51. Ек-ні погляди декабристів Герцена й Огарьова.

Основу ек-них поглядів Герцена й Огарьова ста-новила бо­ротьба з кріпосництвом, розробка ре-волюційної програми звільнен­ня селян. Ці проб-леми висвітлено Герценим у працях: «Росія» (1849) «Про розв-к революційних ідей в Росії» (1851), «російсь­кий народ» (1853), - та Огарьо-вим у «Що зроблено для звільнення кріпосних людей» (1857), «Іще про звільнення селян» (1858). «Що потрібно народові» (1861). У цих тво-рах гостро критикувалося кріпосництво. Критика кріпос­ництва. як і в цілому світогляд 2-х видатних мислителів, не лиша­лись незмінними. Вони прой-шли складну еволюцію від позицій дворянських революціонерів до революційного демократизму.

Огарьов був прихильником звільнення селян із землею. Проек­туючи майбутнє поміщиків, радив їм включитися у розв-к пром-ті. Розуміючи, що це потребує капіталів, він висту­пає за викуп селяна-ми землі. Аналогічно вирішує проблему й Герцен. Він теж палкий прихи­льник звільнення селян із землею, закріплення за ними всієї землі, що пе-ребувала в їхньому користуванні. Проте не бачив нічого несправедливого в тім, що поміщики одер-жать пев­ну компенсацію за втрату права користу-ватися «вигодами минулої кричущої несправед-ливості» . У літературі таку позицію Герцена й Огарьова зв'язували із ро­зумінням ними необхід-ності компромісу з дворянством. Це так. Але слід враховувати й інші 4 фактори: Герцен і Огарьов були дво­рянами; напередодні реформи навіть найбільш прогресивна час­тина сус-ва, навіть та-кий революціонер-демократ, як Чернишевський схилялись до викупу землі (різниця між ними по-лягала лише у визначенні величини викупу); у пи-танні звільнення селян виявляли схиль­ність до лібералізму (вони апелювали і до дворянства, як до розви­нутого й освіченого класу, і до уряду). Після реформи Герцен та Огарьов стали на пози-ції революційного вирішення селянського питан-ня. Гостро критикували реформу 1861 р., назива-ючи її обма­ном, «новим кріпацтвом», оск вона не дала селянам ні землі, ні волі. Відображаючи ін-тереси селянства, яке боролося проти поміщиць-кого землеволодіння і поміщицької власності. Проголосили й обгрунтували гасло «Земля і во-ля». Нова платфор­ма видавців «Колокола» щодо аграрного питання передбачала лікві­дацію помі-щицького землеволодіння, передачу всієї землі селянам. Вирішення цієї проблеми зв'язувалось із селянською революцією.

Критикували не лише кріпосництво, а й кап-зм, як нову форму експлуатації, «нову форму рабства». Порівню­ючи ек-ні процеси, які відбувались у по-реформеній Росії, з ек-ним розв-ком Заходу, Гер-цен виступив з обгрунтуванням особливого — не кап-ого шляху розв-ку Росії. Основою цього розв-ку в нього була община, общинний селянин. Він не ідеалізує общинний лад. Мало того, ще до ре-форми Герцен, як і Огарьов, убачав в общині ли-ше «уламок кріпосного побуту». У пореформений період їхні погляди на общи­ну змінилися. Саме в общині вони бачили запоруку соціалізму. Гаран-тована общиною рівність селянського землево-лодіння мала відвернути небезпеку пролетариза-ції селянства. Герцен став основоположником «селянського соціалізму», який складався з 3 за-сад: 1) право кожного на землю; 2) общинне во-лодіння землею; 3) громадське управління. Лише на цих засадах «може розвиватись майбутня Ро-сія». Виступав з гострою критикою кап-зму, поєд-нуючи її з критикою буржуазної ПЕ, яку він тлума-чив як науку, котра, орієнтуючись на приватну власність, стоїть на сторожі кап-ної сис-ми госп-ва. Щодо росії, то буржуазна ПЕ з її орієнтацією на приватну власність виступала в ролі захисни-ка поміщицького землеволодіння, обстоювала кап-ний розв-к країни, що суперечило ідеям селя-нського соціа­лізму Герцена. Аналогічну позицію займав і Огарьов.

 Критикуючи буржуазну ПЕ, Герцен і Огарьов проголошують необхідність створення нової ек-ної науки, яка б виступила проти основ кап-зму, за обгрунтування соціалізму.

57. Революційно-демократична ек-на думка в Україні.

Носієм революціино-демократичної тенденції сус-ого розв-ку в пореформений період було ре-волюційне народництво, яке виступало з позицій пореформеного селянства, боротьба якого спря-мовувалась проти залишків кріпосництва.

Народники України організаційно були міцно зв'я-зані з народницькими гуртками Росії, але не зва-жаючи на спільність як у теоретичних питаннях, так і в практичній організаційній діяльності, котра існувала між укр. і російськими народниками, мА-ли місце і деякі особливості, що хар-ризували народницький рух в Україні.

В Україні не було общинної форми землеволо-діння, властивої великоруським губерніям, що й зумовило певну різницю теоретичних засад росі-йських та укр. народників. Відповідно і соціалісти-ні ідеали селянства останні бачили не в общині, а у зрівняльному подушному переділі землі. Де-які укр. народницькі гуртки з різними формами землеволодіння навіть зв'язували питання про політичну боротьбу. З відсутності общини в Укра-їні вони робили теоретичний висновок про без-плідність і шкідливість тут політичного переворо-ту, який нібито віддалить революцію. У районах же з общинним володінням землею політичний переворот може привести і до ек-ого звільнення народу. 2-им моментом, що хар-ризував народ-ницький рух в Україні, був зв'язок частини його учасників з українофілами, тобто з буржуазним нац-но-визвольним рухом, зокрема з його лівим (демократичним) крилом. Українофіли, як і народники, вели пропаганду на селі, розповсюд-жували нелегальну літературу. Їхня діяльність у цьому напрямку майже нічим не відрізнялась від народницької. Певний вплив на народників в Ук-раїні мала й діяльність ліберальних елементів, яка посилювала опозиційний рух. Не пройшли повз увагу народників і конституційні домагання укр. буржуазної інтелігенції.

Серед найбільш відомих представників народництва можна виділити: Ф. Волховського, К. Бреш-ко-Брешковська, братів Жебуньових, С.А. Подо-линського, В. Навроцького.