10. Історичні передумови виникнення і зага-льна харристика класичної ПЕ.
Розв-к кап-них відносин (17-поч18ст.) спричинив занепад меркантилізму (насамперед у Англії). Ін-тиреси буржуазії переміщуються зі сфери обігу у сферу В. На 1-й план виходить промисловий ка-пітал. Вчення меркантилістів вже не було взмозі вирішити проблеми буржуазії, яка потребувала обгрунтування головних засад кап-ого В, розроб-ки таких категорій як зар-пл, прибуток, рента.
Представники класичної ПЕ (У.Петті, П’єр де Бу-агільбер, А.Сміт, Д.Рікардо) зробили спробу нау-кового аналізу сучасних їм вироб-их відносин, ви-користовуючи метод наукової абстракції. Доводи-ли, що в ек-ому житті панують об’єктивні з-ни. Во-ни не залежать від волі людини, але можуть бути нею пізнані. Класична ПЕ проголосила принцип ек-ної свободи, максимального обмеження впли-ву держави на ек-не життя. ПЕ стала наукою про категорії й з-ни ек-ого життя. В працях представ-ників класичної ПЕ був дан глибокий аналіз осно-вних категорій товарного госп-ва: товару, гро-шей, цінності (в-сті), капіталу, прибутку зар-пл, ренти.
50. Математична школа в ПЕ. Теоретичні мо-делі Вальраса,Парето.
Математичні концепції ПЕ беруть початок у пра-цях Курно і спираються на теорії суб'єктивної кор-сті та прод-сті факторів В. Виникнення мате-матичної концепції ек-ної рівноваги зумовлене перетворенням кап-зму на розвинуту госп-ку сис-му з високим рівнем взаємозв'язку та одноріднос-ті всіх її частин і елементів, а також розв-ком ма-тематики. Самостійність і конструктивність математич-ного методу – це не тільки метод описування, а й метод к-ного і якісного досл-ня.
Поряд з Курно 1-і спроби застосування матема-тики в економіці зробили італієць Дж.Сева, шве-йцарець Д. Бернуллі, француз Ф. де Форбонна, німець Й. фон Тюнен. У цілісному вигляді мате-матичну теорію ек-ної рівноваги репрезентують праці великого француза Леона Вальраса (1834 — 1916). Головне у його творчості – опрацю-вання теорії макроек-ної рівноваги. Рівновагу хар-ризував як стан, за якого ефективний попит і пропозиція вироб-их послуг є рівними, існує пос-тійна стійка ціна на ринку продуктів і продажна ці-на продуктів = витратам, втіленим у вироб-их послугах. 2-і 1-і умови належать до рівноваги обмі-ну, 3-я — до рівноваги В.
Природу рівноваги: людина приходить на ринок з певною к-тю товарів і з певним бажанням реалі-зувати їх за різними цінами. Якщо всі товари по-щастило реалізувати за цими цінами, то попит і пропозиція є рівними, а на ринку існує рівновага. Але якщо попит і пропозиція різні, то ціни будуть змінюватися, аж поки не буде досягнуто певної рівноваги. Це є загальна теорія рівноваги обміну.
Головна праця - «Елементи чистої ПЕ», в якій намагався описати замкнену математичну мо-дель загальної ек-ної рівноваги. Вона претенду-вала на те, щоб об'єднати всі категорії ек-ки на грунті принципу суб'єктивної кор-сті. Не визнавав трудової теорії в-сті й поділяв усіх агентів В на 2 групи: власників вироб-их послуг (землі, праці й капіталу) та під-ців. Щодо держави, то він визна-чив їй ф-ції гаранта безпеки громадян, захисника їх соц-них інтересів, здатного створити умови для ефективної конкуренції в сус-ві й забезпечи-ти всім однакові права.
Власники вироб-их послуг є продавцями цих послуг і одночасно покупцями предметів спож-ня. Під-ці, навпаки є покупцями вироб-их послуг і продавцями споживчих продуктів. В й спож-ня виявляються зв'язаними за допомогою ринків вироб-их послуг та споживчих продуктів.
Отже, в основу математичної моделі Вальра-са покладено ринковий підхід до ек-них явищ. Рівновага в економіці не зводиться до ринкової рівноваги, але її можна досягнути тільки через ринковий механізм, через обмін. Основний істру-мент у цьому механізмі — ціна. Вирівнювання по-питу і пропозиції товарів відбувається за допомо-гою пошуку взаємоприйнятних цін, які є цінами рівноваги. Рівноважна ціна встановлюється у то-чці рівноваги між кор-стю товарів і витратами на їх В. Ціна є регулятором пропорцій обміну. Вона забезпечує сполучення ступеня кор.-ті споживної в-сті з рівнем витрат.
Концепція маржинальної корисності була тіль-ки 1-им кроком у розвку теорії, відомої як Вальра-сова сис-ма загальної рівноваги. Його сис-ма включає всю сферу прояву в-сті й ціни. Вальрас допускав досконалу конкуренцію та однакові ціни за умов даного ринку. Він показав, що досягнен-ня загальної рівноваги за даних умов ринку пот-ребує виконання певних правил. По-1-е, для будь-якого індивіда існує крива кор.-сті кожного товару або послуги, наданих на ринку. По-2-е, індивід максимізує кор-сть товару або послуги шляхом обміну. По-3-є, він має отримати макси-мальне задоволення, якщо ціна, сплачена за об-міну, пропорційна маржипальній корисності куп-леного товару. По-4-е, пропозиція кожного това-ру й послуги має = попиту на них, а відтак ціна кожного товару або послуги — = змінним витра-там, які зроблено в процесі довготривалого В.
