25. Критичний напрям в ПЕ

Виникає в кін. 18 ст. на поч.. 19 ст. В цей час в багатьох країнах Західної Європи вже пройшов промисловий переворот. Наслідком цього є під-вищення продуктивності праці у промисловості, що призводить до перетворення криз надВ від абстрактної можливості в реальну дійсність. Са-ме застосування машин на кап-них фабриках призвело з 1-ого боку до витіснення, розорення дрібних товаровиробників, а з ін. – до підвищен-ня інтенсивності праці найманих робітників, мож-ливості використання дитячої та жіночої праці, підвищення безробіття.

Деякі вчені починають критикувати численні риси кап-ого сус-ва, пов`язані з витисненням дрібного товарного В, розширення застосування найманої праці, зубожіння народу.

За цих умов виникає критичний напрям в ПЕ. Представники цього напряму першими піддали критиці кап-зм і вчення класичної школи ПЕ, яке вважало кап-зм прогресивним і гармонійним сус-вом, позбавленим будь-яких соц-ек-них протиріч. В той же час поза критикою вони залишили дріб-ну приватну власність і свободу підприємницької діяльності, хоча й зазначали необхідність соц-ого захисту дрібних товаровиробників з боку держави.

Засновником вважається С. Сісмонді (1773-1842). В своєму роз-ку в період виникнення і ста-новлення цей напрям пройшов 2 етапи:

1.спершу сформувалася гуманістична – Сісмонді: представники виступали з ідеями відмови від кап-зму, прагнули його регламентувати поверта-ючись до середньовічних цехів, співчували тяж-кому становищу робітничого класу, проголошува-ли кап-зм сус-вос, позбавленим соц-ної справед-ливості.

2.з часом сформувалася філантропічна школа – Прудон: представники висунули проект рефор-мування кап-зму, в якому вже не заперечуючи кап-зм, прагнучи усіх перетворити в буржуа, створити “маленький кап-зм”, знищивши велику приватну власність.

60. Ліберальне народництво в Україні. П. Чернвінський, Т. Осадчий, М. Левитський.

Ліберально-народницький напрям сусно-ек-ної думки виникає в Україні вже в 70-ті рр. Його пре-дставники були зв'язані з революційним народ-ництвом, співчували йому, проте не ставили пи-тання про селянську революцію. Критикуючи кап-зм, лібе­ральні народники протиставляли йому дрібне В селян і ремісників. Великого значення у зміцненні дрібнотоварного В вони надавали різ-ним формам кооперації.

Представник - П. А. Червінський (1849 — 1931). Як і народники в цілому, він намагався обгрунту-вати самобутній шлях ек-ого роз-ку Росії. Проте якщо більшість народни­ків заперечували можли-вість застосування вчення К. Маркса до російсь-кої дійсності, то П. Червінський намагався овес-ти цю мож­ливість. Його погляди було викладено в статтях, опублі­кованих в «Неделе» (1875—1876). Трактує процес історичного роз-ку, і зокре-ма проблему майбутнього Росії, спираючись на положення історичного матеріалізму. У роз-ку людського сус-ва виділяє 4 типи народного госп-ва: патріархальне, рабське, кріпосне й това-рне. Підставою зміни типів народного госп-ва є ек-ні явища.

1-і 3 типи госп-ва він об'єднує одним терміном — особисте госп-во, в якому продукт не виходить за його межі (тобто натуральне госп-во). Ідеалізує нату­ральне госп-во й протиставляє йому товар-не, якому властива протилежність інтересів по-купців та продавців як товарів, так і ро­бочої сили.

Ек-ка Росії перебуває в перехід­ному стані від на-турального до товарного В. Не бачить в Росії ум-ов для роз-ку кап-зму і вва­жає, що тут велика пром-сть поки що не може розвинутись, «тому що немає в наявності першої, найнеобхіднішої умови її про­цвітання — пролетаріату». Виступає на за­хист общини, бо її знищення приведе до ут-ворення пролетаріату, а отже, і буржуазії.

Кап-зм в Росії можна штучно наса­джувати, затри-мати або зовсім припинити його роз-ток. Стоїть за те, щоб запобігти кап-ному роз-ку Росії. Проте розуміє переваги великого В перед дрібним, пе-реваги, які несе НТП. Він зазначає, що ці перева-ги з роз-тком сус-ва зростатимуть і відмовлятись від них невигідно, а згодом буде просто немоли-во. Але прогресив­ний роз-ток сус-ва він не зв'язу-вав з кап-змом, а мріяв про новий «своєрідний тип» народного госп-ва. Основою такого госп-тва має бути община, яка використовує сучасну тех.-ніку, але зберігає натуральне В. Погляди П. Чер-вінського не лишались незмінними. Характерна для ліберального народництва 70-х рр. риса — зв'язок з революцій­ним рухом, властива була й йому.

