85. Теорія “раціональних очікувань”. Р. Лукас, Т. Сарджентс.

У 60-х—70-х рр. зростає розу­міння того, що регу-люючого впливу держави недостатньо для забез-печення збалансованого та стабільного ек-ого зростання, оск такий вплив не враховує дії чин-ників, що не підлягають к-сному оцінюванню, на-приклад, інформації і прогнозів. Існує 2 підходи до оцінки очікувань: «адаптивні очікування» і «раціональні очікування». «Адаптивні очікуван-ня» спираються на колишній досвід: знан­ня нас-лідків певних ек-них дій, урахування колишніх по-ми­лок. На підставі «адаптивних очікувань» фірми пристосовуються до ек-ної ситуації, виробляють стратегію поведінки. «Раціональні очікування» базуються на наукових прогнозах, що врахову-ють функ-ня реальної ек-ної моделі: ди­наміку цін, витрат, рівень ставки процента, наслідки коняре-тної ек-ної політики, вплив урядових рішень на макроек-ні показники. Загальновизнаним автор-ом ідеї «раціональних очікувань», відпо­відно до якої очікування визнають раціональними, якщо вони збіга­ються з прогнозом, отриманим на під-ставі аналізу моделі, уважають Дж. Мута, який сформулював 1965 р. цей постулат і відобразив його в побудованій ним моделі. Лише через 10 років до цієї ідеї по­вернувся і використав її Р. Лукас.

Роберт Лукас. Ек-ні агенти про­гнозують наслідки будь-якого впливу на ек-ку, виходячи зі знання закономірностей її функ-ня, і згідно з цим форму-ють свою ек-ну поведінку. Вони прогнозують свою діяльність, і ці прогнози набагато досконалі-ші від тих, які можна отримати на під­ставі моде-лювання. Наприклад, якщо люди знають, що бюджетний дефіцит зростає з метою стимулюва-ння ек-ки, то вони чекають у найближчому майбу-тньому зміни цін та інфляції. За досконалої кон-куренції і швидкої адаптації ринків очікування та-кого роду негайно нейтралі­зують будь-яку систе-матичну політику стабілізації. Відтак Лукас ро-бить висновок про принципову неефективність кейнсіанських аналітичних моделей та політики регулювання по­питу. А 1975 р. Т. Сарджент та Н. Уоллес у спільному досл-­ні довели, виходячи з цієї теорії, також і неефективність активної фіска-льної та грошової кейнсіанської політики, що під-тверджува­ло висновки школи про нейтральність грошей та недоцільність кон'юнктурної політики.

Важливою ознакою нового напрямку є теза, що будь-яка ек-на політика втручання, крім випадків, коли держава свідомо регулює структуру В, або підтримує вільні ринкові від­носини, завдає шкоди розв-ку ек-ки. Ця теза однаково справе­длива і щодо кейнсіанських, і щодо монетаристських до-ктрин. Лукас звернув увагу на те, що в в теорії адаптивних очікувань Фрідмена враховується ли-ше колишній досвід і цілком відсутні суб'єктивні передбачення. Модель Фрідмена ігнорувала, на-приклад, зміни ек-ної політики, котрі, проте, завж-ди позначаються на поведінці ек-ого суб'єкта.

