1. Поняття і мета матеріальної відповідальності.

Матеріальна відповідальність - один з видів юридичної відповідальності, що полягає у двосторонньому взаємному обов’язку працівника і власника або уповноваженого ним органу відшкодувати винною стороною другій стороні шкоду, заподіяну при виконанні трудових обов’язків у встановленому законом розмірі і порядку

При заподіянні шкоди працівник відповідає перед власником, а власник - перед працівником в залежності від того, яка сторона заподіяла шкоду.

При заподіянні шкоди працівник відповідає перед власником, а власник – перед працівником в залежності від того, яка сторона заподіяла шкоду.

Згідно із трудовим законодавством власник або уповноважений ним орган зобов'язаний забезпечити здорові та безпечні умови праці, впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки і санітарно-гігієнічні умови, які запобігають виробничому травматизмові і виникненню професійних захворювань працівників (ст. 153 КЗпП). Порушення цих зобов'язань тягне настання матеріальної відповідальності власника перед працівником (ст. 11 Закону про охорону праці). Власник зобов'язаний також створити працівникам умови для забезпечення повного збереження дорученого їм майна (ст. 131 КЗпП).

З другого боку, працівник, який невиконанням або неналежним виконанням трудових обов'язків спричинив шкоду підприємству, з яким він перебуває у трудових відносинах, зобов'язаний відшкодувати цю шкоду.

Підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є скоєння стороною трудового договору винного протиправного порушення покладених на неї обов'язків, яке спричинило шкоду (майнову шкоду, трудове каліцтво або інше ушкодження здоров'я) другій стороні трудового договору.

Матеріальна відповідальність працівників регулюється главою IX КЗпП "Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації". Серед керівних постанов у судовій практиці велике значення мають постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 р. №14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, завданої підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" та від 31 березня 1989 року №3 "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином і стягнення безпідставно нажитого майна".

Матеріальна відповідальність власника перед працівником за шкоду, завдану здоров'ю, регулюється Законом України про охорону праці від 14 жовтня 1992 р.; Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженнями здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. №472 (із змінами і доповненнями).

Відшкодування шкоди проводиться незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності за дії, якими заподіяна шкода підприємству.

Суб'єктом матеріальної відповідальності може бути лише той працівник, який перебуває у трудових відносинах з підприємством, якому заподіяна шкода. При цьому вік працівника не має юридичного значення. Слід зауважити лише, що письмові договори про повну матеріальну відповідальність з неповнолітніми працівниками до 18 років укладатися не можуть. У всіх інших випадках неповнолітні працівники з 15-16 років несуть матеріальну відповідальність на загальних підставах.

Працівники, які виконують роботу на даному підприємстві на підставі цивільно-правових угод (наприклад, за договором підряду) несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, за нормами цивільного законодавства.

Характерними особливостями матеріальної відповідальності працівників є наступне: у більшості випадків розміри відшкодування встановлюються по відношенню до заробітної плати працівника (а не до розміру матеріальної шкоди); стягненню підлягає тільки пряма дійсна шкода; працівник не несе відповідальності за шкоду, яку можна віднести до категорії нормального виробничо-господарського ризику.

Підставою матеріальної відповідальності є наявність шкоди, завданої підприємству. Умовами настання матеріальної відповідальності виступають:

- протиправність поведінки працівника;

- причинний зв'язок між вказаною поведінкою і заподіяною шкодою;

- вина працівника у заподіянні шкоди.

На відміну від цивільно-правової відповідальності, де діє принцип повного відшкодування шкоди, матеріальна відповідальність настає тільки за пряму дійсну шкоду.

Під прямою дійсною шкодою слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати. Згідно із ст.130 КЗпП не одержані або списані в доход держави прибутки не можуть включатися до шкоди, яка підлягає відшкодуванню.

Як свідчить практика, найбільш типовими випадками прямої шкоди є: недостача і знищення цінностей; витрати, понесені на відновлення майнового стану. До зайвих виплат відносяться суми штрафів, заробітної плати, премій, незаконно виплачених працівникам тощо.

Пряма дійсна шкода може бути наслідком зіпсуття чи знищення майна підприємства (обладнання, транспортних засобів та ін); недобором грошових сум, тобто неповним отриманням підприємством грошових надходжень, які йому належали, внаслідок недбалого ставлення працівника до своїх трудових обов'язків; знецінення документів внаслідок пропущення строку позовної давності і неможливості в зв'язку з цим стягнення по документах, які підтверджують наявність заборгованості; знеціненим документом є також неналежне складений акт на прийом продукції.

Норма ст.130 КЗпП, яка передбачає відшкодування тільки прямої дійсної шкоди, є суттєвою гарантією для працівників.

Протиправною визначається така поведінка працівника, коли він не виконує свої трудові обов'язки, які передбачені законодавством, правилами внутрішнього трудового розпорядку, трудовим договором, наказами і розпорядженнями власника або уповноваженого ним органу.

Працівники несуть відповідальність лише за заподіяну ними шкоду.  Це  означає,  що відповідальність наступає тільки за шкоду,  яка знаходиться   у   прямому   причинному   зв'язку   з   діями   (бездіяльністю) працівника. Для встановлення причинного зв'язку у випадку необхідності на підприємстві утворюється спеціальна комісія або призначається експертиза.

Працівник визнається винним у заподіянні шкоди, якщо протиправне діяння (дія або бездіяльність) скоєно ним умисно або з необережності. На відміну від цивільної відповідальності, де передбачається відповідальність без вини володільця джерела підвищеної небезпеки, матеріальна відповідальність працівника не може наступити без вини. Умисне заподіяння шкоди тягне більш сувору матеріальну відповідальність.

За загальним правилом обов'язок доказування вини працівника лежить на власникові або уповноваженому ним органі. Винятки складають випадки, коли відшкодування шкоди покладається на матеріально відповідальних працівників, які отримали цінності за разовими документами. Ці працівники вважаються винними, поки самі не доведуть протилежне - свою не винуватість у виникненні шкоди.

Законодавство передбачає обставини, які виключають матеріальну відповідальність: заподіяння шкоди в результаті нормального виробничо-господарського риску, крайньої необхідності і необхідної оборони.

Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно відшкодувати її повністю або частково, або із згоди власника передати рівноцінне майно чи поправити пошкоджене.