 Ліберальні народники на прикінці 70-х рр. пори-вають з революційним рухом, зближую­чись із буржуазними лібералами, і починають пропагу-вати теорію «малих діл», вирішення найближчих проблем. Саме з вирішенням цих найближчих практичних питань зв'язував П.Червінський, як і ліберальні народники в цілому, настання ліпших часів.

Ідеї народників знайшли відображення в працях земських ста­тистиків.

У 90-х рр. представниками ліберального народ-ництва в Україні були М. Левитський, Б. Грінчен-ко, М. Биков, Т. Осадчий та інші.

Микола Васильович Левитський (1859—1936) На початку 90-х рр. остаточно сфор­мувались йо-го ліберально-народницькі погляди. Критикує кап-зм, але здебільшого однобічно й поверхово, не розуміючи йо­го історично прогресивної ролі. Заперечував можливість роз-ку кап-зму в Росії. Одним із до­казів на користь цього погляду стала для М. Левитського теорія від­творення Сісмонді, яку сприйняли й російські народники.

Розглядаючи паростки кап-зму в Росії як штучне явище, виступає із закликом спинити, затримати його роз-ток. Кап-зму він протиставляє дрібне В, напівнату­ральне госп-во селян і ремісників. Саме йому він провіщає ве­лике майбутнє.

Увійшов в історію сус-ної думки не лише як тео-ретик ліберального народництва, а й як практик, який розробляв численні проекти роз-ку дрібного В, і намагався вті­лити їх у життя. Він є прихиль-ником створення різних форм коопе­рації, арті-лей, с-г виставок, надання дешевого кредиту дрі-бним виробничникам тощо. Не забуває він і про об­щину, яку називає «запорукою майбутнього добробуту», тому що вона полегшує перехід до сус-ого госп-ва всієї громади, всього села.

Найбільш відомим теоретичним опрацюванням М. Левитського став «Артільний договір (для землеробських артілей)», який було перекладено багатьма європейськими мовами. Брав участь у багатьох міжнародних кооперативних конгресах. Наполег­ливо впроваджував він у життя і свій «Артільний договір». Протя­гом 1894—1896 рр. ним було організовано 85 артілей в Олександ­рійському та Єлисаветградському повітах. Хоч М. Левитський і сподівався своєю діяльністю спини-ти роз-ток кап-зму, проте функціонування створе-них ним артілей свідчило саме про кап-ний роз-ток с-г.

Тихін Іванович Осадчий (1866—1945) — ек-ст, земський статистик, громадський діяч. Виступив як ідеолог дрібної бур­жуазії, хоч і проголошував ідею створення сприятливих сус-но-ек-них умов «для діяльності не одного якогось класу або су­с-ної групи, а для всіх» .

У вирішенні основного питання — про напрям на-родногоспкого роз-ку країни займав дещо своєрі-дну пози­цію. Як сумлінний дослідник-статистик він оперував величезним фактичним матеріалом про стан селянського госп-ва, що свід­чив про ін-тенсивний роз-ток кап-них відносин. У своїх пра-цях він констатує як наявність сприятливих умов для роз-ку кап-му в Південно-Західному краї, так і розгортання самого процесу кап-ого роз-ку. Він бачив неминучість цього роз-ку і навіть визнавав його певну прогресивність. Але, як пра­вовірний народник, називає цей процес «украй небожа-ним». Роз-ку капі-зму він протиставляє дрібне В селян і ремісників.

Навіть констатуючи процес диференціації селян-ства, розуміючи його неминучість, пропонує на-дання допомоги дрібному госп-ву з боку держави. Щодо поліпшення становища селянс­тва він є прихильником «малих діл», «культурної праці». Поліпшити становище селянства сподівався під-вищенням культури землеробства, наданням се-лянам дешевих кредитів, довгостроковою орен-дою. Основний наголос робить на необхідності зміцнення середнього самодостатнього, тобто натурального, госп-ва. Будучи переконаним у мо-жливості його ефективного функціонування, він особисто здійснює кілька спроб організації такого госп-ва. Проте вони не виправдали утопічних сподівань.