10.9. Облік касових операцій у системі рахунків.

Для обліку наявності, руху залишків готівки в касі використовують активний рахунок № 30 “Каса” з такими субрахунками:

№ 301 “Каса в національній валюті”;

№ 302 “Каса в іноземній валюті”.

Для забезпечення збереження грошових коштів бухгалтерія повинна здійснювати раптові перевірки не менше одного разу на квартал з перерахуванням всіх цінностей, що знаходяться у касі, й складати відповідні акти.

Виявлені перевірками лишки грошових коштів оприбутковуються до каси на користь бюджету, а нестача стягується з касира.

Бухгалтерія після одержання звіту касира здійснює перевірку обґрунтованості всіх записів у звіті, проставляє кореспонденцію рахунків на кожному документі і заповнює журнал-ордер № 1 по кредиту рахунка № 30 “Каса” і відомість № 1 по дебету цього рахунка, в яких реєструє одержані й видані кошти за цільовим призначенням.

У журналі-ордері № 1 показуються витрати грошових коштів з кредиту рахунка № 30 в дебет рахунків обліку виробничих витрат, матеріальних цінностей, розрахунків з працівниками підприємства, з підзвітними особами, депонентами та ін.

Наприкінці місяця в журналі-ордері № 1 і відомості № 1 підраховують надходження й витрати готівки і визначають на 1-ше число наступного місяця залишок коштів у касі, який має бути тотожним такому ж показникові в касовій книзі. Підсумкові дані цих регістрів записують до головної книги.

Схему відображення операцій на рахунку № 30 “Каса” наведено в таблиці 2.

Таблиця 2. Кореспонденція рахунків з обліку готівки

№ п/п	Зміст господарських операцій	Кореспонденція рахунків
		Дебет	Кредит
1	2	3	4
1	Надійшла й оприбуткована до каси готівка з відповідних рахунків в банку	301, 302	311, 312
2	Надійшла до каси виручка від реалізації продукції	301	361
3	Погашена дебіторська заборгованість готівкою	301	377, 361, 65, 374
1	2	3	4
4	Надійшов до каси невикористаний залишок підзвітної суми	301	372
5	Засновники внесли до каси готівку в рахунок їх вкладів до Статутного капіталу підприємства	301	46
6	Надійшла до каси готівка від дочірніх підприємств	301	682
7	До каси повернуті лишки одержаної заробітної плати	301	66
8	Придбані й оприбутковані нематеріальні активи з оплатою з каси	631 12	301 631
9	Оплачено готівкою різні загальновиробничі і адміністративні витрати	91, 92	301
10	Витрати майбутніх періодів оплачені з каси	39	301
11	Сплачена працівникам підприємства заробітна плата	661	301
12	Відображена нестача готівки в касі в наслідок інвентаризації	375	301

 ТЕМА 11. ОБЛІК ПОТОЧНИХ І ДОВГОСТРОКОВИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ

11.1. Визначення, оцінка та класифікація зобов'язань

Зобов'язання виникають унаслідок здійснення підприємством господарських операцій, пов'язаних з отриманням кредитів, а також товарів і послуг з відстро­ченням платежу. Майнові відносини між суб'єктами господарювання, що ви­никають у результаті здійснення таких операцій, набувають характеру цивіль­но-правових зобов'язань.

Стаття 151 Цивільного кодексу України наголошує: "У силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кре­дитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від борж­ника виконання його обов'язку". Із цього визначення випливає, що в будь-якому зобов'язанні розрізняються:

• суб'єкти;

• об'єкти;

• зміст зобов'язання, що забезпечує індивідуалізацію зобов'язання у кожному конкретному випадку.

Суб'єктами зобов'язання можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи. Це:

Кредитор - особа, якій належить право вимоги;

Боржник - особа, яка несе обов'язок, що відповідає праву вимоги креди­тора.

