9.1.Склад витрат, що включаються до собівартості продукції.

Облік витрат на виробництво продукції здійснюється на підставі Типових положень з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), затверджених постановами КМУ.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 “Витрати” визначає методологічні принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності.

До виробничої собівартості продукції включаються:

Прямі матеріальні витрати;

Прямі витрати на оплату праці;

Інші прямі витрати;

Загальновиробничі витрати.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купованих напівфабрикатів і комплектуючих виробів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду, амортизація тощо.

Згідно із Законом України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” до витрат, пов’язаних зі зменшенням економічних вигод або зі збільшенням зобов’язань протягом облікового періоду відносяться:

А) витрати, що виникають у зв’язку із зменшенням активів:

Þ списання сировини, матеріалів на виробництво, для ремонту обладнання, на адміністративні потреби;

 Þ витрати від знецінення запасів;

Þ нестачі запасів;

Þ нарахування амортизації;

Þ списання основних засобів, нематеріальних активів, МШП та інших необоротних активів, що стали непридатними і не використовуються;

Þ визнані економічні санкції – штрафи, пені, неустойки, що підлягають сплаті чи сплачені;

Þ нарахування резерву сумнівних боргів або списання дебіторської заборгованості, що не може бути погашена;

Б) витрати, що збільшують зобов’язання підприємства:

Þ заробітна плата;

Þ податки, збори, обов’язкові платежі;

Þ відрахування на обов’язкове та добровільне страхування;

Þ транспортні витрати;

Þ послуги сторонніх організацій (консультаційних, юридичних, медичних, аудиторських);

Þ оренди, витрат зв’язку, послуг з рекламами, комунальних послуг, інше нарахування витрат.

Метою обліку собівартості продукції є своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних витрат, пов’язаних з виробництвом продукції, а також контроль за використанням матеріальних, трудових і грошових ресурсів та інших витрат.

За способами перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі і непрямі.

Прямі затрати безпосередньо пов'язані з виготовленням продукції і напряму включаються до собівартості.

Непрямі затрати не можна прямо віднести на собівартість продукції, а потрібно розподіляти за видами продукції (робіт, послуг).

До прямих виробничих затрат належать: сировина й основні матеріали, комплектуючі вироби і напівфабрикати, паливо та електроенергія на технологічні цілі, затрати на оплату праці виробничих робітників.

До непрямих затрат належать: адміністративні та управлінські витрати, амортизаційні відрахування, витрати по збуту та реалізації продукції, включаючи витрати на рекламу, науково-дослідницькі роботи, проценти за кредити незалежно від терміну кредитування і страхові платежі, одержання і розмноження інформації, опалення, поштово-телеграфні витрати та інші збутові, загальноуправлінські та загальногосподарські витрати.

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат останні поділяються на умовно-змінні та умовно-постійні.

До умовно-змінних витрат належать витрати, абсолютний розмір яких збільшується із збільшенням обсягу випуску продукції і навпаки. До умовно-змінних витрат належать витрати на сировину і матеріали, куповані комплектуючі вироби, напівфабрикати, паливо та енергію, на оплату праці працівникам, зайнятим у виробництві продукції, з відрахуванням на соціальні заходи.

Умовно-постійні – це витрати, абсолютних розмірів яких із збільшенням (зменшенням) випуску продукції істотно не змінюються. До умовно-постійних належать витрати, пов’язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

Витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) поділяються за календарними періодами на поточні й одно разові.

Поточні витрати, тобто постійні – це звичайні витрати, або витрати з періодичністю менше місяця.

Одноразові витрати – це одноразові або витрати, які здійснюються періодично (періодичність більше місяця) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.

Витрати на переробку (виробництво) запасів включають прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, а також постійні змінні виробничі накладні витрати.

Розподілення постійних виробничих закладів накладних витрат базується на нормальні потужності виробничого устаткування, а зміні виробничі накладні витрати розподіляються на кожну одиницю виробництва на базі фактичного використання виробничих потужностей.

Таким чином, виробнича собівартість – це грошовий вираз безпосередніх витрат підприємства, пов’язаних з виробництвом продукції, виконаних робіт та наданих послуг.