48. Політико-правові концепції в Росії у ХІХ, ХVII ст.. Погляди І. Пересветова, С. Полоцького, В. Татищева, І. Посошкова, М. Щербатова

Василь Микитович Татищев (1686—1750) запропонував політико-правову концепцію, в якій досліджував походження й сутність держави і права та деякі аспекти соціальних відносин.

У праці "Історія Російська" В. М. Татищев розмірковував про форми правління, поділяючи їх на правильні, неправильні та змішані.

Демократія і політія (змішана форма правління) можливі в невеликих державах або в містах-державах. В більших державах, які мають на кордонах моря, гори та ін природні перешкоди, що захищають їх від ворогів, а також там, де народ освічений, може бути аристократична форма правління. У державах, які мають велику територію, відкриті кордони, неосвічений народ, що підкоряється з остраху, можлива, на думку В. М. Татищева, лише монархія. З цього він робив висновок, що найбільш вдалою формою правління для Росії є монархія.

Важливе місце в системі політичних і правових інститутів монархії історик приділяв судовій системі. Здійснення судочинства він розглядав як "головну посаду" великих властей. Суд, зазначав В. М. Татищев, зберігає спокій у державі, тримаючи підданих у постійному страху перед владою. Якщо суд не виконуватиме своїх функцій, то в державі можливі заколоти та прояви невдоволення.

Абсолютна монархія була суспільно-політичним ідеалом ще одного мислителя Росії того часу, прибічника реформ Петра І Івана Тихоновича Посошкова (1652—1726). Політичні й правові погляди він виклав у праці "Книжка про бідність і багатство", яку 1724 р. Надіслав імператорові. Він зазначав, що лише централізована влада спроможна забезпечити в державі мир і загальне благо. Решту форм правління він вважав недосконалими, піддавав критиці обмежені монархії, в яких монарх не може повністю реалізувати свої можливості. Влада монарха, за вченням І. Т. Посошкова, подібна до влади Бога, необмежена й надзаконна.

У своєму проекті державних перетворень, спрямованих на зміцнення абсолютизму, мислитель пропонував цареві чітко визначити права та обов'язки кожного стану суспільства. Всі дворяни повинні перебувати на військовій або державній службі, що буде підставою для володіння кріпосними селянами.

У проекті державних реформ Посошков пропонував удосконалити систему органів державного управління й судочинства. Він уважав за необхідне створити в державі контрольний орган, який здійснював би контроль за виконанням указів монарха та законів. До органів державного управління належало призначити освічених і компетентних дворян. Такий же порядок слід було встановити і для призначення суддів; для попередження зловживань у судовій системі  Посошков пропонував суворі покарання аж до смертної кари.

Михайло Михайлович Щербатов (1733—1790) у незакінченій праці "Подорож до землі Офірської" постає перед нами як захисник тогочасних феодальних відносин. Держава у його баченні є чіткою становою організацією суспільства, головне місце в якій відведено дворянству.Верховна влада сконцентрована в руках монарха, під наглядом якого функціонує верховна рада, що складається з дворян і правителів.

За формою устрою держава повинна бути поділеною на губернії, які обирають по 5депутатів для участі в роботі уряду, що являє собою продовження виконавчої влади монарха.

У своєму проекті держави М. Щербатов передбачив законодавчий орган — законодавчу комісію, що складається з 20 дворян. Але її функції обмежені, оскільки рішення про схвалення законів виносить безпосередньо монарх. У цілому державно-правова концепція Щербатова хоч і піддавала критиці окремі прояви політики самодержавства, але водночас пропагувала ідеї збереження феодально-кріпосницьких відносин, заперечуючи все нове.

Прибічником ідеї централізованої монархії з сильною зовнішньою політикою був ідеолог дворянства, письменник-публіцист Іван Семенович Пересвєтов. Князівське правління та боярство він уважав такими, що віджили, застаріли і стримують розвиток єдиної сильної держави. Великі надії в питанні державотворення він покладав на новий соціальний прошарок суспільства — дворянство та надзаконну владу царя.

Задача єдиноуправителя, на думку полягала в установленні в державі "великої правди" та "обов'язку", коли всі піддані муситимуть докладати зусиль для покріплення держави та сприяти підвищенню авторитету царя.

Монархічна держава мала б здійснити військову реформу, оскільки своєю силою військо здобуває славу цареві. А оскільки підневільна людина, кріпак не може бути хоробрим воїном, то І. Пересвєтов пропонував звільнити холопів.

Серед перших ідеологів освіченої монархії був і Симеон Полоцький Вирішуючи питання організації та функціонування держави і влади, Симеон ототожнював їх з особою царя, прагнув піднести його авторитет, порівнюючи з сонцем. Цар і Бог у Симеона теж майже рівні. Але він виклав деякі рекомендації, що мали б сприяти зростанню авторитету монарха. Серед них — поради добувати знання з книг та бесід із мудрими людьми; ознайомлення з історією своєї та інших держав; сприяння освіченості власного народу. Прагнучи переконати всіх у перевагах монархії, Симеон, відрізняв її від тиранії.

Розмірковуючи про право й закон, Симеон розрізняв ці категорії. Основою права є "правда", і цар повинен бути її гарантом у державі, всіма засобами стверджувати її. Та і сама монархія має функціонувати в межах законів, яким підкоряються геть усі.

Судочинство, за вченням Симеона, слід здійснювати також на підставі законів. Усі люди перед судом рівні.