83. Неокласичне відродження. Теорії “ек-ки пропозицій” та “раціональних очікувань”.

Наприкінці 70-х рр. на Заході, передовсім у США, відбувається відродження консервативних тради-цій в ек-ній теорії. Вони впевнено захоплюють ко-лишні позиції кейнсіанства та соціал-ре­формізму.

Засади неокласичних ідей відображувалися в не-оліберальних те­оріях та теоріях ек-ого зростан-ня, використовувались як ме­тодологічна база досл-нь у контексті визн-ня меж регулюю­чого впливу держави. Проте самі доктрини «неокласи-чного відродження» хар-ся крайнім радикалізм-ом, заперечують необхідність втру­чання держави в ек-ку і за теоретико-методологічними підхо­дами є суто неокласичними. Незважаючи на певні від-мінності, їм притаманний ряд спільних ознак: вони виходять з того, що жит­тєздатність кап-ної сис-ми зумовлюється внутріш­німи стимулами ек-ого розв-ку; головна цінність сус-ва — не соц-на справедливість, а свобода; гарантом загальної свободи є ек-на свобода, яка ототожнюється з ринком, конкуренцією. Представники цього крила неокласичної школи рішуче виступили проти ак-тивного втручання держави в ек-ку, не погоджую-чись навіть на ту обмежену роль, яку визнавав за нею, наприклад, Фрідмен. Ідеї консерватизму вті-лено в низці ек-них теорій, у тім числі в теоріях «раціональних очікувань» та «ек-ки пропо­зиції».

Теорія раціональних очікувань. У 60-х—70-х рр. зростає розу­міння того, що регулюючого впливу держави недостатньо для за­безпечення збалансованого та стабільного ек-ого зростання, оск такий вплив не враховує дії чинників, що не підлягають к-сному оцінюванню, наприклад, ін-формації і прогнозів. Існує 2 підходи до оцінки очікувань: «адаптивні очікування» і «раціональні очікування». «Адаптивні очікування» спираються на колишній досвід: знан­ня наслідків певних ек-них дій, урахування колишніх поми­лок. На підста-ві «адаптивних очікувань» фірми пристосовують-ся до ек-ної ситуації, виробляють стратегію пове-дінки. «Раціональні очікування» базуються на на-укових прогнозах, що враховують функ-ня реаль-ної ек-ної моделі: ди­наміку цін, витрат, рівень ставки процента, наслідки конкретної ек-ної полі-тики, вплив урядових рішень на макроек-ні показ-ники. Загальновизнаним автором ідеї «раціона-льних очікувань», відпо­відно до якої очікування визнають раціональними, якщо вони збіга­ються з прогнозом, отриманим на підставі аналізу моде-лі, уважають Дж. Мута, який сформулював 1965 р. цей постулат і відобразив його в побудованій ним моделі. Лише через 10 років до цієї ідеї по­вернувся і використав її Р. Лукас.

Ек-ка пропозиції. За докладнішого аналізу ек-ки, коли до уваги беруться суб'єктивні та об'єктивні чинники, науковці дій­шли висновку, що політика стимулювання попиту менш ефективна, ніж мож-на було б сподіватися. Вона прискорює темпи ін-фляції, за­безпечуючи лише короткочасний пози-тивний вплив на В та зайнятість. Але, з ін. боку, і монетаристська модель, що уможливлює контро-лювання темпів інфляції, призводить до дестабі-лізуючого зростання безробіття у разі, коли ринки є не досить чу­тливими до кон'юнктури. Напрошу-вався висновок, що самої лише політики фінан-сового та грошового впливу не досить для стабі-лізації ек-ки. Тому багато ек-стів вирішило, що політику впливу на попит треба замі­нити політи-кою впливу на пропозицію. На відміну від кейнсі-анців, які вважали, що попит породжує відповідну пропозицію, вони висунули тезу про залежність сукупного попиту від сукупної пропо­зиції. Саме цю ідею було покладено в основу дебатів з проб-лем «ек-ки пропозиції», спрямованих на визн-ня напрямків ста­білізації ек-ки. Авторами цієї ідеї були спочатку політики, які, критикуючи чин­ну сис-му взаємовідносин держави та ринку, розро-бляли заходи для її реформування, виходячи з принципу визначальної ролі В щодо розподілу і спож-ня та розглядаючи пропозицію як 1 з елем-нтів саморегуляції.

Основа моделі - не під-во, не фірма, а індивід - індивідуальний капітал та індивідуальна праця, які виробляють з певною метою. Тому держ. ре-гулювання ринку має бути спрямоване на підви-щення прибутковості, дохід­ності, на розв-к В, а не виходити з проблем бюджету та вирішування їх за допомогою оподаткування.