5. Окремі способи забезпечення виконання зобов'язань

У проекті ЦК України способи забезпечення виконання зобов'язань поділяються на дві великі групи:

1) зобов'язально-правові способи, до яких належать неустойка, завдаток, порука та гарантія;

2) речово-правові способи, що об'єднують заставу і утримання.

Неустойка. Неустойка завжди вважалася одним з найбільш поширених і популярних способів забезпечення виконання зобов'язання. Відповідно до ст. 179 чинного ЦК У країни (це поняття в цілому зберігається і в ст. 572 нового ЦК) неустойкою визнається певна грошова сума, визначена законом або договором, яку боржник зобов'язаний сплатити кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання зобов'язання.

В проекті ЦК України додатково визнається, що неустойкою може бути не тільки грошова сума, а й інша майнова цінність. Стаття 572 нового ЦК України (і це є також новим положенням щодо чинного ЦК) передбачає, що неустойка стягується незалежно від наявності у кредитора збитків, спричинених невиконанням зобов'язання боржником.

Залежно від джерела встановлення неустойка поділяється на:

1) законну, тобто встановлену в нормативному порядку— в законі або іншому правовому акті;

2) договірну, яка встановлюється безпосередньо в нормах договору (угоди), укладеного між сторонами.

Стаття 204 ЦК України встановлює класифікацію неустойок залежно від можливого стягнення збитків. Відповідно до цього критерію неустойки поділяються на чотири види:

1) залікова;

2) штрафна;

3) виключна;

4) альтернативна.

Заліковою називається неустойка, що передбачає можливість стягнення як неустойки, так і збитків, але в тій частині, яка не покрита сумою неустойки.

Штрафною, або кумулятивною, визнається неустойка, яка підлягає сплаті понад розмір збитків, які заподіяні невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Виключна неустойка обмежує відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань тільки сплатою неустойки і взагалі виключає можливість стягнення збитків.

Альтернативна неустойка передбачає можливість стягнення або неустойки, або збитків; але в цьому випадку кредитор повинен зробити вибір ще до того, як буде допущено порушення зобов'язання і встановлено розмір збитків. Отже, кредитор відповідно має визначитися з тим, чи буде стягуватися неустойка, чи будуть стягуватися збитки ще до того, як боржником було допущено порушення виконання зобов'язання.

Завдаток. Завдаток належить до тих способів забезпечення виконання зобов'язань, які найбільш активно застосовуються у відносинах з участю громадян. Це безпосередньо випливає із змісту ст. 178 ЦК України.

Відповідно до ст. 195 ЦК України завдатком визнається грошова сума, що її видає одна з договірних сторін у рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні на підтвердження укладення договору і на забезпечення його виконання.

Таким чином, завдаток можна віднести до зобов'язально-правових способів забезпечення виконання зобов'язання.

Порука. Порука належить до традиційних способів забезпечення виконання зобов'язання, що застосовуються як у відносинах з участю громадян, так і юридичних осіб. Однак в умовах планово-адміністративної економіки юридичні особи з метою забезпечити виконання прийнятих зобов'язань звичайно застосовували гарантію як специфічний спосіб забезпечення.

На відміну від завдатку, порука і в чинному ЦК України завжди вимагає під страхом недійсності простої письмової форми.

Гарантія. У чинному цивільному законодавстві гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов'язання фактично не має свого власного обличчя, а є лише специфічним "сурогатом" поруки, яка була адаптована до умов планової централізованої економіки1.

І хоч формально, виходячи із статей 178 і 196 ЦК У країни, гарантія зберігає статус самостійного способу забезпечення виконання зобов'язання, фактично правовий режим застосування забезпечувальних механізмів передбачає субсидіарне застосування правил, які регулюють поруку (статті 191 і 194 ЦК).

Разом з тим, на відміну від поруки, гарантія встановлювалася лише у відносинах між соціалістичними організаціями. Отже, для застосування гарантії характерним був спеціальний суб'єктивний склад учасників.

Гарантією визнається письмове зобов'язання банку, іншої кредитної установи, страхової організації тощо (гаранта), яке видається на прохання іншої особи (принципала), за яким гарант зобов'язується сплатити кредиторові принципала (бенефіціарові) відповідно до умов гарантійного зобов'язання гроошову суму після подання бенефіціаром письмової вимоги про її сплату.

Гарантія, на відміну від поруки, є самостійним і незалежним від основного зобов'язання зобов'язанням.