5. Договір підряду.

За договором підряду одна сторона (підрядчик) зобов'язується виконати на свій риск певну роботу за завданням іншої сторони (замовника) з її або своїх матеріалів, а замовник зобов'язується прийняти й оплатити виконану роботу (ст.332 ЦК України). Таке ж визначення поняття договору підряду пропонується в новому ЦК України.

Аналіз наведеного визначення договору підряду дає достатні підстави для висновку про те, що це консесуальний, двосторонній і сплатний договір. Закон не розкриває змісту робіт, які можуть виконуватися за договором підряду. Безперечним, однак, є факт, що предметом договору підряду є індивідуалізований результат праці підрядчика, який набуває тієї чи іншої матеріалізованої форми, оскільки робота виконується з матеріалів сторін і здається у вигляді, придатному для оцінки. Буквальне тлумачення статті 332 ЦК України виключає можливість віднесення до предмета договору підряду робіт, які виконуються без використання матеріалів (наприклад, ремонт годинника, радіоприймача, телевізора без використання запасних деталей чи інструментів). Правда, деякі автори радянського періоду (В.Г.Вердников) визнавали за можливе розглядати як матеріал надавану для ремонту річ. Відомі випадки виконання робіт без використання матеріалів, але із застосуванням інструментів або без них (риття траншеї, переміщення вантажу тощо). Такі роботи можуть бути визнані підрядними, оскільки їх дія спрямована на відповідні зміни матеріальних об'єктів.

У юридичній літературі договір підряду розглядається як один з багатьох так званих договорів про надання послуг, хоч у законодавстві така категорія договорів не виділяється. При цьому необхідно договір підряду відмежовувати від інших договорів, що стосуються надання різних послуг (договорів зберігання, доручення тощо), оскільки в останніх результат роботи не має подібного речового відтворення і споживається в процесі самої діяльності виконавця таких послуг. Однак на практиці відносини, які виникають у зв'язку з наданням послуг, настільки різноманітні, що такі рекомендації щодо розуміння предмета договорів про надання послуг не завжди можуть дати позитивні наслідки. При цьому найбільші труднощі виникають під час визначення правової природи послуг з навчання музиці, іноземним мовам (репетиторство), з відправлення обрядів, а також послуг, пов'язаних з кіноконцертною, театральною діяльністю тощо, оскільки для таких послуг характерна відсутність матеріалізованого результату і в цивільному законодавстві фактично немає норм, які б регулювали договірні відносини такого роду. До таких відносин можливе застосування (за аналогією) відповідних норм, що регулюють договір підряду.

Отже, за Цивільним кодексом України предметом договору підряду є матеріалізовані результати створення, перетворення, поновлення і навіть ліквідації речей виробничого, споживчого, науково-культурного призначення. У змісті цієї статті не врахо¬вано особливості численних послуг, для яких характерна відсутність матеріалізованого результату. У зв'язку з цим певний інтерес становить досвід зарубіжних країн. Так, Цивільним кодексом Франції передбачено договір найму робіт і послуг як єдиний договір. Цивільним законодавством Федеративної Республіки Німеччини окремо регулюються договір найму послуг та договір підряду. При цьому предметом договору послуг можуть бути будь-які послуги, а предметом договору підряду — як виготовлення чи переробка речі, так і інший результат виробничої діяльності чи послуг. Отже, за законодавством ФРН лише певна частина послуг розглядається підрядом.

Сторонами в договорі підряду є підрядчик і замовник. Підрядчик — це особа, яка бере на себе обов'язок виконання замовленої роботи (послуги), а замовник — це особа, яка замовляє виконання певної роботи (послуги), беручи на себе обов'язок прийняти і оплатити її результат, і Договірними сторонами можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи. Підрядні роботи виконують спеціально створені для цього підприємства (будівельні, будівельно-монтажні, у сфері побутового обслуговування тощо), а також інші підприємства що займаються виробничо-господарською діяльністю. Звичайно спеціалізовані підприємства виступають як підрядчики. Підрядчик має право доручити виконання певної роботи третім особам — субпідрядникам.

Щодо участі фізичних осіб у підрядних відносинах (особливо як підрядчиків), то вона суттєво обмежувалася законодавчими актами. Так, відповідно до статті 333 ЦК України громадянин міг приймати на себе виконання роботи за договором підряду лише у випадках, не заборонених законом, і за умови виконання цієї роботи особистою працею. Певні види робіт (послуг), які не могли виконуватися на підрядних умовах, визначалися, наприклад, Положенням про кустарно-ремісничі промисли від 31 травня 1976 р. Положенням, зокрема, заборонялося виготовлення і ремонт зброї, тиражування платівок, кінофільмів, магнітних записів, виготовлення виробів із дорогоцінних металів і каменів, перевезення пасажирів і вантажів автотранспортними засобами. Безумовно, щодо більшості перерахованих у Положенні робіт заборона була цілком виправданою, проте були й такі роботи, заборона яких не мала достатніх підстав.

