86. Досвід застосування рекомендацій нео-класичної теорії в ек-ці різних країн.
Концепції чиказької школи та доктрин «ек-ки про-позиції», «раціональних очікувань» стали ще 1-м прикладом ефективного вторгнення ек-ної теорії в реальну ек-ку.
«Тетчеризм». Монетаристську грошову політику було запроваджено в практику управління держа-вними фінансами Великобританії ще урядом Ка-ллагена 1976 р. на вимогу Міжнародного валют-ного фонду. Проте вона реалізовувалася дуже непослідовно, оск не була популярною. М. Тет-чер, яка прийшла до влади під гаслом «ек-ки про-позиції», скоро переконалась, що його можна ре-алізувати лише тоді, коли для цього є відповідні умови. Тому як основу своєї ек-ної політики вона бере програму оздоровлення ек-ки, запропонова-ну М. Фрідменом. Ек-на політика неухильно вті-лювалась у життя протягом десятиріччя і сприя-ла зміцненню ек-ого становища цієї країни.
Як засіб контролювання грошової маси було виз-начено конкретні показники зростання грошової пропозиції у середньостроковій перспективі і пе-редбачено її скорочення. Метою уряду було об-межити діяльність казначейства з випуску грошей і захистити його від тиску соц-ної демагогії. На практиці це означало автоматичне підвищення облікових ставок і скорочення кредитування, ко-ли зростання грошової маси переходить контро-льну межу. Важливим напрямком контролю за грошовою масою було прийняття рішення про обмеження урядових витрат, котрі породжують бюджетний дефіцит. Скорочувалась к-ть урядо-вих службовців, провадилась структурна перебу-дова управлінського апарату, ліквідовувались, особливо «дорогі» його підрозділи. Економія ко-штів на урядовому рівні позначилася, зрозуміло, і на органах місцевого управління. Запроваджува-лась сис-ма штрафних бюджетних асигнувань. А готуючись до нових виборів, М. Тетчер включила у свою програму проект радикальної перебудови, яка гарантувала б урядові повний контроль над динамікою місцевих податків. Ця політика, проте, мала й негативні наслідки: скоротились обсяги житлового будівництва, деякі статті витрат місце-вого бюджету стали статтями витрат державного. Економія на місцевих витратах на соц-ну сферу потребувала збільшення державних витрат. Уряд Тетчер після 1-их виборів уживав рішучих заходів для запобігання бюджетному дефіциту, особливо за рахунок збільшення непрямих податків. Вод-ночас було послаблено податковий тиск на осо-бисті доходи. Витрати на соц-ну сферу консерва-тори намагалися скоротити, але на практиці спромоглися тільки їх тимчасово заморозити. Це було зв'язано з тим, що в період реформ ек-ка перебувала у кризовому стані й соц-на сфера по-требувала додаткових коштів. Однак уряд не від-мовився від цієї ідеї, продовжуючи наступ на уні-версальні соц-ні програми, які потребували знач-них коштів, але були неефективними. Та лише після 2-их виборів було розроблено проект соц-ого забезпечення, який передбачав суттєву ре-форму сис-ми державного пенсійного забезпече-ння та гарантування мінімальних доходів з вико-ристанням засобів жорсткого контролю за мат станом отримувачів дотацій. Цей проект перед-бачав значну економію бюджетних коштів. Уряд М. Тетчер оголошує проблему безробіття універ-сальною, яку не можна вирішити з допомогою стабілізаційної чи стимулюючої політики. Отже, це не клопіт уряду, який може лише координува-ти умови стабільного ек-ого зростання. Політику уряду було спрямовано на формування мобіль-ного ринку робочої сили, тобто пристосування робочої сили до потреб В, а саме: стимулювання кваліфікаційної перепідготовки та професійної підготовки молоді. Крім того, було вжито заходів для розширення сфери неповної зайнятості. Вит-рати бюджету на ці цілі зростали швидкими тем-пами, але одночасно скорочувалися витрати на підтримку безробітних. Важливу роль у підвище-нні рівня зайнятості відігравали служби праце-влаштування. Отже, уряд М. Тетчер практично довів, що на зайнятість найбільше впливає полі-тика стимулювання ек-ого зростання. В основу концепції розв-ку ек-ки, реалізацію якої уряд по-чинає із сер. 80-х рр„ покладено принцип Віль-ного підприємництва, сформульований з позицій монетаризму та «ек-ки пропозиції». Відновлення класичного ринкового госп-ва зв'язувалося пере-довсім з денаціоналізацією пром-ті. Метою при-ватизації була демонополізація та створення ко-нкурентної ек-ки. Було також важливо позбавити державу необхідності субсидувати нерентабельні й збиткові державні під-ва, лише 10 % з яких пе-ребували на самофінансуванні, тоді як дотації ін. були досить значні і дорівнювали 50 % асигну-вань на сферу охорони здоров'я, наприклад.
