11.Погляди римських юристів на право. (Флавій, Гай, Ульпіан)
Суттєвий внесок у
розвиток юридичних уявлень про права людини був зроблений римськими юристами.
Особливе значення в цьому відношенні мали розроблені ними положення про:
суб'єкт права, правовий статус людей, свободу людей за природним правом, поділ
права на приватне і публічне, справедливе і несправедливе право тощо. Вони
також сформулювали більш чіткі погляди стосовно правового характеру
взаємовідносин між індивідом і державою, співвідношення права особи і
компетенції юридичних обов'язків, державно-правових засобів захисту прав людей та
ін. Одним
з відомих юристів, твори якого вважалися в давньоримській державі важливим
джерелом вивчення римського права і мали обов'язкову юридичну силу, був Доміцій
Ульпіан (бл. 170 - 228 рр.), для його поглядів характерний вплив філософії
стоїків. Він,
пояснюючи поділ права на публічне і приватне, визначав, що публічне право
охороняє загальні інтереси держави, а приватне - інтереси окремих осіб. В свою
чергу, приватне право він поділяв на природне право, право народів і цивільне
право. До природних прав Ульпіан відносив всі значущі, з точки зору права,
приписи природи. Вони, на його думку, властиві не тільки людям, а й усім
тваринам, які народжуються на землі і в морі, та птахам. До таких прав він
відносив, зокрема, право на шлюб, виховання дітей тощо. Під правом народів
малося на увазі таке право, яке було загальним тільки для людей,
використовувалося у відносинах між ними і було частиною природного права.
Цивільне право зводилося до такого права, яке створюється в результаті
доповнення чогось або виключення із загального (природного) права. Тобто,
цивільне право було в Ульпіана нічим не іншим, як римським правом. У якнайповнішому
вигляді збереглася «Книга правил». За законом 426 творам Ульпіана, разом з
творами ще 4 найбільших юристів, додана обов'язкова юридична сила.
Викладення
основних інститутів приватного права знайшло відображення в роботі римського
юриста Гая (II ст. Н.е.) «Інституція». Він, як і Ульпіан, поділяв право на
природне, встановлене світовим розумом, яким однаково користуються всі народи,
і - право, встановлене кожним народом (державою) для себе - цивільне право.
Спираючись на джерела чинного права, римські юристи в своєму трактуванні прав
індивідів тлумачили чинні правові норми щодо їх відповідності вимогам
справедливості і у випадку колізій часто змінювали стару норму з врахуванням
нових уявлень про справедливість і справедливе право. Така правозахисна і
правоперетворююча діяльність римських юристів забезпечила взаємозв'язок різних
джерел права і сприяла поєднанню стабільності і гнучкості у розвитку і
оновленні юридичної конструкції прав індивіда як основного суб'єкта права.
Абстрактне уявлення про природно-правову справедливість було трансформовано в
принцип позитивного права і стало основним критерієм дійсного права. Саме ідеєю
справедливості, тобто відповідності права вимогам життя, керувались римські
юристи, створюючи «право юристів». В основі цієї відповідності лежала міць
права юристів, яке ніколи не було законом. Ідея природного права була нічим
іншим, як видозміненою ідеєю цивільної, народної справедливості, тобто
справедливості, яка здійснюється у відносинах членів однієї і тієї ж
громадянської спільноти.
У Стародавньому Римі заняття правом спочатку було
справою понтифіка, однієї з колегій жерців. Щорічно один з понтифік повідомляв
приватним особам позицію колегії з правових питань. Близько 300 року до н.е. Юриспруденція
звільняється від понтифіка. Початок світської юриспруденції, згідно з
переказами, пов'язано з ім'ям Гнея Флавія. Будучи вольноотпущенніком і пісцом
видатного державного діяча Аппія Клавдія, він викрав і опублікував складений
останнім збірник юридичних формул, які вживають по закону в процесі (legis
actiones). Ця публікація отримала назву jus civile Flavianum (цівільное право
Флавія).
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 Наверх ↑