70. Неокейнсіанські теорії ек-ого зростання. Р. Харрод. Є. Домар.

Кейнсіанська теорія розглядала ек-ку у рівновазі, а не у стані динаміки.

У післявоєнні роки на 1-ий план соц-но-ек-ого розв-ку західних країн виступають не проблеми повної зайнятості, як це було у кейнсіанстві, а проблема ек-ого зростання. Об’єктивною переду- мовою появи цієї проблеми стали процеси, що відбувалися у розв-ку ек-ки у післявоєнний пері-од. Розгортання НТР, нерівномірності розв-ку кап-них країн і високі темпи ек-ого росту в соціа-лістичних країнах привернули увагу ек-тів до цих питань. Найбільш непокоїли ек-тів високі темпи зростання ек-ки соціал країн, що загострювали проблему “ек-ого змагання 2-х сис-м”. Проблема росту перетворюється в умову існування кап- зму. Автори теорії ек-ого зростання роблять спроби створити загальну теорію відтворення, придатну для різних кон’юктурних умов, визначи-ти фактори ек-ого зростання.

Теоретична модель зростання, побудована Ке-йнсом, передбачала можливість впливати на ве-личину сукупного попиту, зайнятості та нац-ого доходу шляхом регулювання “незалежних змін-них” – схильність до спож-ня, граничної ефектив-ності капіталу та норми процента.

Висунуті Кейнсом положення були розвинуті його послідовниками Р.Харродом, Е.Домаром та ін. Після ІІ світової війни, відзначивши недоліки мо-делі Кейнса, неокейнсіанці висунули свої моделі ек-ого зростання (зокрема моделі Р. Харрода, Е. Домара).

Кейнс застосовував модель мультиплікатора для короткострокового періо-ду, то неокейсіанці роз-ширили часові межі дії мультиплікатора, викорис-товуючи цю модель і у динамічному аналізі. Важ-ливим нововведенням неокейсіан. теорії є вклю-чення “виробничого ефекту” у модель зростання і врахування умов, необхідних для забезпечення безперервного зростання ек-ки (динамічної рівно-ваги).

Послідовник теорії Кейнса англ. ек-ст Р.Харрод розробив динамічний варіант теорії ек-ого зро-стання. Динаміка передбачає стійкий темп зрос-тання протягом тривалого періоду, що передба-чає просте відтворення. В основі ек-ого зростан-ня лежить 3 фактори: робоча сила, випуск проду-кції або доход на душу населення, розмір наяв-ного капіталу. Для розробки своєї моделі він за-провадив показник капіталомісткість – відношен-ня капіталу до випуску продукції. У працях запро-понував своє рівняння “гарантованого зростан-ня”, воно має відношення до однопродуктової за-мкненої ек-ки. Має вигляд: Gn = S/ Cr

Gn – темп зростання ВНП; S – відношення чистих заощаджень до сукупного доходу або норма наг-ромадження; Cr – маргінальний коефіцієнт капі-таломісткості або відношення капіталу до випус-ку продукції.

Дане рівняння показує, що тепм зростання прямо пропорційний коефіцієнту заощаджень (інвести-цій) та обернено пропорційний коефіцієнту капі-таломісткості.

Для забезпечення стійкості темпу зростання В при повній зайнятості частка доходу (Gn * Cr), що інвестується, повинна = частці (S), що заощаджу-ється.

Р.Харрод розділив ек-ку на 2 сектори: сектор, що виробляє інвестиційні блага та сектор спож-ких благ. Загальна нейтральність технічного про-гресу не вимагає нейтральності інновацій у кож-ному секторі. Технічний прогрес, у цілому є капі-талозберігаючим, оск він знижує витрати капіталу на реальні капіталовкладення у кожному секторі навіть при постійній ставці процента.

Йому належить класифікація, спеціально призна-чена до стійкого потоку технічних удосконалень: працезберігаючий технічний прогрес збільшує, а капіталозберігаючий, навпаки, зменшує показник капіталомісткості, нейтральний технічний прогрес залишає його незмінним, до того ж, це відбуває-ться при фіксованій процентній ставці. Цей вис-новок Харрода врахував існуючі на той час запе-речення, що увесь технічний прогрес веде до зменшення середньої капіталомісткості. Показ-ник капіталомісткості виявляється показником темпу інноваційної діяльності. Америк. ек-ст Є.Домар, як і Харрод, протиставляючи ек-ну ди-наміку кейнсіанству, вважає інвестиції основним фактором і рушійною силою ек-ого зростання у зв’язку з їх подвійним ефектом (“доходний” та “виробничий”). Інвестиції є необхідною умовою зростання.

Формула ек-ого. зростання Домара відображає ті ж закономірності, що й рівняння Харрода. У ній приріст продукції =а * б, де а – схильність до зао-щадження, б – прод-сть інвестицій. Чим вище значення а, тим більшою повинна бути частка до-ходу, що інвестується, і більше наступне зроста-ння у доході. Чим більше значення б, тим більше продукту може бути створено при даній сумі капі-талу і швидше буде зростати доход.

Дія принципу акселерації у моделях Домара та Харрода базується на тому, що зміни спож-ого попиту із зростаючою інтенсивністю передаються на різні ступені В, до того ж, між змінами машта-бів спож-ого попиту та змінами розмірів інвести-цій існують прямі к-сні залежності.

Таким чином, тоді як кейнсіанська рівновага ви-магала рівності між фактичними заощадженнями і бажаними інвестиціями, моделі ек-ого зростан-ня вимагають для забезпечення рівноваги певно-го зв’язку між основним капіталом і темпом зрос-тання продукту. Центральне положення цієї ко-нцепції – інвестиції є “творцями” виробничих по-тужностей. Воно стало головним нововведенням, яке повернуло кейнсіанську теорію до теорії зро-стання. Моделі ек-ого зростання Харрода – До-мара були спрощеними. Основним їх положен-ням було те, що динамічна рівновага вимагає пе-вної відповідності В та попиту.

Теорії ек-ого зростання, що виросли з кейнсіансь-кої концепції, послужили поштовхом для серйоз-них статистичних розробок, глибшого вивчення ек-ної кон’юнктури, для розширення використан-ня математичних методів в екних досл-нях.