33. Теоретичні проблеми 1-го тому «Капіталу»

Вийшов з друку 1867 р., і йому Маркс дав заголовок — «Процес В капіталу». Центральна проблема –проб-лема В додаткової в-сті як основи розв-ку й виразни-ка відносин між капіталом та працею. Теза, з якої ви-ходить Маркс у своєму аналі­зі, — це визначальна роль В щодо розподілу, обміну та спож-ня. Досл-ня починається з визначення ролі грошей та товару у становленні кап-зму. Аналізуючи просте товарне В, Маркс доводить, що існування в докап-ну добу товар-ного В й торгівлі, яка обслуговувалась за допомогою грошей, історично зумовлює виникнення капіталу.

Категорії товару і його в-сті Передовсім визначив-ши товар, як продукт, призначений суто для обміну, а не для власного спож-ня, Маркс звертає увагу на те, що товар має 2 властивості, 1-а з яких забезпечує йо-му по­пит на ринку (споживна в-сть) і характеризує товар як корисну у конкретному відношенні річ; 2-а (в-сть) — забезпечує йому можливість обмінюватися на інші речі, порівнюватися з ними неза­лежно від то-го, в якій формі вони виступають, які конкретні пот-ре­би задовольняють. Пропорції в процесі обміну (мі-нова в-сть) визначають­ся через порівнювання в-стей.

Аналізуючи процес обміну товарами на основі порів-нювання їх­ньої в-сті, Маркс в історичній ретроспек-тиві показує розв-к обміну і виникнення грошей як закономірного наслідку цього роз­в-ку. За Марксом, гроші — це також товар, який виступає у спе­цифічній формі, але завдяки їх участі в процесі обміну в-сть на­бирає форму ціни, яка може = в-сті, а може від неї відрізнятись.Ф-ції грошей у процесі обміну. У вирі-шенні цієї проблеми він іде далі класичної школи, ви-значаючи 5 ф-цій грошей: як мі­ри в-сті, засобу обігу, засобу створення скарбів (золото та сріб­ло) та засобу нагромадження, засобу платежу та світових грошей. Різні етапи розв-ку сус-ва зумовлюють різний рівень реаліза­ції цих ф-цій. Докладне досл-ня суті товарів та грошей передує викладу го­ловної ідеї 1-го тому «Ка-піталу» — проблеми перетворення прос­того товарно-го В на кап-не, що відбувається в межах еквівалент-ного обміну на підставі закладеної в товарах в-сті.

Маркс показує, як гроші виходять з товарної форми і стають 1-ою формою прояву капіталу. Однак він не ототожнює гроші і капітал, а підкреслює, що лише за відповідних умов вони виконують цю функцію. Як будь-який товар, робоча сила має в-сть і споживну в-сть. 1-а — це сума всіх в-стей, які має спожити най-маний робітник, щоб підтримувати своє життя та за-безпечити відтворення робочої сили. А споживна в-сть (його кор-сть для капіталіста) полягає в тім, що найманий робітник постійно створює додаткову в-сть, забезпечуючи «самозростання» грошей. Дослід-жуючи процес праці та процес зростання в-сті, Маркс особливу увагу приділяє ролі факторів В. Капіталіст, організовуючи В, придбає не лише робочу силу, а й за­соби В, тобто минулу уречевлену працю, яка відіг-рає па­сивну роль у В і в-сть котрої відшкодовується живою працею, що її носієм є робоча сила, суб'єктив-ний фактор. Маркс на­зиває уречевлений фактор постійним капіталом, а живу працю — змінним, оск в процесі В вона не лише відтворює в-сть засобів В (по-стійний капітал), та власну в-сть, а й створює для ка-піталіста додаткову в-сть, яка після реа­лізації товару виступатиме у формі прибутку. Додаткова в-сть у к-сному вираженні — це надлишок в-сті товару над в-стю спожитих засобів В й робо­чої сили. Якісна хар-ка додаткової в-сті будується на визна­ченні її природи (витрати додаткової праці), а к-сна — на де­монстрації способів її отримання, а також на визначенні міри впли­ву кожного фактора на загальну в-сть товару.

