1. Поняття, предмет і система кримінального права України

Право взагалі, його галузі, в тому числі кримінальне, виникли з потреби регулювання певних суспільних відносин. Завжди була і є важливою потреба регулювання відносин, які утворюються для захисту найбільш важливих і цінних суспільних благ, посягання на які заподіюють тяжкі наслідки у вигляді суспільно небезпечної шкоди. Саме для охорони важливих суспільних відносин в давні часи утворені перші норми-заборони. Їх розвиток призвів до створення сучасних кримінально-правових норм. На теренах України першим правовим актом була Руська Правда князя Ярослава Мудрого. Вона містила норми, які регулювали життя тогочасного суспільства, а також і норми, які передбачали покарання за певні злочини проти князя, проти особи, проти власності. Найбільш детальними були норми, які передбачали відповідальність за заволодіння чужим майном. Руська Правда передбачала заподіяння смерті злочинцю, який був зловлений на місці злочину. Але затриманого (пов’язаного) злочинця вбивати заборонялося. Оголення меча навіть без його застосування вважалось тяжкою образою і каралось грошовим штрафом. Одночасно удар мечем у відповідь на образу дією злочином не вважався і не тягнув покарання.

Кримінальне право як одна з галузей права в цілому охоплює два основних інститути: злочин і покарання. Назва цієї галузі походять від латинського терміна “crimen” – злочин.

Поняття “кримінальне право”, як правило, розглядається у двох його значеннях:

1) це так зване позитивне (об’єктивне) право, або чинне право, що знаходить свій вияв у єдиному і цілісному законодавчому акті – Кримінальному кодексі України;

2) кримінальне право як галузь юридичної науки про чинний кримінальний закон і судову практику його застосування, про його історію і теорію, про кримінальні закони інших держав.

Позитивному кримінальному праву України притаманні такі ознаки:

 його норми приймаються лише вищим органом законодавчої влади – Верховною Радою України;

 воно знаходить вияв тільки у законах;

 метод реалізації кримінального закону є специфічним, притаманним тільки цьому закону – покарання особи за порушення нею кримінально-правової заборони.

З цього можна зробити висновок, що кримінальне право – це сукупність юридичних норм, прийнятих Верховною Радою України, що встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що їх вчинили.

У результаті дії кримінально-правової норми виникають кримінально-правові відносини між державою і особою, яка вчинила злочин. Таким чином, суб’єктами кримінально-правових відносин є: з одного боку – особа, що вчинила злочин, а з другого боку – держава. Це означає, що до особи, яка вчинила злочин, повинні бути вжиті заходи державного впливу і воно має бути покараною, а з другого – що тільки держава наділяється правом переслідувати злочинця в кримінальному порядку, доводити його вину у вчиненні злочину та застосовувати до нього кримінально-правове покарання (санкцію). Із моменту вчинення злочину починаються кримінально-правові відносини, виникає кримінально-правова відповідальність особи, яка вчинила суспільно небезпечне і кримінально каране діяння.

Таким чином, предметом кримінального права є відносини, які виникають внаслідок вчинення злочину і застосування передбаченого кримінальним законом відповідного покарання за його вчинення.

Кримінальне право України як сукупність юридичних норм є цілісною системою, окремі структурні утворення якої (підсистеми) тісно пов’язані між собою. Знаходження норм кримінального права в якомусь невизначеному порядку неприпустиме, тому що це може призвести до грубих порушень законності. Тому законодавець піддає їх певній систематизації та поділяє на дві частини: Загальну і Особливу.

Загальна частина включає норми, що визначають завдання, принципи та інститути кримінального права. Ці норми закріплюють підставу кримінальної відповідальності, чинність кримінального закону в просторі і часі, поняття злочину і його види, осудність і неосудність, форми вини, співучасть, покарання і його види, порядок застосування окремих видів покарання, правила їх призначення, регулюють питання, пов’язані зі звільненням від кримінальної відповідальності і покарання, погашенням і зняттям судимості, особливості відповідальності неповнолітніх з 15 розділів. Вона охоплює всі інститути кримінального права, що становлять Загальну частину Кримінального Кодексу України.

Особлива частина кримінального права України містить норми, які описують конкретні види злочинів і визначають види покарань і межі, в яких вони можуть бути призначені за вчинення цих злочинів.

Норми Особливої частини розташовані у 20 розділах Кримінального кодексу (КК) за певною системою та у певній послідовності. Вивчення наведеної системи дає змогу дійти до висновку, що в окремі розділи Особливої частини об’єднуються норми про відповідальність за злочини, які посягають на один і той самий родовий об’єкт. Назви розділів Особливої частини КК, як правило, прямо вказують на цей об’єкт. Наприклад, розділ 1 має назву “Злочини проти основ національної безпеки України”. Родовим об’єктом усіх злочинів цього розділу є основи національної безпеки України. Важливість систематизації всіх злочинів за їх об’єктом полягає у тому, що сама система побудована таким чином, щоб забезпечити виконання завдань, передбачених Кримінальним кодексом.

Всі норми Особливої частини поділяються на три групи: забороняючі, роз’яснювальні та заохочувальні.

Загальна і Особлива частини кримінального права між собою органічно пов’язані і в сукупності складають кримінальне право як єдину галузь права.

Норми Загальної частини є визначальними щодо застосування норм Особливої частини.

Таким чином, кримінальне право є певною системою, в основі якої лежить чинне кримінальне законодавство – Кримінальний кодекс України.