У деяких зобов'язаннях один із суб'єктів виступає виключно як кредитор, інший - виключно як боржник. Однак здебільшого кожен з учасників зобов'­язання є водночас і кредитором, і боржником, оскільки обидві сторони можуть мати права й обов'язки одна перед іншою.

Об'єктом зобов'язання є те, на що спрямовані права й обов'язки суб'єктів. Так, кредитор має право вимагати від боржника, а боржник зобов'язаний вчи­нити на користь кредитора певну дію: передати майно, виконати роботу, спла­тити гроші. Отже, об'єктами зобов'язань є дії. Наприклад, у договорі купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати майно, а покупець - оплатити його.

Зміст зобов'язання становлять права, вимоги кредитора й обов'язки борж­ника. За змістом виділяють зобов'язання, спрямовані на:

1) передачу майна:

• у власність на підставі договорів купівлі-продажу, міни, дарування, поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, позики, довічного утримання;

• у тимчасове користування на підставі договорів майнового найму, найму житлового приміщення, безоплатного користування майном;

2) виконання робіт на підставі замовлення чи договорів про спільну діяльність або підряду;

3) надання послуг на підставі договорів перевезення, страхування, дору­чення, комісії;

4) сплату грошей на підставі договорів позики, кредитних договорів, до­говорів банківського вкладу і банківського рахунка;

5) відшкодування втрат, заподіяних у результаті протиправних дій;

6) повернення безпідставно придбаного майна.

Переважна більшість зобов'язань виникає з договорів. Договір - це згода двох і більше осіб, спрямована на виникнення, зміну або припинення взаєм­них прав і обов'язків.

Здійснення підприємницької діяльності з метою одержання прибутку неми­нуче пов'язане із встановленням взаємозв'язків між суб'єктами господарюван­ня на договірних засадах.

В умовах ринкової економіки значно зростає роль договорів, розширюються права підприємств щодо визначення умов договору формування господарських зв'язків.

Договори, угоди, контракти - основні документи, що передбачають права й обов'язки сторін. Вони є підставами виникнення зобов'язань. Останні також мо­жуть виникати в результаті статутних вимог або бажання підприємства підтриму­вати свою ділову репутацію (якщо, наприклад, підприємство вирішило виправити недоліки своєї продукції, виявлені після закінчення гарантійного строку).

У разі невиконання боржником своїх обов'язків до нього можуть бути застосовані певні санкції шляхом подання кредитором позову до суду або арбітражного суду. При цьому право кредитора має позовний захист у межах визначеного законодавством терміну (3 роки).

Для правильної організації бухгалтерського обліку зобов'язань важливим є визначення моменту виникнення зобов'язання, оскільки юридичні та еко­номічні аспекти цього питання не збігаються.

Так, у момент підписання угоди на поставку товарів виникає юридичне зобов'язання, суть якого полягає в тому, що воно підлягає виконанню у май­бутньому. У бухгалтерському обліку таке зобов'язання не знаходить відобра­ження, оскільки воно не є борговим.

У бухгалтерському обліку зобов'язання реєструється лише тоді, коли у зв'яз­ку з ним виникає заборгованість. Як правило, заборгованість виникає після одержання прав використання товарів і послуг. Разом з тим, невиконання укладеної угоди може призвести до штрафних санкцій, заборгованість за яки­ми також має відображатись у бухгалтерському обліку. Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про зобов'язання та розкриття її у фінансовій звітності визначаються П(С)БО 11 "Зобов'язання". Норми цього Положення (стандарту) застосовуються підприє­мствами, організаціями та іншими юридичними особами незалежно від форм власності, крім бюджетних установ.

Визначення, визнання, порядок оцінки та розкриття інформації щодо зобо­в'язань регламентуються також Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", 2 "Баланс", 13 "Фінансові інструменти".

Зобов'язання - це заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ре­сурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Зобов'язання містять у собі ймовірність майбутнього вилучення коштів підприємства і втрати економічної вигоди внаслідок прийнятих у минулому обов'язків. Водночас підприємство може мати обов'язок діяти певним чином, але це не обов'язково призводить до відображення у його бухгалтерському обліку і фінансовій звітності певного зобов'язання.

