ТЕМА 11. Нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю і правил з охорони праці.

2.1. Питання теми та основні терміни.

Основні терміни теми:

2.2. Інформаційні матеріали теми

І. ПОНЯТТЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ, ТЕХНІКИ БЕЗПЕКИ.

Верховна Рада України 14 жовтня 1992р прийняла Закон України "Про охорону праці”, який став основним нормативним актом в галузі охорони праці.

Законодавець визначає охорону праці як систему правових, соціально-економічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці.

Законодавство про охорону праці, яке складається з названого Закону. КЗпП та інших нормативних актів, має широку сферу дії. Воно поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та видів діяльності , на усіх громадян, які працюють (включаючи учнів і студентів під час виробничої практики).

Законодавство України про охорону праці встановлює високий рівень охорони життя і здоров’я працівників в процесі трудової діяльності.

Відповідно до ст.17 Закону про охорону праці забезпечення здорових і безпечних умов праці покладається на власника (адміністрацію). Власник зобов’язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити дотримання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці. Для виконання цих обов’язків на підприємстві має бути розроблена необхідна нормативно-правова база, створені відповідні служби, призначені посадові особи.

Що стосується нормативно-правової бази, то на власнику лежить обов’язок розробляти і затверджувати положення, інструкції, інші нормативні акти, про охорону праці, що діють в межах підприємства.

Власник особисто, а також через відповідні служби і посадових осіб має здійснювати постійний контроль за додержанням працівниками технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва.

Велика увага в Законі приділяється обов’язковим медичним оглядам працівників певних категорій. Такий огляд проводиться при прийнятті на роботу (попередній) і протягом трудової діяльності (періодичний) – за рахунок коштів власника. Це перш за все стосується працівників, які зайняті на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці, а також роботах, де є потреба у професійному доборі.

В ст. 19 Закону нарешті однозначно вирішенні питання про відповідальність працівників, які відмовляються проходити медичний огляд, йдеться про обов’язковий медичний огляд. Власнику дано право в таких випадках притягати працівника до дисциплінарної відповідальності:  Крім того, якщо працівник ухиляється від обов’язкового медичного огляду, власник не тільки має право, але й зобов’язаний усунути його від роботи без збереження заробітньої плати. Слід додати, що за час проходження медогляду за працівниками зберігається місце роботи, посада і середній заробіток.

Згідно ст. 169 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов’язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, а також щорічного обов’язкового медичного огляду осіб віком до 21 року.

Перелік професій, працівники яких підлягають медичному оглядові, термін і порядок його проведення встановлюється Міністерством охорони здоров’я України за погодженням із Державним комітетом України по нагляду за охороною праці.

Важливим складовим елементом організації охорони праці на підприємстві є навчання встановлення, що всі  працівники при прийнятті на роботу і в процесі роботи проходять інструктаж і навчання з охорони праці, куди включаються, зокрема, питання про надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також правила поведінки при виникненні аварій.

Закон передбачає проведення так званого спеціального навчання. Воно організовується для працівників, зайнятих на роботах з підвищеною небезпекою, або там, де є потреба у професійному доборі. А знання посадових осіб перевіряються один раз на три роки. Не будуть допущені до роботи ті особи, які не пройшли навчання, інструктаж, перевірку знань з охорони праці.

На всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.

Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігіенічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

Власник або уповноважений ним орган не вправі вимагати від працівника виконання роботи, поєднаної з явною небезпекою для життя, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці. Працівник має право відмовитися від дорученої роботи якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або людей, які його оточують, і навколишнього середовища.

У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я умов праці власник або уповноважений ним орган зобов'язаний повідомити про це орган державного нагляду за охороною праці, який може дати тимчасову згоду на роботу в таких умовах.

На власника або уповноважений ним орган покладається систематичне проведення інструктажу (навчання) працівників з питань охорони праці, протипожежної охорони.

Трудові колективи обговорюють і схвалюють комплексні плани поліпшення умов, охорони праці та санітарно-оздоровчих заходів і контролюють виконання цих планів.

Проектування виробничих об'єктів, розробка нових технологій, засобів виробництва, засобів колективного та індивідуального захисту працюючих повинні провадитися з урахуванням вимог щодо охорони праці.

Виробничі будівлі, споруди, устаткування, транспортні засоби, що вводяться в дію після будівництва або реконструкції, технологічні процеси по¬винні відповідати нормативним актам про охорону праці.

Жодне підприємство, цех, дільниця, виробництво не можуть бути прийняті і введені в експлуатацію, якщо на них не створено безпечних і нешкідливих умов праці. Введення в експлуатацію нових і реконструйованих об'єктів виробничого та соціально-культурного призначення без дозволу органів державного нагляду за охороною праці забороняється. Власник, який створив нове підприємство, зобов'язаний одержати від органів державного нагляду за охороною праці дозвіл на початок його роботи.

Службу охорони праці на підприємствах створює власник. Разом з тим на тих з них, де 50 і більше працюючих, може створюватися комісія з питань охорони праці. Вона складається з представників власника, профспілок, уповноваженого трудового колективу, спеціалістів з безпеки і гігієни праці. Рішення такої комісії мають рекомендаційний характер.