Маркс, протиставивши працю капіталу, робить вис-новок, що лише частину робочого часу найманий ро-бітник витрачає на відтво­рення власної в-сті, решта йде на відновлення в-сті засобів В, що належать капі-талісту, та на створення додаткової в-сті, яка також привласнюється капіталістом. Відношення розмірів додаткової в-сті до величини в-сті робочої сили вка-зує на ступінь експлуатації робочої сили. Цей показ-ник Маркс називає нормою додаткової в-сті. Він ан-алізує способи збільшення додаткової в-сті, отже і її норми, пов'я­зуючи їх з абсолютним та відносним зро-станням використовуваної маси живої праці. Під аб-солютним зростанням маси живої праці Маркс розу-міє збільшення к-ті зайнятих у В робо­чих рук та збі-льшення тривалості робочого дня, а під відносним — підвищення інтенсивності праці, що може стимулю-ватись новими формами організації праці, її механіза-цією, а також ситуацією на ринку праці. Марксу нале-жить визн-ня капіталу, як в-сті, що самозростає. У цьому визначенні криється розуміння ним суті кап-ого В: по-1-е, форма власності на засоби В закріплює за капіталістом право диктату щодо В й розподілу; по-2-е, поєднання робочої сили із засобами В відбува-ється з волі капіталіста і в тій формі та мірі, що його влаштовують; по-3-є, за робочою силою закріплюєть-ся лише пра­во на створення в-сті, частку якої капіта-ліст виділяє робітникові для відтворення робочої си-ли; по-4-е, робоча сила стає часткою використовува-ного капіталу, відбувається формальне та реальне під-корення праці капіталу; нерівноправні відносини між робочою силою і капіталістом стають причиною пос-тійного ек-ого та соц-ого протистояння. Цікаво, що розміри цієї частки в-сті (необхідного продукту) зале-жать від в-сті предметів спож-ня, які необхідні робіт-ни­ку та його сім'ї, а оцінку їй дає капіталіст, перетво-рюючи в-сний вираз потреб на ціновий. Тому необ-хідний продукт набирає форми зар-пл, тобто в-сть товару «робоча сила» виступає у формі ціни, яка під-лягає тим самим ринковим з-нам, що й ціна будь-яко-го іншого товару. Боротьба за зар-пл - це лише 1-н із проявів того протистояння, яке становить основу кап-них виробничих відносин. На більш високому сус-ому рівні це проявляється як антагонізм класів, що руйнує сус-во.

Основний висновок із теоретичних узагальнень 1-го тому «Капіталу» Маркс робить у зв'язку з аналізом процесу нагро­мадження капіталу. На відміну від ін. дослідників, процес кап-ого на­громадження Маркс зв'язує з безперервністю процесу В (відтворенням) і зростанням додаткової в-сті. Видокремлюючи 2 типи відтворення за кап-зму — просте і розширене, він по­казує, що основою розширеного відтворення є до-даткова в-сть, за рахунок якої капіталіст збільшує к-ть засобів в і ро­бочої сили, з метою продовження про-цесу В, але вже на розширеній основі. Капіталізація частини додаткової в-сті, тобто перетво­рення її на ка-пітал, є процесом кап-ого нагромадження, який зді-йснюється під впливом конкурентної боротьби з ме-тою збільшення обсягів В та прибутку. Факторами, котрі впливають на процес кап-ого нагро­мадження, є ступінь експлуатації робітничого класу, прод-сть сус-ної праці, розміри тієї частини додаткової в-сті, що йде на особисте спож-ня капіталіста, розмір аморти-заційних відра­хувань, розмір авансованого капіталу. Усі ці фактори спричиняють зростання обсягів В до-даткової в-сті і тієї її частини, що йде на нагромад-ження. Концентрація та централі­зація капіталу.

Концентрація капіталу — це процес зростання індиві-дуального капіталу за рахунок нагромадження під впливом конкурентної боротьби. Сус-ний капітал, як сума інди­відуальних капіталів в рез-ті цього також зростає. Централізація капіталу — об'єднання кількох індивідуальних капіталів в 1, що впливає лише на ро-зміри індивідуального капіталу, але не змінює сус-ого, оск є тільки перерозподілом капіталів між окре-мими капіталістами. Маркс усебічно аналізує залеж-ність між процесом нагромаджен­ня капіталу та стано-вищем робітничого класу і формулює з-н відносного перенаселення за кап-зму. Наслідки кап-ого нагро-ма­дження — це з-н, відповідно до якого зі збільшен-ням нагромад­ження погіршується становище робіт-ничого класу, зменшується йо­го частка в нац-ому до-ході, а водночас зростає і загроза кла­сової боротьби, яка приведе до зміни існуючого ладу. Щоправда, на дію цього з-ну, як і всіх інших, на думку Маркса, мо-жуть вплива­ти різні обставини.

У 1-ому томі «Ка­піталу» закладено основи підходів до аналізу В за кап-зму: 1) підкреслений двоїстий хар-р праці, дивлячись по тому, виражений він у спо­живній чи міновій в-сті (на цьому засноване все розу-міння фак­торів); 2) здійснено досл-ня додаткової в-сті незалежно від її особливих форм: прибутку, процен-та, земельної ренти і т. д. Саме з висновку про двоїс-тий хар-р праці (суперечність між в-стю і споживною в-стю, що є наслідком суперечності між абстрактною та конкретною працею, між сус-ним та приватним хар-ром праці) виводить Маркс свою теорію класово-го проти­стояння. Мат це протистояння відображаєть-ся в додатковій в-сті, яка стає рез-том експлуатації найманого робітника і привласнюється капіталістом.

До цього можна додати, що з погляду неокласичного аналізу за­слугою Маркса є те, що в 1-ому томі «Капі-талу» він досконально дослідив роль 1-го з факторів В — праці, відкрив та описав причини безробіття, проаналізував різні теорії грошей і об­грунтував влас-ну теорію. Досконалою вважають також його теорію зар-пл. У цій частині фундаментальної праці місти-ться ще багато нових концепцій: це, зокрема, теорія органічної будови капі­талу, що увібрала в себе всі досягнення теорії факторів В, під іншим кутом зору відобразила з-ни, відкриті попередни­ками Маркса.