87. Загальна хар-ка інституціоналізму та основні етапи його р-ку.

Інституціоналізм — своєрідний напрям в ек-ній науці. Йо­го своєрідність полягає у тім, що прихи-льники інститу­ціоналізму в основу аналізу беруть не тільки ек-ні проблеми, а зв'язують їх з пробле-мами соц-ими, політичними, етичними, правови-ми. Вони не сприйняли абстрактного методу кла-сиків. Критикували їх за те, що ті відмовились від аналі­зу поведінки людини, як особистості, котра перебуває в певному су­с-ому середовищі. Вони критикували неокласиків за схематизм і відірва-ність від реальності. Інституціоналізм став своє- рідним опо­зиційним напрямом в ек-ній науці, хоч і не мав значного впливу на ек-ну політику. Він виник як американське явище і довго лишався таким. Еволюціонуючи, інституціоналізм набрав но­вих рис, змінилося його місце, у науці ідеї ін-ституціоналізму позна­чилися на поглядах бага-тьох ек-стів. Можливо, саме тому нині відокреми-ти «чистих інституціоналістів» досить складно. Оск його адептам притаманні прагматизм і реалі-стичний підхід до аналізу ек-ної дійсності, значе-ння інституціоналізму постійно зростає. Інституці-оналізм у ПЕ почав формуватися наприкінці XIX ст. Його ідейні основи було закладено Америка-сь­ким ек-стом і соціологом Т. Вебленом. Прихи-льники інституціоналізму вирішальну роль у сус-ому розв-ку надають інститутам. Відтак ек-ні про-цеси в інституціоналістів набувають психологіч-ного забарвлення. Усім інститутам притаманні риси колективної психології. Саме тому, щоб зро-зуміти природу інститутів, їхню еволюцію, необхі-дно вивчати рушійні сили, мотиви поведінки, яки-ми керуються окремі особи, професійні або соц-ні групи у своїх діях. Інституціоналі­сти не лише посилили психологічне трактування ек-ого проце-су, а й почали, по суті, конструювати психологіч-ну теорію ек-ого розв-ку. Інституціоналізм не має якихось загальних теоретичних засад. На відміну від психологічної школи граничної кор-сті інститу-ціоналісти рушієм ек-ого розв-ку визнають психо-логію колективу, сус-ва, а не окремих суб'єктів госп-ня — «робінзонів». Інституціоналісти підда-ли критиці неокласичну кон­цепцію конкурентної ек-ки з її основною ідеєю ринкової рівно­ваги, ві-дкинули постулат «гармонії інтересів». Визн-ню неокласиками ринку як універсального, високо-ефе­ктивного механізму розподілу ек-них ресур-сів, а отже, як фак­тора ефективного функ-ня ек-ки в цілому, інституціо­налісти протиставили досл-ня ринку як соц-ого інституту, що зазнає глибоких змін із розв-ком сус-ва. Інстнтуціоналіс-ти визнавали обмеженість ринкового механізму регулювання ек-­ки і виступали за впровадження сус-ого контролю над нею. Ін­ституціоналізм у своєму розв-ку пройшов кілька етапів. Еклек­тизм, строкатість притаманні цій течії, зумовили фор-мування в її рамках різноманітних напрямів. Пе-редовсім можна виділити ранній інституціоналізм і неоінституціоналізм. У рамках раннього інститу-ціоналізму склались 3 основні на­прями: 1) соц-но-психологічний, 2) соц-но-правовий, 3) емпірик-ний (кон'юнктурно-статистичний).