Обов'язки підприємства розглядаються як його зобов'язання, якщо вони:

1. Існують на даний момент і є наслідком минулих господарських операцій (наприклад, придбання товарів чи послуг) або подій (понесені чи передбачу­вані збитки, за які підприємство несе відповідальність).

Як правило, зобов'язання виникає тільки тоді, коли актив отримано або коли підприємство укладає невідмовну угоду придбати актив - тобто в резуль­таті минулих операцій або інших минулих подій. Так, придбання товарів і отримання послуг з відстроченням платежу призводить до виникнення креди­торської заборгованості, а одержання позики банку призводить до зобов'язан­ня повернути її.       

2. Пов'язані з необхідністю майбутніх платежів з метою збереження госпо­дарських зв'язків підприємства або зі здійсненням нормальної підприємниць­кої діяльності.

3. Мають бути виконані неминуче. Економічні наслідки невиконання зобо­в'язання, наприклад у зв'язку зі штрафними санкціями, не дадуть підприємству можливості уникнути вибуття ресурсів на користь іншої сторони.

4. Мають визначений строк виконання, хоча точна дата може бути невідо­мою.

5. Прийняті відносно суб'єктів (юридичних чи фізичних осіб або їх групи), які можуть бути ідентифіковані, якщо не в момент прийняття зобов'язання, то в момент його виконання.

Зобов'язання визнається і відображається у бухгалтерському обліку за умови, що:

• його оцінка може бути достовірно визначена та

• існує ймовірність зменшення економічних вигід у майбутньому внаслідок його погашення.

Якщо на дату балансу раніше визнане зобов'язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

Відповідно до П(С)БО 11 з метою бухгалтерського обліку зобов'язання по­діляються на:

• довгострокові;

• поточні;

• забезпечення;

• непередбачені зобов'язання.

Залежно від порядку визначення суми зобов'язання можна поділити на реальні та потенційні :

 Класифікація зобов'язань

Зобов'язання	Реальні	Довгострокові
		Поточні
	Потенційні	Забезпечення
		Непередбачені зобов'язання

Реальні зобов'язання виникають на основі договору, контракту, одержа­ного рахунка. Як правило, сума заборгованості по них є конкретною, вона відома і прямо вказується у відповідних документах або розраховується на підставі встановлених правил (ставок, норм, тарифів тощо).

Залежно від строку погашення реальні зобов'язання поділяють на поточні (короткострокові) та довгострокові. Згідно з П(С)БО 2 "Баланс" зобов'язання класифікуються як поточні, якщо вони:

• будуть погашені протягом операційного циклу підприємства.

• повинні бути погашені протягом 12 місяців починаючи з дати балансу. Усі інші зобов'язання є довгостроковими.

Поточні зобов'язання включають:

• короткострокові кредити банків;

• поточну заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями;

• короткострокові векселі видані;

• кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги;

• поточну заборгованість за розрахунками з одержаних авансів, з бюджетом, з позабюджетних платежів, зі страхування, з оплати праці, з учасниками із внутрішніх розрахунків;

• інші поточні зобов'язання.

Поточні зобов'язання відображаються в Балансі за сумою погашення.

Сума погашення - це дисконтована сума грошових коштів або їх еквіва­лентів, що, як очікується, буде сплачена для погашення зобов'язання у процесі звичайної діяльності підприємства.

У разі віднесення заборгованості до складу поточних зобов'язань застосову­ють підхід, аналогічний визначенню поточних активів.

Зобов'язання, пов'язані з витратами, які виникають у ході нормального операційного циклу (унаслідок придбання товарно-матеріальних цінностей, нарахування комунальних послуг, заробітної плати персоналу тощо), є поточ­ними навіть тоді, коли термін їх погашення настає після 12 місяців від дати балансу.