10. Історичні передумови виникнення і зага-льна харристика класичної ПЕ.

 Розв-к кап-них відносин (17-поч18ст.) спричинив занепад меркантилізму (насамперед у Англії). Ін-тиреси буржуазії переміщуються зі сфери обігу у сферу В. На 1-й план виходить промисловий ка-пітал. Вчення меркантилістів вже не було взмозі вирішити проблеми буржуазії, яка потребувала обгрунтування головних засад кап-ого В, розроб-ки таких категорій як зар-пл, прибуток, рента.

Представники класичної ПЕ (У.Петті, П’єр де Бу-агільбер, А.Сміт, Д.Рікардо) зробили спробу нау-кового аналізу сучасних їм вироб-их відносин, ви-користовуючи метод наукової абстракції. Доводи-ли, що в ек-ому житті панують об’єктивні з-ни. Во-ни не залежать від волі людини, але можуть бути нею пізнані. Класична ПЕ проголосила принцип ек-ної свободи, максимального обмеження впли-ву держави на ек-не життя. ПЕ стала наукою про категорії й з-ни ек-ого життя. В працях представ-ників класичної ПЕ був дан глибокий аналіз осно-вних категорій товарного госп-ва: товару, гро-шей, цінності (в-сті), капіталу, прибутку зар-пл, ренти.

50. Математична школа в ПЕ. Теоретичні мо-делі Вальраса,Парето.

Математичні концепції ПЕ беруть початок у пра-цях Кур­но і спираються на теорії суб'єктивної кор-сті та про­д-сті факторів В. Виникнення мате-матичної концеп­ції ек-ної рівноваги зумовлене перетворенням кап-зму на розвинуту госп-ку сис-му з високим рівнем взаємозв'язку та одноріднос-ті всіх її частин і елементів, а також розв-ком ма-тематики. Самостійність і конструктивність математич-ного методу – це не тільки метод описування, а й метод к-ного і якісного досл-ня.

Поряд з Курно 1-і спроби застосування матема-тики в еконо­міці зробили італієць Дж.Сева, шве-йцарець Д. Бернуллі, француз Ф. де Форбонна, німець Й. фон Тюнен. У цілісному вигляді мате-матичну теорію ек-ної рівноваги ре­презентують праці великого француза Леона Вальраса (1834 — 1916). Головне у його творчості – опрацю-вання теорії макроек-ної рівноваги. Рівновагу хар-ризував як стан, за якого ефективний попит і пропозиція вироб-их послуг є рівни­ми, існує пос-тійна стійка ціна на ринку продуктів і прода­жна ці-на продуктів = витратам, втіленим у вироб-их по­слугах. 2-і 1-і умови належать до рівноваги обмі-ну, 3-я — до рівноваги В.

Природу рівноваги: людина приходить на ринок з певною к-тю товарів і з певним бажанням реалі-зувати їх за різними цінами. Якщо всі товари по-щастило реалізува­ти за цими цінами, то попит і пропозиція є рівними, а на ринку існує рівновага. Але якщо попит і пропозиція різні, то ціни будуть змінюва­тися, аж поки не буде досягнуто певної рівноваги. Це є загальна теорія рівноваги обміну.

Головна праця - «Елементи чистої ПЕ», в якій намагався описати замкнену математи­чну мо-дель загальної ек-ної рівноваги. Вона претенду-вала на те, щоб об'єднати всі категорії ек-ки на грунті принципу суб'єктивної кор-сті. Не визнавав трудової теорії в-­сті й поділяв усіх агентів В на 2 групи: власників вироб-их послуг (землі, праці й капіталу) та під-ців. Щодо держа­ви, то він визна-чив їй ф-ції гаранта безпеки громадян, захисника їх соц-них інтересів, здатного створити умови для ефективної конкуренції в сус-ві й забезпечи-ти всім однакові права.

Власники вироб-их послуг є продавцями цих по­слуг і одночасно покупцями предметів спож-ня. Під-ці, навпаки є покупцями вироб-их послуг і продавцями споживчих продуктів. В й спож-ня виявляються зв'язаними за допомогою ринків вироб-их послуг та споживчих продуктів.

Отже, в основу математичної моделі Вальра-са покладено ринко­вий підхід до ек-них явищ. Рівновага в економіці не зводиться до ринкової рівноваги, але її можна досягнути тільки через ринко­вий механізм, через обмін. Основний істру-мент у цьому механізмі — ціна. Вирівнювання по-питу і пропозиції товарів відбувається за допомо-гою пошуку вза­ємоприйнятних цін, які є цінами рівноваги. Рівноважна ціна встановлюється у то-чці рівноваги між кор-с­тю товарів і витратами на їх В. Ціна є регулятором про­порцій обміну. Вона забезпечує сполучення ступеня кор.-ті споживної в-сті з рівнем витрат.

Концепція маржинальної корисності була тіль-ки 1-им кроком у розвку теорії, відомої як Вальра-сова сис-ма загальної рівнова­ги. Його сис-ма включає всю сферу прояву в-сті й ціни. Вальрас допускав досконалу конкуренцію та однакові ціни за умов даного ринку. Він пока­зав, що досягнен-ня загальної рівноваги за даних умов ринку пот-ре­бує виконання певних правил. По-1-е, для будь-якого індивіда існує крива кор.-сті кожного товару або послуги, наданих на ринку. По-2-е, індивід максимізує кор-сть товару або по­слуги шляхом обміну. По-3-є, він має отримати макси-мальне за­доволення, якщо ціна, сплачена за об-міну, пропорційна маржипальній корисності куп-леного товару. По-4-е, пропозиція кожного това-ру й послуги має = попиту на них, а відтак ціна кож­ного товару або послуги — = змінним витра-там, які зро­блено в процесі довготривалого В.