З прийняттям в Україні законодавства ринкового спрямування потреба в застосуванні багатьох раніше чинних актів стосовно індивідуальної трудової діяльності відпала. Основоположними принципами нового законодавства стали вільне економічне самовизначення громадян, свобода підприємництва тощо. Так, за статтею 12 Закону України «Про власність» громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом. Громадяни, індивідуальна трудова діяльність яких має ознаки підприємництва, повинні до¬тримуватися правил, визначених Законом України «Про підприємництво». Для цього їм необхідно набути статус підприємця або утворити (самостійно чи разом з іншими особами) підприємство з правами юридичної особи, здійснивши державну реєстрацію підприємництва у виконавчому комітеті відповідної Ради (державній адміністрації). Громадянин, який бажає набути статус підприємця без створення юридичної особи, подає до виконавчого комітету заяву, реєстраційну картку встановленого зразка та документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію (ст.8 Закону «Про підприємництво»).

Проголошуючи свободу підприємництва, законодавець водночас передбачає види діяльності, для заняття якими необхідне одержання спеціального дозволу (ліцензії). Це, зокрема, ремонт спортивної та мисливської зброї, виготовлення і реалізація медикаментів і хімічних речовин, виготовлення горілчаних, і тютюнових виробів. Деякі інші види діяльності, як, наприклад, виготовлення і реалізація наркотичних засобів, військової зброї та боєприпасів до неї, як зазначається в статті 4 Закону «Про підприємництво», можуть виконувати лише державні підприємства й організації.

Підрядні відносини безпосередньо врегульовані статтями 332— 356 ЦК України. Норми цих статей носять загальний характер. Тому щодо окремих видів договору підряду, які мають значну специфіку, можуть прийматися спеціальні нормативні акти. В Цивільному кодексі України враховані особливості лише договору підряду з обслуговування побутових потреб громадян (договір побутового замовлення). Окремими статтями регулюється договір підряду на капітальне будівництво (ст. 353—357), що зумовлено особливим порядком укладення і виконання цього договору, а раніше — також існуванням планово-адміністративної системи в СРСР. Тому договір підряду на капітальне будівництво розглядався в юридичній літературі як самостійний, а не як різновид загального договору підряду. Нині, коли відбуваються докорінні зміни в плановій системі, така кваліфікація договору підряду на капітальне будівництво втрачає будь-які підстави.

Договір підряду дуже важливо відмежовувати від інших близьких за зовнішніми ознаками договорів, оскільки неправильне застосування до підрядних відносин законодавства, що регулює інші договірні відносини, може суттєво порушити права сторін.

Особливі труднощі виникають у випадку розмежування договору підряду і трудового договору, кожний з яких має свої суттєві ознаки. Так, якщо предметом договору підряду є певний матеріальний результат виконаної роботи, то для трудового договору він не обов'язковий, оскільки в останньому випадку головне значення має трудова діяльність взагалі, а не виконання разової конкретної роботи. За трудовим договором працівник виконує роботу відповідно до його кваліфікації, посади протягом невизначеного або певного строку. При цьому виконувана робота може мати виробничо-технічний, організаційно-керівний, громадсько-політичний та інший характер.

Підрядчик організаційно самостійний у виробничому процесі, замовнику не підпорядкований, виконує роботу переважно своїми засобами та інструментами і на свій риск. За трудовим договором працівник підпорядкований адміністрації, дотримується встановлених правил внутрішнього розпорядку, роботу виконує, як правило, засобами організації і не несе ризику випадкової загибелі предмета праці.

Розмежовуються ці договори й за колом їх учасників. Так, якщо в договорі підряду підрядчиком може бути як організа¬ція, так і громадянин, то за трудовим договором виконавцем роботи (працівником) виступає лише громадянин. За трудовим договором працівник зараховується наказом до штату певної організації, що породжує відповідні правові наслідки з приводу оплати праці і відпочинку працівника, його соціального забезпечення тощо,

На практиці мають місце випадки укладення між громадянином і організацією трудової угоди на виконання першим певної роботи. Однак це ще не свідчить про виникнення трудових відносин, на які повинне поширюватися трудове законодавство. Лише за наявності всіх згаданих вище ознак можна зробити висновок про приналежність конкретної угоди до трудового договору чи договору підряду.

Договір підряду необхідно відмежовувати також від інших суміжних цивільно-правових договорів (купівлі-продажу, поставки, перевезення тощо).