2. Порядок оформлення позовної заяви в місцевий суд.

Додержання належної форми позовної заяви – одна з важливих умов здійснення права на пред’явлення позову. Позовна заява подається обов’язково в письмовому вигляді та повинна містити реквізити, зазначені в статті 137 ЦПК.

1) назва суду, до якого подається заява;

2) точну назву позивача і відповідача, їх місце проживання або знаходження, а також назву представника позивача, коли позовна заява подається представником;

3) зміст позовних вимог;

4) виклад обставин, якими позивач обгрунтовує свої вимоги;

5) зазначення доказів, що затверджують позов;

6) зазначення ціни позову;

7) підпис позивача або його представника із зазначенням часу подання заяви.

До позовної заяви додаються представником позивача, - також довіреність чи інший документ, що стверджує повноваження представника.

Законом передбачені додаткові вимоги до позовних заяв про розірвання шлюбу:

крім зазначеного в пунктах 1-7 цієї статті, вона повинна містити відомості ро ік народження, про наявність неповнолітніх дітей, їх прізвище, ім’я та по батькові, при кому з батьків вони знаходяться і пропозиції щодо участі подружжя в утриманні і вихованні дітей після розірванні шлюбу. В позовну заяву може бути також включено вимогу про поділ спільного майна подружжя.

Відповідно до Конституції засади про рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом відповідачу надано ряд прав для захисту від заявлених позовних вимог. З цією метою позивач повинен подати позовну заяву з копіями відповідно до кількості відповідачів у справі, а також копії всіх доданих до заяви документів, котрі в процесі підготовки судом справи до розгляду в обов’язковому порядку вручаються відповідачу (статті 138, 143 ЦПК).

Це дає змогу відповідачу підготувати відповідні правові способи захисту від заявлених вимог, а також з наявності підстав порушувати питання про зупинення чи закриття провадження в справі, залишення заяви без розгляду та вчинення судом інших процесуальних дій, передбачених ЦПК. Відповідач інколи може мати й самостійну вимогу до позивача, котру за містом можна протиставити вимозі позивача. В такому разі він може заявити зустрічний позов – самостійну вимогу відповідача для сумісного розгляду в одному процесі первинного і зустрічного позовів. При цьому слід мати на увазі, що пред’явлення зустрічного позову відповідно до статті 140 ЦПК обмежене певним часом: він може пред’являтись не пізніше як за три дні до судового засідання. Прийняття зустрічного позову, пред’явленого після закінчення цього строку, залежить від судді, а якщо його заявлено під час розгляду справи по суті – від суду. За формою і змістом зустрічна позовна заява повинна відповідати тим же вимогам, що й первісна, і має бути оплачена державним митом.

У загальному процесі, яким він є нині, суд перестав бути “слідчим у цивільних справах”, до обов’язків якого раніше законом було віднесено збирання доказів за власною ініціативою. Тепер обов’язок доказувати фактичні обставини, які мають значення для справи, покладено на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі (ст. 15 ЦПК). В той же час слід мати на увазі, що у випадку, якщо учасник процесу в силу об’єктивних причин не в змозі самостійно надати відповідний доказ, він може звернутися з письмовим клопотанням до суду про надання допомоги в отриманні такого доказу. Всі докази у справі сторони та інші учасники процесу зобов’язані надати суду, який розглядає справу по суті. На цю вимогу закону слід звернути особливу увагу, оскільки при перегляді рішень а апеляційному та касаційному порядку нові докази дослідженню й оцінці не підлягають, за винятком випадків, передбачених ст. 293 ЦПК.

Невиконання вимог закону щодо змісту і форми позовної заяви тягне за собою певні процесуальні наслідки: залишення судом заяви без руху з наданням строку для виправлення недоліків, визнання заяви неподаною і повернення її позивачеві. Оскільки визнання  заяви неподаною перешкоджає подальшому провадженню справи, поставлена судом ухвала про вчинення цієї процесуальної дії може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку.