6.Ек-на думка Середньовіччя.

Після падіння Римської імперії (V ст.) починаєть-ся до­ба середньовіччя, що триває аж до XVII ст. Ек-ка цього періоду була переважно аграрною, панувало натуральне госп-во. Мис­лення серед-ньовічної людини мало теологічний хар-р. Ек-на думка ще не відокремилась у самостійну галузь знань. Цей про­цес почався лише в період пізньо-го середньовіччя (XVI — XVII ст.). Те, що можна розглядати як прояви ек-ної думки, просякнуто духом практицизму. Середньовічні трактати міс-тять численні конк­ретні госп-кі поради, різномані-тні практичні рекомендації, але надто мало тео-ретичних узагальнень і спроб осмислення ек-­них процесів та явищ. У добу не лише раннього (V — Х ст.), а й на­віть класичного середньовіччя (XI — XV ст.) так і не з'явилося жод­них теоретичних творів з ек-них питань. Основними джерелами ек-ної думки середньовічного сус-ва є юри­дичні кодекси й церковні пам'ятки. Ек-ні уявлення наро-дних мас відбилися в різних «єресях» та ек-них вимогах селянських повстань. Відмітна риса ек-ної думки Сходу в середні віки полягала в тім, що вона приділяла увагу власне тим самим проб-лемам, що і в давні часи, насамперед питанням управління країною, організації с-г як головної галузі ек-ки, ремесла й торгівлі як допоміжних.

Твори: Коран, твори Ібн Хальдуна

У Західній Європі в добу раннього середньовіч­чя під впливом християнства висловлюються ідеї про рівність лю­дей перед Богом, про працю як єдине джерело існування, про необ­хідність діли-тися майном з бідними.

Твори: “Салічна правда” “Капітулярій про вілли” твори Фоми Авінського, “Руська Правда” “Повість времєнних літ”

79. Неолібералізм у Німеччині. Теорії “соц-ого ринкового госп-ва” та “сформованого сус-ва”.

Особливості нім. неолібералізму - представники цієї течії не обмежуються методологією неокла-сиків, а застосовують також інституціональні під-ходи, розроблені ще історичною школою. Нім. неоліберальна теорія поєднує ідеї сильної дер-жави, що виконує інституціональні, організатор-ські та виховні ф-ції, і має на меті свідомо ство-рити сильну конкурентну ек-ку, спираючись на особливий менталітет нації, здатної до само ор-ганізації і самопожертви, та на неокласичні ідеї саморегулювання ек-ки.

В Нім. видокремились 3 групи неолібералів, кожна з яких зроб. помітний внесок в теорію та практику соц-ого ринкового госп-ва: 1) Най ста-ршу групу нім. неолібералістів очолили В.Репке та А.Рюстов, які приділили особу увагу питанням теорії ек-ого ладу та ек-ної політики, розмежуван-ню та взаємозв’зку цих понять; 2) 2-а група сфо-рмувалася навколо В.Ойкена та Ф.Бема у Фрай-бурзькому університеті. Ця група зайнялася визн-ням стадій історичного й ек-ого розв-ку, тракту-ванням ек-ної сис-ми. 3) 3-я група ¾ А.Мюллер-Армак, Л.Ерхард і їх учні; їх школа наз. Кельнсь-ка. Розробили концепцію “соц-ого ринкового госп-ва”.

У неолібералізмі виразно проявилася тенденція до створення єдиної, спільної теорії трансформа-ції тоталітарного ладу з центрально-керованою ек-кою в демократичний лад на основі вільного ринкового госп-ва з подальшою його орієнтацією на вирішення соц-них завдань. Було розроблено прагматичну концепцію соц-ого ринкового госп-ва, методологію, основою та найважливішими елементами якої стали теорія й політика ладу В.Репке – А.Рюстова, ідеал. типи госп-ва та при-нципи ек-ної політики В.Ойкена - Ф.Бема, ідеї та комплекс конкретних ек-но-політичних заходів щодо адаптації ринкової ек-ки до вирішення соц-них проблем А.Мюллера-Армака – Л.Ерхарда.

Теорію “соц-ого ринкового госп-ва” кельнсь-кої школи наз. серединним “3-ім шляхом”, що пролягає між кап-мом і соціалізмом та веде до свободи й справедливості. Сенс “соц-ого ринков-ого госп-ва” полягає у принципі свободи ринку поєднаного з принципом соц-ого вирівнювання. “Соц-не вирівнювання” вирішує проблему однобі-чного ринкового утворення доходів частково за допомогою соц-них витрат держави, але перева-жно завдяки здійсненню певної податкової полі-тики. Соц-не ринккове госп-во не ідентичне Віль-ній ринковій ек-ці, яка виконує ф-цію вирівнюван-ня, згладжування гострих соц-них відмінностей й конфліктів. Основні елементи структури соц-ого ринкового госп-ва: 1). конкурентний лад, який базується на приватній власності на засоби В; 2). ринок як координуючий механізм і регулятор госп-кої діяльності; 3).домашні госп-ва, пром-сві, с-г, банківські, торгівельні та ін. під-ва як суб’єкти госп-ня; 4).держава, яка за допомогою політики зміцнення конкурентного ладу забезпечує й контролює загальні умови функ-ня ринкової сис-ми та сприяє соц-ому вирівнюванню.

Найважливішим інструментом державного втру-чання в процес перерозподілу (соц-ого вирівню-вання), на думку А.Мюллера-Армака, є оподатку-вання, яке регулюється відповдно до ек-ної ситу-ації: для стимулювання чи стримування ініціати-ви, урівноважування попиту та пропозиції згідно з рівнем доходу та з урахуванням його джерел, а також із нац-ною структурною політикою держа-ви.Усе це має бути спрямоване на досягнення основної мети державного управління ¾ прове-дення соц-но орієнтованої політики.

Цільовою настановою соц-ого ринкового госп-ва є зав-ня досягнення високого рівня добробуту для переважної більшості членів сус-ва в умовах ек-ної свободи на основі конкурентного ладу. З цього погляду концепція такого госп-ва є поки що найбільш науково обгрунтованим і доведеним на практиці синтезом лібералізму й державного ре-гулювання в інтересах соц-но-ек-ого прогресу.

В 1957р. на з’їзді Християнсько-демократичного союзу Л.Ерхард проголосив початок нового етапу розв-ку “соц-ого ринкового госп-ва”. Він підкрес-лив, що І етап, тобто пошук найліпшого “природн-ого ек-ого порядку”, завершився утвердженням “сформлваного сус-ва”, яке досягло високого рівня добробуту та ек-ної стабільності.