиліть апологетичні й коментаторські ф-ції, ПЕ соціалізму не тільки все далі відходила від свого предмета, а й поступово перепліталась з політикою. І це відповідало інте-ресам бюрократичної сис-ми, якій не потрібна була правда про об'єктивний стан виробничих від-носин радянського сус-ва. Деформація зав-нь ПЕ соціалізму призвела до її переродження. Спроби вирішити проблему методу ПЕ. Ізолювавшись від світових досягнень у галузі методологи, закінчи-лися ототожненням методу ПЕ з формально-логі-чними процедурами. Відхід від предмета ек-ної теорії проявився у формуванні специфічної проб-лематики: теми досл-нь формулювались, вихо-дячи з тези про визначальну роль партії в органі-зації сус-но-ек-ого життя, про переваги соціаліз-му над кап-змом. На рівні теоретичних проблем це проявлялося в тім, що коли посилювався про-цес формування гальмівних факторів соц-но-екого розв-ку, визрівали умови кризи радянської ек-ки, у ПЕ соціалізму, як і в ін. розділах сус-вознав-ства, інтенсивно обговорювалися проблеми про-гресивності соціалізму.
Щоправда, в радянській ек-ній науці спостеріга-лися періодичні пожвавлення, зумовлені певним послабленням політичної цензури, переорієнта-цією госп-кої діяльності та, у зв'язку з цим, наяв-ністю нових соціальних замовлень і тимчасовим розв-ком демократичних процесів. Так, у 60-х рр. у зв'язку з розпочатою кампанією щодо впровадження госпрозрахунку необхідно було довести тезу про те, що товарно-грошові відносини віді-грають певну роль у стимулюванні В і можуть бу-ти використані як важелі саморегулювання і за умов планової ек-ки. З'являються наукові праці з цього питання, в яких категорії ціни та ціноутво-рення, прибутку, ренти розглядаються як регуля-тори В, але сфера їх вільного впливу обмежуєть-ся окремою госп-кою од.. Сус-ний розв-к повинен бути підпорядкованим плановому регулюванню з боку держави, яка 1 тільки може забезпечити еф-ективне зростання соціалістичного В. Особливо гострою була проблема зар-пл. Її розв'язання зв'язувалось із вирішенням питання про хар-р ро-бочої сили. Якщо під-во визнавалось ланкою ек-ки, де на товарно-грошовій основі поєднуються фактори В, то логічно було б визнати й товарний хар-р робочої сили. Однак спробу деяких учених включити робочу силу у сферу товарно-грошових відносин було зустрінуто шквальною критикою,
У 70-ті рр., у зв'язку зі згортанням ек-ної рефор-ми, що була спрямована на часткове використан-ня механізмів саморегулювання, ек-сти знову звертаються до аналізу методологічних проблем ПЕ та проблем ек-ого зростання І його показни-ків. Робиться висновок, що країна досягла в сво-єму ек-ому розв-ку якісно нових рубежів — стадії розвинутого соціалізму. Однак наприкінці 70-х та у 80-х рр. в ек-ній теорії стають помітними певні зміни: усе сміливіше висловлюється думка про необхідність досл-ня ек-них явищ з нових позицій з урахуванням об'єктивних факторів нев-сного походження. Відбувається перегляд раніше дог-матизованих марксистських положень. Ведеться пошук компромісу між марксистською та ін. ек-ими теоріями. У 80—90-х рр. змінюється й визн-ня предмета ПЕ: її починають трактувати як нау-ку не тільки про виробничі відносини, а й про їх-ній зв'язок з прод-ими силами, надбудовою. Це дало можливість досліджувати вплив різноманіт-них факторів на розв-к сус-ого В. Висновки, зро-блені на підставі досл-нь закономірностей функ-ня госп-ого механізму, підготували перегляд усієї концепції ек-ого устрою сус-ва.
98. Радянська ек-на думка перехідного періоду. Методологічні дискусії 20— 30-х рр.
Методологічні дискусії 20—30-х рр. позначилися на розвитку ек-ної теорії і, передовсім, сприяли визнанню необхідності існування ПЕ навіть у со-ціалістичному сус-ві, визначили структуру. Наяв-ність різноманітних напрямків та шкіл в ек-ній та історико-ек-ній науці — найважливіша реальність того часу, але такою ж реальністю була ідеологі-чна непримиренність більшовизму, що зумовила наприкінці 30-х рр. його повну перемогу, досяг-нуту не науковим переконанням опонентів, а на-сильницьким впровадженням власних поглядів на закономірності сус-ого розв-ку.