Закон встановлює гарантії прав громадян на охорону праці як при укладені трудового договору, так і під час роботи на підприємстві. Власник зобов’язаний проінформувати під розписку громадянини, який поступає на роботу, з умовами праці на підприємстві, в тому числі з правилами техніки безпеки і промсанітарії на робочому місці. Забороняється укладання трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком протипоказана запропонована робота за станом здоров’я.

Працівник має право відмовитися від надурочної роботи, якщо створилася виробнича ситуація небезпечна для його життя чи здоров’я або для людей, які його оточують. За час простою з цих причин (не з вини працівника) йому виплачується середній місячний заробіток.

Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком;

вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про охорону праці, умови колективного договору з цих питань.

При припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, чи внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю умов колективного або трудового договору (стаття 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку, у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - не менше двомісячного середнього заробітку, внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про охорону праці, умов колективного договору з цих питань (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Якщо  працівник  працює на важких та шкідливих роботах, він має право на додаткові пільги і компенсації.

Для проведення заходів по охороні праці виділяються у встановленому порядку кошти і необхідні матеріали. Витрачати ці кошти і матеріали на інші цілі забороняється.

Порядок використання зазначених коштів і матеріалів визначається в колективних договорах.

Трудові колективи контролюють використання коштів, призначених на охорону праці.

На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах, працівникам видаються безплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний організувати комплектування та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативних актів про охорону праці.

Видача замість спеціального одягу і спеціального взуття матеріалів для їх виготовлення або грошових сум для їх придбання не дозволяється.

Власник або уповноважений ним орган повинен компенсувати працівникові витрати на придбання спецодягу та інших засобів індивідуального захисту, якщо встановлений нормами строк видачі цих засобів порушено і працівник був змушений придбати їх за власні кошти. У разі дострокового зносу цих засобів не з вини працівника власник або уповноважений ним орган зобов'язаний замінити їх за свій рахунок.

На роботах, зв'язаних з забрудненням, видається безплатно за встановленими нормами мило. На роботах, де можливий вплив на шкіру шкід¬ливо діючих речовин, видаються безплатно за встановленими нормами змиваючі та знешкоджуючі засоби.

На роботах з шкідливими умовами праці працівникам видаються безплатно за встановленими нормами молоко або інші рівноцінні харчові продукти.

На роботах з особливо шкідливими умовами праці надається безплатно за встановленими нормами лікувально-профілактичне харчування.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний безплатно постачати працівників гарячих цехів і виробничих ділянок газованою солоною водою.

Цехи і виробничі ділянки, де організовується постачання газованою солоною водою, визначаються органами санітарного нагляду за погодженням з власником або уповноваженим ним органом.

Працівникам, що працюють в холодну пору року на відкритому повітрі або в закритих неопалюваних приміщеннях, вантажникам та деяким іншим категоріям працівників у випадках, передбачених законодавством, надаються спеціальні перерви для обігрівання і відпочинку, які включаються у робочий час. Власник або уповноважений ним орган, зобов'язаний обладнувати приміщення для обігрівання і відпочинку працівників.

У випадках, коли працівникові завдана шкода каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, власник зобов’язаний сплатити його втрачений заробіток у повному розмірі. При цьому пенсії та інші доходи, одержувані працівником, не враховуються.

Крім того, власник відшкодовує потерпілому витрати на лікування, протезування, придбання транспортних засобів і інші види медичної і соціальної допомоги відповідно до медичного висновку.

За працівниками, які втратили працездатність у зв’язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, зберігається місце роботи (посада) та середня зарплата на весь період до відновлення працездатності або визнання їх у встановленому порядку інвалідами.

В ст.11 Закону встановленні нові правила щодо відшкодування власником шкоди, завданої працівником у разі ушкодження їх здоров’я, а саме:

- власник зобов’язаний відшкодувати потерпілому не тільки втрачений заробіток у повному розмірі, але й сплатити йому (членам сім’ї та утриманцям померлого) одноразову допомогу, розмір якої встановлюється колективним договором  (угодою, трудовим договором). Розмір одноразової допомоги визначається не в договірному порядку, а цим законом;

- якщо за медичним висновком у потерпілого встановлено стійку втрату працездатності, то розмір допомоги має бути не меншим суми, визначеної з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожен процент втрати ним професійної працездатності;

- у разі смерті потерпілого розмір одноразової допомоги повинен бути не менше 5-річного заробітку працівника на його сім’ю, крім того не менше однорічного заробітку на кожного утриманця, а також на його дитину, яка народилась після смерті;

- якщо нещасний випадок трапився внаслідок невиконання потерпілим вимог нормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги може бути зменшено  в порядку, що визначається трудовим колективом за поданням власника та профспілкового комітету, але не більше як на 50%;

- у випадку, коли власник не має можливості працевлаштувати на своєму підприємстві осіб, які частково втратили працездатність, але не стали інвалідами, він зобов’язаний відрахувати цільовим призначенням до державного фонду сприяння зайнятості населення кошти у розмірі середньомісячної заробітньої плати за кожне нестворене робоче місце для таких осіб.

Закон поширює на всіх інвалідів норму, за якою час перебування на інвалідності у зв’язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також стану роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах.