91. Теорії трансформації кап-зму: “народного кап-зму”, “колективного кап-зму”, “соц-ого партнерства”.

У 2-ій пол. XX ст. великого поширення набрали так звані теорії «трансформації» (перетворення) кап-зму. Ці теорії виходили, як правило, з реаль-них соц-но-ек-них процесів і явищ кап-ого розв-ку, але тлумачили їх досить своєрід­но. Крім того, розв-к світової сис-ми соціалізму, зростання її впливу після 2-ої світової війни стали причиною певної «непопу­лярності» навіть самого терміна «кап-зм». За цих умов і почали формуватися різні теорії перетворення кап-зму на «новий» сус-ний лад.

Теорія «народного кап-зму» виникла у 50-х рр. у США. З її обгрунтуванням виступили такі ек-сти і соціологи, як А. Берлі, М. Наддер, С.Чейз, Дж. М. Кларк, М. Сальвадорі та ін. Най­більше при-хильників вона здобула в Європі, особливо у ФРН, Авст­рії, Англії, Італії. Ця теорія складається з 3 частин: 1) теорії «демократизації капіталу», або «дифузії власності»; 2) тео­рії «управлінської менеджерської революції»; 3) теорії «революції в доходах». Теорія «дифузії власності». або «де-мократизація капіталу». З розв-ком кап-зму пос-тупово змі­нюється структура кап-ної власності. Якщо кап-зму доби вільної конкуренції була при-таманна індивідуальна приват­на власність, то су-часному властива різноманітність форм власнос-ті: індивідуальна, акціонерна, монополістична, дер­жавна. Провідною формою під-в, а отже і форм власності, є акціонерна. Збільшення к-ті під-в акціонерної форми, розповсюдження акцій серед населення розглядалося багатьма ек-ста-ми як «дифузія» (розпорошення) власності. Дрі-бний акціонер нібито перетворюється на рівно-правного співвласника акціонерних під­-в, на спів-власника «народного капіталу». У США, заявляв А. Дракер, відбувається безпрецедентна демок-ратизація під-кої власності «оск реальними Влас-никами цих під-в стають маленькі люди, середній клас і робітники». Усіх, хто володіє акціями зара-ховує до буржуазії. Демократиза­ція капіталу, на думку теоретиків «народного капіталізму», відбу-ва­ється ще й тому, що будь-яке акціонерне това-риство є достатньо демократичною організацією: акціонери беруть участь у щорічних зборах, зас-луховують звіти правління, обирають новий склад прав­ління і т. ін. Аналізуючи цю концепцію, слід зазначити, що вона плутає 2 різні процеси: процес концентрації капіталу і зростання сус-ого хар-ру В, що справді відбуваються постійно і скрізь, із процесом ліквідації приватної кап-ної власності, немож­ливим за кап-зму. Власність на засоби В розглядаєть­ся як формальне право на дохід. Відтак розповсюдження акцій серед насе-лення визнається як «розпорошування» власнос-ті без огляду на хар-р розподілу акцій. Теорія «управлінської революції» Її прихильники стверджують, нібито з розв-ком акціонерних то-вариств влада капіталістів-власників слабшає або і зовсім зникає і замінюється владою найма-них управлінців — мене­джерів. Вони є «довірени-ми особами народу» і керуються не моти­вами прибутку, а сус-ими інтересами. З обгрунтуван-ням цієї концепції виступили амер. ек-сти А. Бер-лі, Дж. Бернхем, П. Дракер та ін. Ця теорія теж відображає реальні процеси в розв-ку кап-з­му: відокремлення капіталу-власності від капіталу-ф-ції, розме­жування власності й управлінської дія-льності. За домонополістич­ного кап-зму, коли під-во було здебільшого індивідуаль­ною власніс-тю й управлінська праця не потребувала глибо-ких знань, капіталіст сам керував В. Зі зростан-ням розмірів В, з виникненням акціонерних това-риств капіталісти стали до­ручати керівництво на-йманим працівникам. Дехто вбачав у цьому про-цесі витискування капіталіста не лише із В, що спра­вді має місце, а із сус-ва взагалі. Передовсім буде методологічною по­милкою судити про при-роду під-в на підставі форми управ­ління. Адже природа під-ва визначається не нею, а формою власності на засоби В. Автори концепції «управ-лінської революції» ігнорують питання про хар-р власності. Як власники під-в капіталісти найма-ють управляючих, які керують під­-вами в інтере-сах капіталістів, забезпечуючи їм максимальні прибутки. Прихильники цієї теорії дипломатично ухиляються від відповіді на те, які саме власники акцій не мають ефективної влади в корпо­раціях: дрібні чи великі. Оск в корпораціях діє основний прин­цип «1 акція — 1 голос», то саме великі ак-ціонери мають можливість утримувати в своїх ру-ках усю повноту влади, на свій розсуд розпоряд-жатися капіталом корпорації і висувати до складу її керуючих тих людей, які охоронятимуть їхні ін-тереси. Крім того, вищі верстви управлінського апарату (менеджерів) ті­сно зв'язані з власниками великого капіталу і часто самі належать до них. їхні інтереси здебільшого збігаються з інтереса-ми власників. У великій корпорації, отже, відбува-ється не тільки постійне від­окремлення власності від управління, а й зворотний процес — віднов-лення єдності управління і власності завдяки пе-ретворенню ме­неджерів на капіталістів. Теорія «революції в доходах» Її прихильники стверд-жують, що в розвину­тих кап-них країнах стався принциповий переворот у роз­поділі нац-ого дохо-ду, суть якого полягає у поступовому зближенні доходів різних верств і класів кап-ого сус-­ва. Цю тезу пропагували С. Кузнець, Дж. К. Гелбрейт, К. Боулдінг, М. Сальвадорі, Е. Хансен та ін.