У 1-ші роки Радянської влади вирішувалось пита-ння про концепцію побудови соціалістичного сус-ва. Ленінська модель побудови державного соці-алізму була аналогічною державно-кап-ній (цен-тралізація банківської сис-ми, монополізація під-в у пром-ті і торгівлі, створення споживчих товариств і т,п.), але без приватної власності, без то-варної форми розподілу. Тобто з державно-кап-ної форми вилучались основні фактори її само-регулювання. Натомість пропонувався новий, ме-ханізм управління ек-кою, який спочатку реалізу-вався як політика «воєнного комунізму», а потім мав бути втілений у тотальному директивному плануванні. Реалізація цієї концепції соціалістти-чного будівництва, що розроблялась Леніним як обгрунтування курсу партії на соціалістичну революцію і базувалась на 2 складових — диктату-рі пролетаріату та сус-ній власності, — натрапи-ла на неможливість негайного вирішення пробле-ми формування соціалістичної власності. Тому уже на самому початку революційних перство-рень у країні формуються 2 погляди на хід даль-шого розв-ку, на хар-р вирішення ек-них та ін. су-перечностей. 1-н орієнтований на максимально швидкий і безпосередній перехід до соціалізму, обминаючи проміжні форми, був репрезентова-ний концепцією «воєнного комунізму». Інший по-гляд було викладено В. Леніним
Структура власності в Росії, країні, де кап-зм по-чав розвиватися незадовго до революції, була дуже строкатою: поряд з кап-ими її формами іс-нували кооперативні, общинні форми селянської власності, малі приватні форми, значну частку становила дрібнобуржуазна власність. І якщо на-ціоналізацію кап-них під-в підтримували народні маси, то негайне усуспільнення малих приватних форм власності могло призвести до негативних наслідків. Тому Ленін і висуває ідею про перехід до соціалізму через поступове перетворення всіх форм приватної власності на власність сус-ну, соціалістичну. Сформулював ідею багатоук-ладності перехідної ек-ки, тобто об'єктивну нео-бхідність достатньо тривалого співіснування со-ціалістичного укладу з укладами приватногосп-ими, у тім числі з дрібнотоварним і кап-ним, та конкуренцію «державної пром-ті» з ін. укладами. Було теоретично визначено структуру конкретних ек-них перехідних заходів і послідовність їх здій-снення. Ішлося про заходи як загально-демокра-тичного, трансформаційного порядку, так і «вла-сне соціалістичного усуспільнення», в тім числі про: експропріацію власності, націоналізацію ба-нків, скасування права наслідування та ін. Ленінська концепція виходила з необхідності збе-реження у багатьох сферах народного госп-ва товарної організації сус-ого В, тобто тимчасової, вимушеної, несоціалістичної його форми, регуль-ованої з-ном в-сті. Важливе місце у програмі по-будови соціалізму належало аграрному питанню, обгрунтуванню стратегії соціалістичного усуспі-льнення с-г, зокрема кооперування дрібних виробників села. Ленін займав особливу позицію в гострих дискусіях періоду «воєнного комунізму» з питань с-г. Так, у проекті програми РКП(б) він пи-сав, що у створенні великого с-г «головним зав-ням радянської влади є існування та досл-ня на практиці найбільш доцільних і практичних перехі-дних засобів у цьому напрямі». Зусиллями В. Леніна на IX з'їзді РКП(б) було заблоковано резолюцію В. Мілютіна про одержавлення кооперації, підтриману більшістю промовців. Ленін доводив, що «зараз говорити про націоналізацію коопера-ції не бачиться можливим», посилаючись на те, що для цього ще не визріли умови. Того, що сус-на форма власності є вирішальною для становлення соціалізму, не заперечували ек-сти жодно-го з напрямів, їхні погляди різнилися лише щодо питання доцільності й можливості формування соціалістичної власності, перемоги соціалізму взагалі.
До 1-ої річниці Жовтневої революції було видано збірку статей, присвячених ек-ній історії молодої республіки.
У 30-х роках були майже повністю сформульова-ні методологічні підходи визначення основних ка-тегорій, предмета та методу ПЕ, які полягали в ідеологізації основних положень ек-ної теорії.
Отже, на початку 20-х рр. у теоретичному проти-борстві зіткнулись 2 напрями ек-ної думки: той, що базувався на неокласичному підході і намага-вся пристосувати цей підхід до нової ек-ної прак-тики, і той, що грунтувався на ортодоксальному розумінні марксизму,
Представники цих 2 напрямів по-різному трактували закономірності розвитку.
Перші вважали, що суспільство розвивається за об'єктивними економічними законами, і висували свою програму демократичного оновлення держави на засадах збереження всіх форм власності, ринкових відносин, принципів приватної ініціативи. Визнання об'єктивності законів у їхньому трактуванні означало, що свої регулюючі дії держава повинна спрямувати на створення умов для вільного розвитку ринкового господарства.
Другі, визнаючи об'єктивний характер економічних законів лише для ринкового господарства, стверджували, що встановлення суспільної власності на засоби виробництва позбавляє необхідності покладатися тільки на дію економічних законів, уможливлює вольовий вплив на суспІльно-економічні процеси.
Перемога другого напрямку в 30-х рр. була забезпечена не тому, що він був правильним, а тому, що ортодоксальні марксисти використали методи, несумісні з наукою: ідеологічний та фізичний терор.
Крім того, примусове усуспільнення власності через її націоналізацію, індустріалізацію та коо-перування створило умови для впровадження ко-мандно-адміністративних методів управління ек-кою. Звузилася сфера ек-них відносин: примус до праці остаточно втратив ек-ний хар-р, широко використовується дармова праця в'язнів, к-ть яких вимірюється вже мільйонами; розподіл бу-дується за принципом зрівнялівки; В функціонує заради В, а не спож-ча; вільний оборот товарів замінюється на плановий збут та ін.
Зміни в ек-ній сфері супроводжуються жорстокою боротьбою з інакомисленням, у тім числі в науці.
У 30-ті роки сталінізм остаточно поклав край на-віть останнім натякам на плюралізм в ек-них досл-нях. Радянська ПЕ починає розвиватись у замкненому просторі, у цілковитому відриві від світової ек-ної думки.
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 Наверх ↑