10.2. Вимірювання кількості грошей.

Гроші – це сукупність активів, які використовують для здійснення ділових операцій. Різні ділові операції обслуговують не один, а різні види грошей, наприклад, готівка, чеки. Тому існують різні показники загальної кількості грошей у національній економіці, які називають грошовими агрегатами.

Найочевидніший вид грошей, який потрібно враховувати в загальній їх кількості, є готівка – паперові гроші й монети. Значну частину повсякденних операцій обслуговує саме готівка, яка в цьому разі виконує функцію засобі обміну. Готівку економісти позначають як агрегат М0.

Для здійснення ділових операцій в розвинутій ринковій економіці нині найчастіше використовують безстрокові вклади, які дають змогу виписувати чеки. Чек – це наказ банку, виписаний власником вкладу про видання зі свого рахунку грошей особі, зазначеній у чеку. Чек має бути індосований (підписаний на зворотній стороні) особою, що отримує за ним гроші; особа, яка виписала чек, відтак отримує його корінець як завірену квитанцію, що підтверджує виконання зобов’язання.

Чеки є не чим іншим, як способом передання власності на вклади в банках, вони загальноприйняті як засіб обміну. За потреби можна негайно перевести вклади в паперові гроші та монети. Отже, чеки є грішми, своєрідним еквівалентом готівки.

Економісти позначають готівку і чекові безстрокові депозити як агрегат М1. Отже, М1 = готівка + безстрокові депозити.

Врахування безстрокових чекових депозитів у грошовій масі є логічним, тому постає питання про врахування в ній інших активів – заощаджу вальних, строкових вкладів тощо. У багатьох країнах кошти із заощаджу вальних рахунків можна легко переводити на чекові рахунки. Ці активи також можна використовувати для здійснення ділових операцій.

Строкові вклади стають доступні вкладникові після закінчення вказаного строку: він може становити 90 днів чи шість місяців. Ці вклади також можна перетворити в готівку або перемістити їх на чекові рахунки після завершення строку.

Американська керівна кредитно-грошова установа – Федеральна резервна система (ФРС) визначає грошові агрегати М2, М3 і L. М2 = М1 + заощаджу вальні вклади + дрібні строкові вклади + деякі строкові вклади + деякі інші компоненти.

Інакше кажучи, М2 містить: 1) елементи засобу обігу (готівка + чекові вклади), що становлять М1, плюс 2) заощаджу вальні вклади, дрібні строкові вклади та деякі інші компоненти. Всі ці складові М2 можна легко і без утрат вартості перетворити на готівку. Отже, агрегат М2, є ширшим визначенням кількості грошей порівняно з агрегатом М1.

Додавши до М2 великі строкові депозити, отримаємо М3:

М3 = М2 + великі (понад 100 тис. Дол.) Строкові депозити.

Строковими депозитами у США зазвичай володіють фірми: це сертифікати депозитів, які легко перетворюються на чекові вклади.

Нарешті, ФРС обчислює агрегат L, який містить М3 + високоліквідні активи – заощаджу вальні облігації та короткострокові зобов’язання Державної скарбниці. Високоліквідні фінансові активи, такі як заощаджу вальні рахунки, строкові вклади та короткострокові державні цінні папери, називають “майже грошима”. Хоча “майже гроші” не виконують функції засобу обміну, їх легко й без ризику можна перетворити на готівку або чекові депозити.

Агрегат М1 містить лише ті компоненти, які безпосередньо використовують як засіб обміну. Саме через це економісти в аналізі кількості грошей застосовують М1. Для вивчення впливу грошей на економіку використовують і агрегат М2. В аналітичній економії нерідко виникає полеміка навколо грошей і монетарної політики, оскільки різні показники кількості грошей мають різну динаміку.

У сучасному грошову обігу монети становлять незначну частину. Частка паперових грошей вагоміша. Проте в розвинутих країнах готівка загалом не перевищує 10 % усіх грошей, а решту становлять банківські гроші.

У кожній країні рух грошей між фірмами, домогосподарствами та державою називають грошовим обігом. Держава регулює грошовий обіг і формує національну грошову систему. Стабільність грошового обігу є важливою умовою успішного розвитку національної економіки.

Для підтримання стабільної вартості паперових грошей державні установи проводять відповідну економічну політику. По-перше, уряд не повинен допускати надмірних дефіцитів державного бюджету. По-друге, центральний банк має здійснювати розумний контроль за кількістю грошей. Проте на практиці державні інституції не завжди розсудливо контролюють грошову масу, що спричиняє інфляцію – знецінення грошей, супроводжуване зростанням цін.