Основні з-ни, що забезпечує рівновагу:
1) товари одного класу на ринку повинні мати тільки 1-у ціну; 2) ціна товару зрівнює к-ть запро-поновану і к-ть споживану; 3) ціна має забезпечу-вати максимальне задоволення і покупцеві, і продавцю.
Вільфредо Парето (1848—1923) — італієць. Головна ідея полягала у створенні ек-ної теорії, «очищеної» від понять цінності й кор-сті. ПЕ має вивчати механізм встановлення рівноваги між потребами людей та обмеженими ресурсами для їхнього задоволення. Намагаючись теоретично обгрунтувати модель взаємозалежності всіх ек-них факторів, що впливають на сус-не В і спож-ня, він широко користувався математичними методами аналізу.
Теорія добробуту або теорія ек-ного оптиму-му - оптимальний розподіл ек-них ресурсів і благ, що виробляються. В рез-ті еквівалентного обмі-ну кожен його учасник отримує максимум кор-сті. Удосконалюючи теорію загальної ек-ної рівнова-ги Вальраса, уточнив критерії стійкої рівноваги, сформулював її умови, що отримали назву «оп-тимуму Парето». Рівновага трактувалася ним як ек-ний стан, за якого неможливо поліпшити ста-новище когось з учасників обміну, не погіршивши становища хоча б 1-о з них. Рівновага настає то-ді, коди діаметрально протилежні сили та бажан-ня й усі численні перешкоди буде збалансовано. Обгрунтував неправомірність визн-ня сукупної кор-сті як суми індивідуальних кор-стей, Кор-сть можна виміряти, але не к-но, а шляхом оцінюван-ня ступеня пріоритетності для покупця - споживчі в-сті (кор-сті) ранжуються за критерієм переваги, за рівнем пріоритетності. Кор-сть для окремої ос-оби чи фірми не рівнозначна кор-сті для всього сус-ва, За споживацькими перевагами здійснює-ться й порівнювання рез-тів і витрат. Коли ек-ка досягає оптимуму, то дальше поліпшення будь-яких важливих показників можливе лише вгаслі-док глибоких структурних зрушень. На підставі цього він зробив важливий соц-ний висновок: для того щоб підняти рівень мінімального доходу або зменшити розрив у доходах, необхідно забезпе-чити прискорене збільшення багатства порівняно з к-тю населення. Отже, проблема поліпшення умов життя найбідніших верств населення є насамперед проблемою створення багатства.
56. Сус-но-ек-ні погляди М. Драгоманова
Михайло Петрович Драгоманов (1841—1895) Посідав визначне місце в громадсько-політичному та наук-овому житті України. Він був активним учасником і одним із фундаторів «Старої громади», брав активну участь в орга-нізації «недільних шкіл». У численних публіцистичних тво-рах викриває антинародну суть самодержавства, харизу-ючи його як перешкоду на шляху прогресивного сус-ого розв-ку. Закликає до об'єднання всіх народів Росії в боро-тьбі проти самодержавства
Палкий прихильник возз'єднання українських земель, розв-ку нац-ної культури, виступає проти насильницької русифі-кації, за право українського народу користуватись рідною мовою.
Водночас гостро засуджував реакційні консерва-тивні напрямки в українському сус-ому русі, з об-уренням виступав проти аполітичності українофі-лів, доводячи цілковиту абсурдність їхніх нама-гань відокремити культуру від політики.
Громадсько-політичну програма у «Передньому слові» до 1-о числа збірки «Громада»: спирається на ідеї дрібнобур-жуазного соціалізму Прудона із засадами «громадівства», федералізму й анархізму
Значне місце у науково-публіцистичній діяльності М. Дра-гоманова займають економічні проблеми. Велику увагу приділяв він пореформеним аграрним відносинам. Реформу 1861 р. розглядав як позитивний акт, вельми корисний для сус-ва. Але водночас він підкреслював її антинародну спрямованість, зазначав, що реформа була проведена в ін-тересах поміщиків, капіталістів і самодержавства, а селяни одержали лише особисту волю без землі.
Причина тяжкого ек-ого становища селянства - сус-но-політичні відносини, рішуче виступав проти тих, хто такою причиною вважав пияцтво й ледарство самих селян.
На відміну від народників не лише не заперечував кап-ого розв-ку країни, а й бачив, що Росія вже стала на цей шлях. Він правильно зазначав, що розв-к кап-зму сприяє розв-ку прод-них сил, прискорює технічний прогрес. Бачив він і негативні сторони кап-зму, такі як кризи, безробіття, 'що вже почали виявлятися в Росії. Для критичного аналізу кап-ого В намагається використати ПЕ. Високо оціюючи фундаментальні праці з ПЕ західних ек-тів, він підкреслюв-ав необхідність їх перекладу, що сприяло б розв-ку в країні ек-ної думки.
Майбутнє сус-во зв'язував із соціалізмом (ґромадівством), як більш досконалим, ніж кап-зм, ладом. Під соціалізмом він розумів такий спосіб В, за якого фабрики, заводи і про-дукти праці належатимуть робітничим громадам, а земля й рез-ти с-г В — сільським громадам. Перехід до нового ладу він мислив як еволюційний, не заперечуючи, проте, і мож-ливості революційних виступів.
Можна з упевненістю сказати, що М. Драгоманов у розумі-нні питань сус-ого розв-ку був більшим реалістом, ніж деякі його пізніші критики. Оцінюючи сус-но-ек-ні погляди М. Драгоманова в цілому, слід зазначити, що він був ідеоло-гом дрібної буржуазії, але, як реформіст, змикався з буржу-азним лібералізмом.
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 Наверх ↑