1. Поняття, джерела і принципи трудового права.
Трудове право являє собою сукупність порушених норм, які регулюють суспільно – трудові відносини робітників і службовців, що виникають безпосередньо в процесі суспільної праці на підприємствах, установах, організаціях, а в окремих випадках – і в особистому господарстві громадян.
Норми трудового права регулюють і деякі інші відносини, тісно пов’язані з трудовими: відносини з страхування, по розгляду трудових спорів, по використанню трудових ресурсів і інші.
Трудове право регулює всі трудові відносини незалежно від форми власності, на якій вони базуються.
Трудове право – одна з не багатьох галузей права України, які відзначаються наявністю власної юридичної відповідальності. Таких видів відповідальності у трудовому праві є два. Це дисциплінарна і матеріальна відповідальність.
Предметом трудового права виступають не тільки відносини щодо матеріальної відповідальності працівників за шкоду, завдану з їх вини підприємству, а й відносини з відшкодування шкоди, завданої здоров’ю працівника при виконанні ним своїх трудових обов’язків.
Предмет трудового права також складають відносини з розгляду трудових спорів (процесуальні відносини). І особливістю, яка відрізняє їх від необхідних цивільно-правових процесуальних відносин, є те, що для вирішення трудових спорів закон передбачає спеціальний порядок досудового розгляду. Для цього створюються уповноважені органи для розгляду трудових спорів безпосередньо на підприємствах.
Таким чином, предметом трудового права є трудові відносини, що виникають на підставі укладення трудового договору, і відносини, що тісно пов’язані з трудовими, працевлаштування, з підготовки кадрів і підвищення кваліфікації, щодо контролю за дотриманням законодавства про працю, щодо матеріальної відповідальності і по вирішенню трудових спорів, а також відносини з приводу встановленню умов праці на підприємствах.
Система трудового права поділяється на дві частини: Загальну і Особливу.
Загальна частина охоплює питання, що стосуються характеристики трудового права, які охоплюють предмет, систему і джерела трудового права.
В особливій частині вирішуються питання, які відносяться до окремих інститутів трудового права, тобто трудовий договір, робочий час і час відпочинку, заробітна плата, охорона праці, дисципліна праці, матеріальна відповідальність робітників і службовців і т.д.
Іншими словами, норми, які визначають загальний напрямок змісту відносин, що складають предмет регулювання трудового права, утворюють загальну частину. А ті норми, що встановлюють конкретне правило поведінки учасників цих відносин формують особливу частину трудового права.
Джерело трудового права – це нормативно правовий акт, прийнятий компетентним державним органом, або на договірному рівні, в тому числі безпосередньо на підприємстві, у визначених законом межах, з допомогою якого забезпечується правове регулювання, трудових та тісно пов’язаних з ними суспільних відносин на підприємствах і організаціях, що використовують найману працю.
Серед законів, що виступають джерелами трудового права, основне місце, належить Конституції України.
Крім Конституції принципово важливими законодавчими актами, що є джерелами трудового права, можна назвати Закони України “Про підприємництво”, “Про підприємства в Україні”, “Про господарські товариства”.
Найбільш вагоме місце серед законодавчих актів, що виступають джерелами трудового права, належить звичайно КЗпП, він є основним джерелом трудового права.
Кодекс був прийнятий ще 10 грудня 1971 року. Звичайно, що за своє понад двадцятирічне існування він неодноразово піддавався змінам і доповненням.
Чинний тепер КЗпП складається з 18 Глав та 265 статей. Глави ІІІ та ХVІ доповнені додатковими главами ІІІ-А і ХVІ-А. В багатьох випадках статті носять бланкетний характер.
Відомчі акти теж виступають джерелами трудового права. Це накази, розпорядження, інструкції галузевих міністерств, що містять приписи з окремих питань регулювання праці на підприємствах певної галузі.
Останню, можна сказати, сходинку в переліку джерел трудового права займають локальні правові акти. Це акти, які приймаються безпосередньо на підприємствах.
Дія локально - правових актів в часі може обмежуватись певним терміном або ж вони можуть вважатися чинними до їх відміни чи зміни в установленому порядку.
Найбільш поширеними актами локального характеру на підприємствах є колективний договір, правила внутрішнього трудового розпорядку, посадові інструкції, інструкції з охорони праці тощо.
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 Наверх ↑