Лукас будує модель, що в ній ураховує як вплив на очікування всієї наявної інформації, так і зво-ротний вплив очікувань на майбу­тні ек-ні події. 1-у таку модель було побудовано ним та Л. Реппін-гом 1969р. Вона демонструвала прийняття робіт-никами рішень стосовно поточного та майбутньо-го спож-ня на підставі передбачуваного рівня цін у цей період. Автори фактично формалі­зували важливу для класичної теорії ідею про оптималь-ність ек-ної поведінки суб'єкта. Гіпотеза про раці-ональні очікування стала новим імпульсом для використання методу функціонального аналізу. Лукас побудував ф-цію пропозиції праці, що включала поточний та очікуваний рі­вні цін, а дос-ліджуючи діяльність окремої фірми, він отримав ф-­цію попиту на працю. Поєднання 2 цих ф-цій дало можливість побудувати ф-цію сукупної про-позиції, яка визначала співвідно­шення між рівнем цін та обсягами В. У більшості макроек-них моде-лей 1-им із чинників, що визначають сукупний по-пит, є грошова пропозиція. Лукас та його послідо-вники підтвердили висновок монетаристів про недоцільність політики грошового стимулювання попиту з метою вирішення проблеми зайнятості. Установивши суб'єктивну природу зв'язку між зростанням цін, рівнем В та зайнятістю, вони вис-тупили проти політики грошових шоків, доводячи, що ефект від них буде скороминущим, оск за цих умов пове­дінка ек-них агентів нівелюватиме всі переваги, і призведе до дестабілізації ринків. У 1-их спробах Лукаса та його однодумців ф-ції спож-ня, інвестиційних рішень, фінансової діяльності з урахуванням фактора раціональних очікувань досліджувались кожна окремо, ілюстрували умо-ви часткової рівноваги, потім зводилися в 1, на підставі якої будувалася врівноважена модель циклу. Автори виходили з того, що процес прий-няття рішень суб'єктами ек-ної діяльності здійс-нюється завжди за однаковими прави­лами. Про-те згодом стало очевидним, що політичний курс держави впливає на ек-ну поведінку, тобто ек-ні агенти не зва­жають на ці правила, коли змінює-ться державна політика, а тому їх­ню поведінку важко прогнозувати і формалізувати. Та через певний час ця поведінка знову стає типовою. То-му гі­потеза раціональних очікувань сильна тим, що передбачає загаль­не врівноважування за рахунок типової поведінки. Неокейнсіанські моделі розраховують на те, що зміна попиту дасть довгостроковий реальний ефект, монета-ристські — це запере­чують і стверджують, що ефект буде тимчасовим, існуватиме доти, доки не відбудеться адаптація і зміни буде нейтралі-зовано. Нові класики утверджують класичний постулат про негайну реакцію і не­гайне врівнова-жування попиту та пропозиції.

Теорія раціональних очікувань заперечує політи-ку державного регулювання з допомогою кількох аргументів: недо­цільність, оск будь-яке втручан-ня нівелюється поведінкою ек-них агентів; твер-дження, що така політика породжує (через раціо-нальні очікування та адаптацію діяльності) рез-ти, протилежні прогнозованим. Так, регулювання сукупно­го попиту призвело до наростання інфля-ційних процесів, хоча за­йнятість залишалась на тому самому рівні. (З ін. боку, монета­ристські ре-цепти також не давали необхідних рез-тів, оск ек-ні агенти адаптували свою діяльність до ек-ної полі­тики.) 3-тім аргументом був той, що держав-на політика стосується макроек-ого рівня, ігнору-ючи мікроек-ний, де саме І приймаються рішення про ек-ну поведінку в конкретній ек-ній ситуації.

Нові класики пропонують формувати ек-ну полі-тику дер­жави так, щоб вона забезпечувала стабі-льність рішень та з-нів, щоб зміна грошових та фіскальних правил не зв'язувалась з тимчасови-ми потребами державного бюджету, щоб нові правила наби­рали чинності через достатній про-міжок часу, аби агенти могли адаптувати і про-гнозувати свої дії. Прямим наслідком цього стала б цілковита деполітизація важливих короткостро-кових процесів фі­скального та грошового регулю-вання.

Узагальнюючий висновок нові неокласики фор-мулювали так: ре­з-ти політики багато в чому виз-начаються суб'єктивними оцінками та очікуван-нями агентів, на які можна впливати не лише з допомогою ек-них дій. Критика новими неокласи-ками інфляційної кредитно-грошової політики «вмонтованих стабілізаторів», розпочата ще мо-нетаристами, була доповнена критикою держав-ної фіскальної політики з боку авторів теорії «ек-ки пропозиції».