Приватизація відбувалась у формі викупу (пря-мого та через акції) і забезпечила державному та місцевому бюджетам значні доходи. Водночас було вжито рішучих заходів щодо перебудови сис-ми оподаткування з метою сприяння під-кій діяльності.
Помітним стимулом динаміки ек-ого зростання було створення зон вільного підприємництва, у межах яких запроваджено особливі пільгові пра-вила оподаткування, кредитування та митного контролю. Поряд із цими заходами було створе-но програму заохочення конкуренції, що сприяла створенню вел. r-ті малих та середніх під-в. Це оздоровлювало ек-ку, збільшувало прибутковість та обсяг інвестицій, а відтак — зменшувало й безробіття. Широка програма приватизації, спря-мована на створення умов для під-кої діяльності, забезпечила справжню революцію в розв-ку В та стабілізації ек-ки.
«Рейганоміка». Дещо інакше реалізовувалась монетаристська доктрина в США, де ек-на про-грама Фрідмена тривалий час не знаходила під-тримки. Фрідмен як радник президента Ніксона запропонував проект реформи «План допомоги сім'ї» на 1969—1971 рр., який не було затверд-жено конгресом. Через труднощі, зв'язані з особ-ливостями кредитно-грошової системи США і об-меженими повноваженнями ФРС, прямий конт-роль над грошовою масою був значно ускладне-ний. Крім того, згодом виявилось, що регулюван-ня грошової маси неможливе без контролю за процентними ставками. Це частково суперечило онетаристським принципам. Труднощі практич-ної реалізації ідей монетаризму полягали, також у непопулярності його соц-ної політики. Усе це потребувало відмови від деяких принципових по-ложень та вимог монетаристської доктрини. Деякі монетарні рецепти Фрідмена частково випробо-вувались урядом Ніксона, але не мали успіху, спричиняючи різке погіршання ек-ого стану. Після кризи 1974—1975 рр., уряд США відмовився від кейнсіанської концепції глобального регулювання ек-ки. Рекомендації Фрідмена починають давати відповідний ефект. Цілковитого тріумфу його ек-на теорія зазнала за президента Р. Рейгана, коли було досягнуто високого рівня стабілізації амер. ек-ки, послаблено інфляцію, зміцнено долар. Свою ек-ну програму, основними пунктами якої були стримування інфляції та стимулювання ек-ого розв-ку, Р. Рейган оприлюднив 1981 р. Про-грама заперечувала політику перерозподілу до-ходів, яка мала на меті пом'якшення соц-ого на-пруження і стимулювання попиту з метою забез-печення ек-ого зростання та ліквідації безробіття.
Вона передбачала зосередження основних ре-форматорських зусиль на проблемі оподаткуван-ня, але заходи якої було спрямовано на подолан-ня дефіциту державного бюджету, уряд Рейгана намагається обмежити регулюючий вплив держа-ви, скорочуючи податки з метою використання дефіциту федерального бюджету як важеля впливу на витрати. У такий спосіб уряд мав на меті: побороти інфляцію, позбувшись політики пристосування до неї; змінити хар-р раціональ-них очікувань; подолати споживацьку психологію, яка склалась у період стимулювання попиту; сформувати розуміння того, що сус-во мусить припинити жити в кредит, що обмеження витрат є необхідним для відновлення розбалансованої фінансової сис-ми. Включала 4 компоненти:
реформування податкової сис-ми з метою стиму-лювання заощаджень та розширення інвестицій-них фондів; зменшення державних витрат (крім витрат на оборону) з метою скорочення дефіциту бюджету; обмеження регламентації ек-ної діяль-ності з метою пожвавлення під-ва та відновлення ринкових механізмів; проведення монетаристсь-кої політики контролю за грошовою масою. Її бу-ло розраховано на 5 років. Здійснення програми почалося з того, що ФРС раптово заморозила зростання грошової маси, іфляційно впливаючи на ринки сировини та капіталу. Засадною ідеєю нової ек-ної політики було те, що зменшення по-датків збільшуватиме заощадження та інвестиції і сприятиме зростанню В. Податкова реформа, яка розпочалась у США 1981 р., передовсім зме-ншила ставки податків на особисті доходи. Зго-дом було запроваджено індексування оподатку-вання з метою запобігти інфляційному впливу на доходи та ліквідувати зв'язок між розв-ком інфля-ції і зростанням надходжень до державного бюд-жету. Одночасно вводились для корпорацій нові пільгові правила прискореної амортизації та опо-даткування інвестиційного кредиту, що сприяло збільшенню розмірів прибутків за незмінних по-датків і забезпечувало прискорення процесу ка-піталізації, розширення В та зайнятості. Для ма-лоприбуткових корпорацій ставка податку знижу-валася. Важливим кроком уряду було створення позитивних стимулів формування заощаджень та інвестицій. Цьому, зрозуміло, сприяло вже саме тільки