2. Види матеріальної відповідальності працівників і порядок відшкодування шкоди.

Трудове законодавство передбачає два види матеріальної відповідальності: обмежену і повну.

Обмежена матеріальна відповідальність полягає в обов'язку працівнику відшкодувати заподіяну шкоду у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Це універсальний вид матеріальної відповідальності,   який застосовується  завжди, коли  законом  не  встановлюється  інше (ст.132 КЗпП).

Згідно із КЗпП обмежену матеріальну відповідальність несуть працівники за псування або знищення з необережності матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством працівникові у користування (п.1 ст.133 КЗпП). На підставі п.1 ст.133 КЗпП несуть відповідальність працівники, які допустили шкоду в ході трудового процесу.

Обмежену матеріальну відповідальність у межах середнього місячного заробітку несуть службові особи (майстри, технологи), якщо шкода від зіпсуття або знищення через недбалість зазначених цінностей заподіяна внаслідок їх неправильних службових дій (бездіяльності) (ст.133 КЗпП). Відповідальність у тому ж розмірі за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів покладається на працівника, якщо названі цінності були видані йому в користування у зв'язку з виконанням трудових обов'язків.

За випуск недоброякісної продукції службові особи, зазначені у ст.147 Кримінального кодексу України, можуть притягатись до кримінальної відповідальності, але це не звільняє їх від матеріальної відповідальності.

Обмежену матеріальну відповідальність в межах прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заробітку, несуть директори, начальники й інші керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, керівники та їх заступники будь-яких підрозділів, передбачених статутом підприємства чи іншим відповідним положенням, за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберіганням матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоїв, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних чи грошових цінностей (п.2 ст.133 ч. ІІ КЗпП). Зазначені службові особи несуть матеріальну відповідальність за ту частину шкоди, яка не відшкодована її безпосередніми заподіювачами.

Випадки повної матеріальної відповідальності передбачені ст.134 КЗпП України. Перелік цей є вичерпним.

Повна матеріальна відповідальність наступає в таких випадках:

1. На підставі письмового договору, укладеного між працівником і власником, про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей, (п.1 ст.134 КЗпП).

Письмовий договір про повну матеріальну відповідальність укладається на додаток до трудового договору з метою конкретизації обов'язків адміністрації і працівника щодо забезпечення збереження цінностей. Письмові договори можуть укладатися лише з працівниками, яким безпосередньо довірені цінності для зберігання, обробки, продажу, перевезення при умові, що працівник досяг 18-річного віку і займає посаду (виконує роботу) передбачену у спеціальному переліку, затвердженому Постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС 28 грудня 1977р. Договори про повну матеріальну відповідальність, укладені без додержання цих умов, не мають юридичної сили. Такі працівники, у разі заподіяння з їх вини шкоди, несуть матеріальну відповідальність на загальних підставах.

Якщо виконання обов'язків з обслуговування матеріальних цінностей складає основну трудову функцію працівника, про що обумовлено при прийомі на роботу, і відповідно до законодавства з ним повинен бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність, то відмова від укладення такого договору без поважних причин є порушенням трудових обов'язків з усіма наслідками, що звідси витікають. Якщо ж працівник відмовляється з поважних причин, власник зобов'язаний надати працівникові іншу роботу. При її відсутності або при відмові від переведення працівник може бути звільнений за п. 1 ст.40 КЗпП.

2. Майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами (п.2 ст.134 КЗпП).

Ця підстава передбачає одноразове завдання для працівника одержати цінності, а не постійну трудову функцію. У таких випадках адміністрація зобов'язана ознайомити працівника з правилами прийомки, транспортування або збереження цінностей. Одержання цінностей за разовими документами не може бути доручено головному (стажеру на правах головного) бухгалтеру підприємства; оскільки йому заборонено одержувати безпосередньо за чеками та іншими документами грошові кошти і товарно-матеріальні цінності для підприємства.

Виконання зазначених операцій не повинно доручатись особам, позбавленим за вироком суду права займати матеріально відповідальні посади протягом певного строку, а також особам, раніше засудженим за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, якщо судимість не знята і не погашена.

 

3. Шкоди  завдано  діями   працівника,  які  мають   ознаки  діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (п.З ст.134  КЗпП).

До позовних заяв про матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної злочином, повинні додаватись докази, які підтверджують, що вчинення працівником таких діянь встановлено у порядку кримінального судочинства (наприклад, вирок суду).

Слід зауважити, що матеріальна відповідальність на підставі п.3 ст.134 покладається і у тих випадках, коли працівник був звільнений від кримінальної відповідальності у зв'язку із спливом строку давності, акту амністії, притягнення до адміністративної відповідальності, передачею матеріалів у товариський суд, комісію у справах неповнолітніх або передачею винного на поруки. Разом з тим працівник не може притягатись до матеріальної відповідальності за п.З ст.134 КЗпП у разі винесення виправдувального вироку, припинення кримінальної справи за відсутністю складу або події злочину.

4. Шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані (п.4 ст.134 КЗпП).

Працівник, який знаходився у нетверезому стані, несе повну матеріальну відповідальність за заподіяну з його вини будь-яку пряму дійсну шкоду, в тому числі за зіпсуття з необережності сировини і матеріалів при виготовленні продукції, а також будь-якого іншого майна чи продукції.

Якщо з вини працівника, який перебував у нетверезому стані, підприємство своєчасно не виконало господарські зобов'язання і у зв'язку з цим понесло збитки, працівник також зобов'язаний відшкодувати підприємству заподіяну шкоду у повному обсязі.

5. Шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих працівникові підприємством, установою, організацією у користування (п.5 ст.135).