Особливих зусиль для обгрунтування теорії док-лав амер. ек-ст С. Кузнець. У праці «Частки ви-щих за доходами груп у доході і заощадженнях» (1953) навів дані про динаміку розпо­ділу нац-ого доходу в 1919—1948 рр. Зробив висновок про си-сте­матичне зниження доходів вищих груп насе-лення. Розрахунки й висновки широко рекламу-вались у пресі. Проте концепція «революції в до-ходах» зазнала серйозної критики з боку бага-тьох амер. ек-стів і соціологів. Між тим у післяво-єнний період значно посилилось приховування доходів під-цями. Крім того, Кузнець не врахову-вав нерозподілених прибутків, тобто тієї частини доходів, яка не розподіляється між акціонерами, а використовується на нагромадження, утворен-ня різних фондів. За сучасних умов, без огляду на зростання зар-пл тенденція збільшення розри-ву у дохо­дах робітників і під-ців посилюється.

Концепція «колективного кап-зму» Г. Мінза та А. Берлі. Ця концепція склалась у 60-ті рр. XX ст., про­те її початки сягають 30-х рр., коли амер. ек-сти Г. Мінз та А. Берлі висунули ідею про те, що акціонерні під-ва є вже не приватними, а ко-лективними. У їхньому трактуванні корпора­ція із організації приватної власності перетворюється на «соц-­ний інститут», мета якого вже не ототож-нюється з максимізацією прибутку. Концепція «колективного кап-зму» має багато спільного з те­орією «народного кап-зму». Ця спільність наса-мперед полягає в тім, що важливою складовою обох концепцій є теорія «революції управління». У концепції «колективного кап-зму» беруться до уваги тільки показники (розміри корпорації), але ігнорується їх соц-но-ек-ний зміст. Мінз зазначав, що на сучасних великих корпораціях працюють тисячі робітників і службовців, використовуються мільярди доларів капіталу, виготов­ляються това-ри масового спож-ня, які продаються мільйонам спож-чів. Усе це ніби привело до того, що велика корпорація пе­рестала навіть «віддалено відпові-дати як старій юридичній моделі власності», так і ек-ній моделі «атомістичної фірми за умов конку-рентного ринку». Отже, корпорація, на думку де-яких учених, перестала бути автономною щодо сус-ва, а стала соц-ним інститутом, соц-ною си-лою, котра забезпечує розв'язання сус-них проб-лем. І не випадково саме на цьому грунті в 60—70-х рр. сформувалась концепція «соц-ної відпо-відальності» корпорації перед сус-вом.

Концепція «соц-ого партнерства». 1-і концепції «соц-ого партнерства» з'явилися ще наприкінці XIX ст., коли соціал-реформісти почали розроб-ляти різні сис-ми «участі робітників у кап-них при-бутках». Після 2-ої світової війни принцип «соц-ого партнерства» поширюється у багатьох захід-ноєвро­пейських країнах. З обгрунтуванням цієї ідеї виступили французь­кий ек-ст і соціолог Р. Арон, нім. професор Е. Гауглер, Д. К. Гелбрейт та ін. Вони намагалися довести, що в сучасному кап-ому су­с-ві внаслідок розв-ку НТР, посилення ек-ної та соц-ної ролі держави, зростання к-ті ве-ликих корпорацій докорінно змінилось становище робітників, зникли кла­сові суперечності і класові конфлікти. Відбувається нібито «об'єднання» й «по­глинання» класових інтересів завдяки тому, головне, що робітникові дається певний комплекс соц-них гарантій і мотивом діяльності корпорацій «уже не є прибуток». Мат підставою «соц-ого па-ртнерства», на думку Гауглера, є поширення уча-сті робітників у кап-ній власності і прибутках. Се-ред аргументів стосовно поширення «соц-ого па-ртнерст­ва» досить часто називають практику уч-асті трудящих в управ­лінні кап-ним під-вом. Така практика й справді має місце. Але вона обмежує-ться вирішенням другорядних питань, не змінюю-чи статусу робітників на під-ві. Цю концепцію ши-роко використовували західнонімецькі неолібера-ли в теоретичних розробках «соц-ого ринкового госп-ва», «сформованого сус-ва».

Розглянуті концепції «трансформації кап-зму» не вичерпують усієї їхньої різноманітності. Посилен-ня втручання держави в ек-не життя, зростання її ролі у вирішенні соц-них проблем по­родили май-же аналогічні теорії «плюралістичної ек-ки», «пла­нового кап-зму», «держави достатку», «сус-ва високого масового спож-ня».