зниження податків. Іншими стимулами ста-ли нові, неоподатковувані ощадні сертифікати та персональні пенсійні рахунки. Не оподатковував-лись ні кошти, вкладені в ці сертифікати, або пок-ладені на такі рахунки, ні проценти на них за умо-ви, що ці суми залишатимуться на рахунках про-тягом певного строку. Це стало могутнім стиму-лом до заощаджень, а отже, до інвестицій. Було також запроваджено нову сис-му інвестиційного податкового кредиту, згідно з якою податки змен-шувались відповідно до розмірів інвестицій (сти-мулювалося капіталотворення). Усі ці заходи, од-нак, натрапляли на сильний опір, і в 1-ий строк свого президенства Рейган зміг реалізувати ли-ше ту частину програми реформування фіскаль-ної політики, що стосувалась оподаткування осо-бистих доходів. Але 1986 р. конгрес нарешті при-йняв з-н про податкову реформу, визначивши як її основну мету — підвищення ефективності ек-ки за рахунок посилення ролі ринкових механізмів та обмеження фіскальної дискреційної політики держави, що відповідало теоретичним принци-пам «ек-ки пропозиції» та монетаризму. 2-ий на-прямок рейганівської ек-ної реформи — боротьба за скорочення державних витрат та ліквідацію бюджетного дефіциту, який розглядався не лише як важіль інфляційного впливу, а і як серйозна перешкода на шляху ек-ого зростання, оск урядо-ві позики та податки вилучали значну к-ть коштів із виробничої сфери. Проте більшість політиків уважала, що скорочення податків призведе до ще вищого рівня дефіциту, до нового витка інф-ляційної спіралі. Тому пропонувалось розпочати податкову реформу тільки після скорочення дер-жавних витрат. Наприкінці 1981 р. конгрес затве-рдив програму скорочення витрат (крім витрат на оборону, соц-не страхування та медичне обслу-говування) майже за всіма статтями. Було закри-то кілька програм соц-ної допомоги, ліквідовано низку дотацій та субсидій. Без огляду на критику та зростання на 1-ому етапі бюджетного дефіци-ту, Рейган і надалі послідовно проводив політику скорочення витрат. З наказу президента було створено службу контролю за бюджетними вида-тками, котра підготувала програму скорочення витрат, в основу якої було покладено принцип фінансової самоокупності багатьох держ.служб та державних під-в. Однак конгрес не затвердив програму скорочення субсидій як непопулярну. Між тим жорстка позиція ФРС, що формувала грошову політику, стимулювала пошуки компро-місу між конгресом та адміністрацією, не погод-жуючись на інфляційне накачування грошей в ек-ку. Стримування грошової маси, зменшення по-датків та витрат бюджету створили ситуацію, ко-ли приріст грошових засобів почали використову-вати на фінансування реальної ек-ної діяльності. Припинилося стабільне зростання зар-пл, було заморожено її мінімальний рівень. Це розірвало зв'язок між зар-пл та інфляцією, що досі вважав-ся нездоланним. З 1983 р. починається ек-не по-жвавлення за одночасного спаду рівня інфляції. Хоч ¯ держ. субсидії, обсяги інвестицій зросли мАйже вдвоє, як і передбачали автори теорії «ек-ки пропозиції». Реальні доходи зросли, але збіль-шився і розрив між їхніми рівнями. Ще 1-єю озна-кою стабілізації ек-ки стало зростання курсу до-лара, що, не в останню чергу, відбувалось завдя-ки довірі сус-ва до ек-ної політики уряду. Повер-нення до нормального, неінфляційного ек-ого зростання було болісним процесом, який супро-воджувався масовими банкрутствами, неінфляці-йним безробіттям. Але згодом інфляцію спромог-лися приборкати, зайнятість збільшити. Одночас-но лібералізувались зовнішньоек-ні відносини, що дало змогу країні взяти участь у міжнародно-му поділі праці, спростило процес вивезення ка-піталів та отримання інвестицій, гарантувало до-ступ до нових технологій та розв-к власного В під впливом міжнародної конкуренції. Було розроб-лено сис-му стимулювання прямих приватних ін-вестицій, що уможливило завоювання міжнарод-них ринків без відпливу коштів з державного бюд-жету. Усе це забезпечило стабільність грошової од., дію ринкових сил на всьому ек-ому просторі.
Водночас успішна реалізація сучасних неокласи-чних доктрин можлива не скрізь і не завжди. Для цього необхідна не лише політична воля влади, а й відповідні ек-ні умови, відповідний рівень розв-ку країни, належні історичні, нац-ні, інституційні та інші чинники.
Нові неокласичні доктрини було сформульовано в конкретних країнах, і вони найбільшою мірою сприяли вирішенню проблем саме цих країн. Це не суперечить тезі про величезну роль ек-ко-тео-ретичних досл-нь, а свідчить лише про неможли-вість стандартного підходу до різних ек-них явищ.
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 Наверх ↑