Основні з-ни, що забезпечує рівновагу:

1) товари одного класу на ринку повинні мати тільки 1-у ціну; 2) ціна товару зрівнює к-ть запро-поновану і к-ть спо­живану; 3) ціна має забезпечу-вати максимальне задоволення і покупцеві, і продавцю.

Вільфредо Парето (1848—1923) — італієць. Голо­вна ідея полягала у створенні ек-ної тео­рії, «очищеної» від понять цінності й кор-сті. ПЕ має вивчати механізм встано­влення рівноваги між потребами людей та обмеженими ресурсами для їхнього задоволення. Намагаючись теоретично обгрунтувати модель взаємозалежності всіх ек-них факторів, що впливають на сус-не В і спож-ня, він широко користувався математичними методами аналізу.

Теорія добробуту або теорія ек-ного оптиму-му - оптимальний розподіл ек-них ресурсів і благ, що виробляються. В рез-ті еквівалентного обмі-ну кожен його учас­ник отримує максимум кор-сті. Удосконалюючи теорію загаль­ної ек-ної рівнова-ги Вальраса, уточнив критерії стій­кої рівноваги, сформулював її умови, що отримали назву «оп-тимуму Парето». Рівновага трактувалася ним як ек-ний стан, за якого неможливо поліпшити ста-новище когось з учасників обміну, не по­гіршивши становища хоча б 1-о з них. Рівновага настає то-ді, ко­ди діаметрально протилежні сили та бажан-ня й усі численні пере­шкоди буде збалансовано. Обгрунтував неправомірність визн-ня сукупної кор-сті як суми індивідуальних кор-стей, Кор-сть можна ви­міряти, але не к-но, а шляхом оцінюван-ня ступеня пріоритет­ності для покупця - споживчі в-сті (кор-сті) ранжуються за критерієм переваги, за рівнем пріоритетності. Кор-сть для окремої ос-оби чи фірми не рівнозначна кор-сті для всього сус-ва, За споживацькими перевагами здійснює-ться й порівнювання рез-тів і витрат. Коли ек-ка досягає оптимуму, то дальше по­ліпшення будь-яких важливих показників можливе лише вгаслі-док глибоких структурних зрушень. На підставі цього він зробив важливий соц-ний висновок: для того щоб підняти рівень мінімального доходу або зменшити розрив у доходах, необхідно забезпе-чити прискорене збільшення багатства порівняно з к-тю населення. Отже, проблема поліпшення умов життя найбідніших верств населення є насамперед проблемою ство­рення багатства.

56. Сус-но-ек-ні погляди М. Драгоманова

 Михайло Петрович Драгоманов (1841—1895) Посідав визначне місце в громадсько-політичному та наук-овому житті України. Він був активним учасником і одним із фундаторів «Старої громади», брав активну участь в орга-нізації «недільних шкіл». У численних публіцистичних тво-рах викриває антинародну суть самодержавства, харизу-ючи його як перешкоду на шляху прогресивного сус-ого розв-ку. Закликає до об'єднання всіх народів Росії в боро-тьбі проти самодержавства

Палкий прихильник возз'єднання українських земель, розв-ку нац-ної культури, виступає проти насильниць­кої русифі-кації, за право українського народу користуватись рідною мовою.

Водночас гостро засуджував реакційні консерва-тивні напрямки в українському сус-ому русі, з об-уренням виступав проти аполітичності українофі-лів, доводячи цілковиту абсурдність їхніх нама-гань відокремити культуру від політики.

 Громадсько-політичну програма у «Передньому слові» до 1-о числа збірки «Громада»: спирається на ідеї дрібнобур-жуазного соціалізму Прудона із засадами «громадівства», федералізму й анархізму

Значне місце у науково-публіцистичній діяльності М. Дра-гоманова займають економічні проблеми. Велику увагу приділяв він пореформеним аграрним відносинам. Реформу 1861 р. розглядав як позитивний акт, вельми корисний для сус-ва. Але водночас він підкреслював її антинародну спрямованість, зазначав, що реформа була проведена в ін-тересах поміщиків, капіталістів і самодержавства, а селяни одержали лише особисту волю без землі.

Причина тяжкого ек-ого становища селянства - сус-но-політичні відносини, рішуче виступав проти тих, хто такою причиною вважав пияцтво й ледарство самих селян.

На відміну від народників не лише не заперечував кап-ого розв-ку країни, а й бачив, що Росія вже стала на цей шлях. Він правильно зазначав, що розв-к кап-зму сприяє розв-ку прод-них сил, прискорює технічний прогрес. Бачив він і негативні сторони кап-зму, такі як кризи, безробіття, 'що вже почали виявлятися в Росії. Для критичного аналізу кап-ого В намагається використати ПЕ. Високо оціюючи фундаментальні праці з ПЕ західних ек-тів, він підкреслюв-ав необхідність їх перекладу, що сприяло б розв-ку в країні ек-ної думки.

Майбутнє сус-во зв'язував із соціалізмом (ґромадівством), як більш досконалим, ніж кап-зм, ладом. Під соціалізмом він розумів такий спосіб В, за якого фабрики, заводи і про-дукти праці належатимуть робітничим громадам, а земля й рез-ти с-г В — сільським громадам. Перехід до нового ладу він мислив як еволюційний, не заперечуючи, проте, і мож-ливості революційних виступів.

Можна з упевненістю сказати, що М. Драгоманов у розумі-нні питань сус-ого розв-ку був більшим реалістом, ніж деякі його пізніші критики. Оцінюючи сус-но-ек-ні погляди М. Драгоманова в цілому, слід зазначити, що він був ідеоло-гом дрібної буржуазії, але, як реформіст, змикався з буржу-азним лібералізмом.