Наведений перелік співпадає з переліком, передбаченим п.1 ст.133 КЗпП, який встановлює обмежену відповідальність у межах середнього заробітку. Різниця полягає у формі вини працівника. Повна матеріальна відповідальність наступає за умисне заподіяння такої шкоди.

6.    Відповідно до законодавства на  працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі,  організації при  виконанні  трудових  обов'язків  (п.6  ст.134 КЗпП).

Відповідно до п.6 ст.134 КЗпП матеріальна відповідальність у повному розмірі покладається на працівника у випадках, передбачених спеціальними законодавчими актами, і може бути покладена, зокрема, за шкоду, заподіяну викраданням, загибеллю або недостачею великої рогатої худоби, свиней, овець, кіз, коней, належних колгоспам та іншим сільськогосподарським підприємствам; перевитратою пального, допущеною працівником автомобільного транспорту; одержанням службовою особою премій внаслідок зроблених з її вини викривлень даних про виконання робіт; за шкоду, заподіяну викраденням, недостачею, понаднормативними витратами валютних цінностей; заподіяну касиром незабезпеченням цілості матеріальних цінностей і іншими винними діями.

7.   Шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків (п.7 ст. 134 КЗпП).

Така шкода може бути заподіяна як у вільний, так і в робочий час. Типовим прикладом заподіяння вказаної шкоди у робочий час є використання майна підприємства (устаткування, приладів, автомашин і т.п.) у власних цілях.

При визначенні розміру шкоди, заподіяної працівниками самовільним використанням в особистих цілях технічних засобів (автомобілей, тракторів, автокранів і т.п.), належних підприємствам, з якими вони перебувають у трудових відносинах, слід виходити з того, що така шкода, яка заподіяна не при виконанні трудових (службових) обов'язків, підлягає відшкодуванню із застосуванням норм цивільного законодавства (ст.203, 453 ЦК). В цих випадках шкода відшкодовується у повному обсязі, включаючи і одержані підприємством, установою, організацією прибутки від використання зазначених технічних засобів.

8. Службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу (п.8 ст.134 КЗпП).

Застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі п.8 ст.134 КЗпП, слід мати на увазі,.що за цим законом покладається обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з сплатою незаконно звільненому чи переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Згідно з діючим законодавством службова особа притягається за будь-яке порушення закону у справі про звільнення чи переведення працівника, а не тільки "явне порушення", як передбачалось у законодавстві раніше.

Відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.

Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність

При спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, пов'язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним індивідуальний договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватись колективна (бригадна) матеріальна відповідальність,

Така відповідальність встановлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства. Письмовий договір укладається між власником і всіма членами колективу (бригади) (ст. 135-2 КЗпП).

При укладенні договору використовують Перелік робіт, при виконанні яких може запроваджуватись колективна (бригадна) матеріальна й відповідальність, і Типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, затверджені постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 14 вересня 1981 року (Бюлетень Держкомпраці СРСР, 1982, №1; 1993, №9). До Переліку включені такі роботи як виконання касових операцій, прийом від населення платежів, прийом і відпуск матеріальних цінностей на складах, базах, автозаправних станціях, продаж товарів тощо. Укладення договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність на посадах і роботах, не передбачених Переліком, позбавляє його юридичної сили.

Шкода, яка підлягає відшкодуванню, розподіляється між членами даного колективу пропорційно місячній тарифній ставці (посадовому окладу) і фактично відпрацьованому часу за період останньої інвентаризації до дня виявлення шкоди.

Якщо встановлюються безпосередні винуватці - члени бригади, що заподіяли шкоду, то обов'язок її відшкодування покладається на цих конкретних осіб. Тобто відшкодування здійснюється за правилами, що регулюють індивідуальну матеріальну відповідальність.

Визначення розміру шкоди та порядок її покриття

Розмір заподіяної шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості майна з врахуванням зносу.

Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що розмір шкоди повинен визначатись із врахуванням чинного законодавства про ціни і ціноутворення. Вартість майна визначається на день виявлення шкоди, а у випадку зміни цін застосовуються ціни, що діють на день прийняття рішення про відшкодування.

Стаття 135 КЗпП України передбачає можливість кратного вирахування розміру шкоди, заподіяної підприємству розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.

Кратний розмір вирахування застосовується при завданні шкоди при роботах з дорогоцінними металами, іноземною валютою; крадіжкою великої рогатої худоби, свиней, овець, кіз, коней; крадіжкою і недостачею м'яса і м'ясопродуктів; втратою бібліотечний книг. Щодо кожного з перерахованих випадків діють спеціальні нормативно-правові акти, які встановлюють спеціальні коефіцієнти, за допомогою яких вираховується розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню.

Покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середньомісячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Таке розпорядження має бути зроблене не пізніше двох тижнів 3 дня виявлення шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівника.

Покриття шкоди провадиться шляхом подання власником позову до районного (міського) суду. Такий позов може бути поданий протягом одного року з дня виявлення заподіяної шкоди. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику стало відомо про наявність шкоди. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, є день підписання відповідного акту або висновку.

Суд при визначенні розміру шкоди враховує ступінь вини і ті конкретні обставини, за яких було заподіяно шкоду.

Зниження розміру шкоди, що підлягає покриттю, не допускається, якщо шкоду заподіяно злочинними діями працівників, вчиненими-з корисливою метою.

Розмір шкоди, заподіяної з вини декількох працівників, визначається для кожного з них із врахуванням ступеня вини, виду і меж матеріальної відповідальності. Солідарна матеріальна відповідальність застосовується лише за умови, якщо вироком суду встановлено, що шкода підприємству заподіяна спільними умисними діями декількох працівників.