69. Поширення кейнсіанства і його особливості в різних країнах.
В сучасному кейнсіанстві домінкють 2 тенденції: амер. та евро-ка, зв”зана перед усім з досл-нями французьких ек-стів. Найбільш розгорнуте викла-дення амер. варіанта кейнсіан. озробили проф-ри Гарвард. університету Е. Хансен і С. Харріс. Їхні розробки одержали назву неокейнсіанство.
Головна проблема- забезпечення збалансова-ності стійкості кап-огогосп-ва. 1-ою з найпошире-ніших теорій є неокейнс інвестиційна теорія цик-лу. Першопричиною циклічності є розміри інвес-тицій. Інвестиційна т. увібрала в себе основні по-ложення т-рії Кейнса і була доповнена новими елементами, головним є механізм акселератора. Значне місце посідає механізм мультиплікатора, який являє собою відношення приросту доходу до прироста інвестицій.Акселератор це відношу-ння пиросту інвестицій до приросту дохода. Нео-кейнсіанська інвестиц. т. поєднала механізм му-льтиплікатора і акселератора.Мультиплікатор, внаслідок нових інвестицій забезпечує дохід, ак-селератор доповнює цей процес тим, що кожний приріст доходу веде до наступного інвестицій. Хансен запропонував два методи регулювання ек-ки: 1. стабілізація обсягів інвестицій, 2. коли-вання приват. інвестицій заходом грощово-кре-дит. політики
Капіталовкладення поділяються на атоматичні та похідні. Похідні – зв”язані з розширення спож-ня внаслідок нац-ого доходу. Цей тип інвестицій бере участь у моделв мультиплікатор – акселе-ратор.
Ек-сти Франції (Ф. Перру та ін.) вважали необо-в”зковим положення про регулювання судного % як засобу стимулювання нових інвестицій. Вони вважали, що саме корпорації з домінуванням ча-стки держ. власності є координуючою силою сус-ва, вони акцентували увагу на використані інди-кативного методу планування ек-ки , як засобу дії на незатухання інвестиційного процесу. При цьо-му індикативне планування рекомендується з ме-тою всановлення обов”язкових задач тільки для держю сектору. Теорія індикативного планування найшла практичне втілення у Франції де з 1947 розробляються п”ятирічні плани.
96.Соціал-реформістські моделі ек-ого розв-ку: нім., лейбористська, французька, сканди-навська.
Нім. модель «змішаної ек-ки». втручання держави в ек-ку визнавала лише способом удоскона-лення механізмів функ-ня кап-зму. Державне втручання розглядалося як засіб переходу до со-ціалізму ( автори X. Дайст та Г. Вайссер). Осно-ва моделі - теорія «ек-ної демократії». «Соц-но-ринкова» ек-ка базувалась на вільній конкуренції приватних фірм, але посилення концентрації В сприяло розв-ку державної, кооперативної та ін. форм власності. Це покликало до життя нові фо-рми конкурентної боротьби — між під-вами різ-них сус-них секторів. Назріла необхідність перегляду неоліберальної моделі розв-ку. Ланками нім. моделі «змішаної ек-ки» стала ек-на влада і сус-ний контроль над нею. Формування «ек-ної демократії» трактувалось як: створення альтер-нативної щодо капіталу влади; поділ відповідаль-ності між сторонами, що беруть участь в управлі-нні; оприлюднення прийнятих рішень як в межах під-ва, так і на державному рівні; створення сис-ми самоконтролю; запобігання зловживанням ек-ною владою. За кап-змом закріплювалась ф-ція забезпечення ефективного розв-ку ек-ки, ек-ого зростання. Соціалізм мав забезпечувати постійне підвищення рівня добробуту, соц-ної справедли-вості і якості життя, коли задоволення вимог соці-алістичного сектора гарантується і контролюєть-ся державою. Для ФРН не характерна націоналі-зація, «змішана ек-ка» будується на поєднанні 3 форм власності, 3 секторів і 3 типів під-в: приват-на власність, приватний сектор, приватні під-ва;
державна власність, державний сектор, державні під-ва; сус-на (загальнонародна) власність, сус-ний сектор, під-ва сус-ної орієнтації (ті, що пра-цюють на досягнення сус-не значущої мети). Усі 3 сектори перебувають у зоні ринкових відносин і конкурують між собою, будують взаємовідносини на ринкових засадах. До конкурентної боротьби залучено всі типи під-в. Ек-а демократія потребує однакового ставлення до всіх секторів з боку де-ржави, не передбачає пільг жодному з типів під-в Владі монополій протиставляється контроль за їхньою діяльністю з боку всіх ін. під-в. На засадах ринкової конкуренції вони мають підтвердити своє право на існування і забезпечити демокра-тичний контроль за діяльністю ін. Планового сек.-тора безпосередньо в ек-ці нім. модель не пере-дбачає. Діяльність ек-них суб'єктів не плануєть-ся. Але плануються фінанси і програми розв-ку соц-ної інфраструктури що сприяє нормальному розв-кові ек-ки. Побудоване на засадах ек-ної де-мократії сус-во забезпечує демократичний конт-роль у таких формах: створення умов для виник-нення ек-ної контрвлади; участь трудящих та службовців в управлінні (через ради) з метою за-хисту інтересів виробників та спож-чів (протиста-вляється контролю з боку профспілок); «прозо-рість» (гласність) під-кої діяльності. Регулююча ф-ція держави обмежена її втручанням у макро-ек-ну та соц-ну сфери. Управлінська ф-ція дер-жави стосовно ек-ки зводиться до регулювання кон'юнктурних та структурних порушень ек-ого циклу, запобігання кризовим ситуаціям, забезпе-чення стабільності грошового обігу, рівня цін, збі-льшення сус-ого продукту як гарантії зростання добробуту, з допомогою керування фінансами, податками, використання грошових та кредитних механізмів, проведення раціональної митної по-літики. Ця модель неодноразово підлягала онов-ленню, уточненню і доповненню. Зокрема в про-грамі розвитку на 1975—1985 рр. було чітко ок-реслено поле діяльності держави, методи її втру-чання в ек-ку. Уточнювалось, що методи непрямого впливу на ек-ку залежать від конкретного соц-но-ек-ого стану сус-ва. Програма декларува-ла вірність традиційному соціал-демократичному курсу, але в ній знайшли відображення і нові тен-денції: визначалося місце конкуренції («мікрорі-вень») і місце планування («макрорівень»), виз-навалась конструктивна роль планування. «Змі-шана ек-ка» у новому варіанті розглядалась як така, що будується на принципі свідомого «гло-бального регулювання», поєднання мікроек-ого саморегулювання і макроек-ого державного регу-лювання з метою підпорядкування В потребам соц-ної сфери (програма називає це «глобаль-ною ек-ною політикою»). У цілому нім. соціал-де-мократична модель реформування ек-ки зводи-ться до побудови ефективної ек-ки вільної конку-ренції за посилення інституціональних ф-цій дер-жави.
Лейбористська (фабіанська) модель. Ця мо-дель передбачала еволюцію власності від прива-тної до сус-ної (державної) шляхом акціонування, а також прямої націоналізації. Співіснування різ-них форм власності мало здійснюватись на заса-дах публічної корпорації, на акціонерних під-вах — загальним зборам акціонерів. Діяльність дер-жавних під-в, як і приватних та кооперативних, розгорталася на засадах самофінансування і самоокупності. Але націоналізований сектор мав право на пільгові позики та субсидії. Після 2-ої світової війни, відбувається інтенсивний процес упровадження цієї моделі, передовсім націоналі-зація та корпоратизація під-в. Під-ва най важливі-ших галузей пром-ті стають державними. Це да-ло підстави говорити про перехід до «сис-ми змі-шаної ек-ки». Широке запровадження планових начал лейбористи пов'язували поглиблення пла-нування ек-ки зі зростанням розмірів під-в, карте-люванням пром-ті, розширенням державного се-ктора в ек-ці. передбачалося директивне планування стосовно державних під-в і індикативне — щодо корпорацій. Націоналізація і державний вплив на діяльність корпорацій уможливлювали урядовий контроль за розв-ком соц-ної сфери Витрати на соц-ну сферу становили близько 1/2 всіх витрат державного бюджету. У лейбористсь-кій моделі як єдиної «публічної корпорації» знач-не місце займала сис-ма контролю над ек-ною владою, що здійснювалася 3-ьою силою — про-фспілками. Профспілковий рух не обмежувався контрольними ф-ціями, а відігравав конструктив-ну роль як організатор В. Використовувалась і «синдикалістська модель» участі трудящих в уп-равлінні, так званий робітничий контроль.
Скандинавська модель. Шведський соціалізм В основу цієї моделі покладено , поєднання при-ватних і сус-них засад ек-ого розв-ку на функціо-нальній основі. Соціал-демократична робітнича партія Швеції, формує ек-ну та соц-ну політику уряду, ніколи не ставила питання про націоналі-зацію, ніколи не заперечувала право на існуван-ня інших форм власності. Ек-на політика соціал-демократичного уряду Швеції є цілком самостій-ною, незалежною від зовнішнього впливу. Засад-ним її принципом є визнання безпосередньої за-лежності ек-ної стабільності від рівня державного управління та сус-ого добробуту. Соціалізація сус-ва в Швеції , з державним перерозподілом доходів їх вирівнюванням Реформістська програ-ма передбачала еволюційний перехід до соціалі-зму через удосконалення сис-ми соц-ого забез-печення і ставила такі зав-ня: досягнення повної ек-ної демократії; збільшення обсягів сус-ого В;
забезпечення повної зайнятості; справедливий розподіл і забезпечення соц-ної рівності. Програ-му побудовано за принципом солідарності Прак-тичним втіленням принципу «солідарності» стала політика «солідарної зар-пл», яка формується на підставі угоди профспілок, об'єднань під-ців що-до меж її зростання, тарифних ставок, умов пра-ці. Розміри зар-пл і всіх інших видів доходів суво-ро регламентуються, оск саме доходи визнають-ся основним фактором ек-ної динаміки та за без-печення соц-ної справедливості. Основною ри-сою політики державного контролю за зар-пл бу-ла і залишається тенденція «вирівнювання» до-ходів різних сус-них верств. Після того як рівень зар-пл в Швеції став найвищим у світі, шведські соціал-демократи перейшли до розв'язування проблеми «справедливого розподілу власності». Шведська модель передбачала формування про-фспілкових фондів як засобу перерозподілу капі-талів між секторами, що забезпечувало виникне-ння ек-ної контрвлади. Сис-ма управління сус-вом, побудована на залученні до цього процесу різних впливових сус-них сил, яким делегується частина державних управлінських ф-цій, є осно-вою «функціональної соціалізації», застосовував-ної щодо приватного капіталу. Еволюція програм-ної мети в переході від ідеї «політичної демокра-тії» (здійснення демократичних реформ, перебу-дова політичної сис-ми), до ідеї «соц-ної демок-ратії» (спрямованої на ліквідацію відсталості та злиднів), а згодом до «ек-ної (індустріальної) де-мократії», орієнтованої на ліквідацію традиційно-го підкорення праці капіталу, зміцнення позицій праці (підвищення її соц-ого престижу, підвищен-ня якості життя). Принципи функціонального соці-алізму, соціального партнерства та солідарності, що Їх розуміють як компроміс заінтересованих груп, різних соц-них сил, відображено також у програмах соціал-демократичних партій Данії і Норвегії.
Французький варіант «змішаної ек-ки». Прин-ципово відрізняється від ін. Французькі соціаліст-ти уважають, що націоналізація власності є неві-дворотним, об'єктивно-обумовленим процесом.
Як важливу передумову докорінного трансфор-мування сус-ва вони розглядали проведення по-літики «соц-но-ек-ної модернізації», що знайшла відображення в доктрині «3-го шляху» генерала де Голля. Її складовими були: націоналізація ключових під-в, банківських та фінансових уста-нов і посилення ролі державного сектора; поси-лення дирижизму: державного індикативного планування сус-ної ек-ки і директивного планува-ння ек-ки націоналізованого сектора, довгостро-кового, середньострокового та поточного плану-вання і програмування; участь трудящих у при-бутках; співучасть трудящих в управлінні (підзві-тність управлінських структур на всіх рівнях), ре-гламентована сус-ими угодами, розв-к самоупра-вління в госп-ому та територіальному планах; ко-нтроль за ціноутворенням; контроль за викорис-танням ресурсів; протекціонізм стосовно нац-них виробників; державне регулювання зовнішньоек-ної діяльності; державний контроль за іноземни-ми інвестиціями; розв-к сис-ми соц-ної допомоги, запровадження широкого спектра соц-них прог-рам; контроль за розв-ком культури та освіти. Програма «соц-но-ек-ної модернізації» сприяла виходу Франції з післявоєнної ек-ної кризи. Зі змі-ною уряду внаслідок приходу до влади республі-канців (1974) обраний курс був лише частково скорегований, уточнений, набув неоліберальних рис (сис-ма перерозподілу доходів через подат-ки), але щодо основних складових він залишився таким самим. Певної корекції зазнала і програма соціалістів, які з 1971 р. домагаються перемоги на виборах. Соціалісти не вважають більше наці-оналізацію альтернативою ринковій ек-ці. Ринкові механізми розглядаються як умова формування «здорової» ек-ки, але «глобальним регулятором» проголошується план, який визначає орієнтири розв-ку, забезпечує соц-ну орієнтацію, визначає умови ек-ної рівноваги, є засобом боротьби з кризами, основним стабілізатором ек-ки. Плану-вання має бути директивним, тобто безперервн-им і загальнообов'язковим, але будувати його треба на підставі угод на принципі демократич-ного централізму (державний план формується, виходячи з низових планів), воно не може поширюватись на зар-пл, сферу торгівлі та послуг. Го-ловним об'єктом планування мають бути інвести-ції. Відтак французька «змішана ек-ка», хоч і складається з кількох секторів — державного, ко-лективного і приватного, але управляється за со-ціалістичним принципом.
Західнонім. «статичному (державному) соціаліз-мові», скандинавській моделі «розподільчого со-ціалізму», лейбористській моделі «корпоративно-го соціалізму» французькі соціалісти протистави-ли модель «самокерованого соціалізму».
Наприкінці 70-х років могутня сис-ма соц-них га-рантій у пром-во-розвинених країнах дала змогу говорити про існування в цих країнах «соц-но-де-мократичного консенсусу».
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 Наверх ↑