22. Погляди на державу і право французьких матеріалістів-енциклопедистів Д.Дідро, П.Гольбаха,К.Гельвеція.

Своєрідний підхід до розвитку державно-правових учень виявили представники французького Просвітництва Дені Дідро, Поль-Анрі Гольбах і Клод-Адріан Гельвецій.

Головним аспектом політично-правових розмірковувань Дені Дідро (1713—1784) була природа людини. Коли люди знаходились у природному стані, вони були рівними, позаяк усі керувалися природними законами. Але люди прагнуть жити спільно з подібними до себе; підштовхувані особистими інтересами, вони об'єднуються в суспільство для задоволення своїх потреб. У процесі розвитку суспільства виникає приватна власність, відносини людей ускладнюються, що потребує управління і встановлення порядку. Це приводить до створення держави і появи писаних законів. Продуктом суспільного договору є державна влада, в основі якої — воля народу. Метою держави є забезпечення невід'ємних прав громадян та їхнього добробуту. Розмірковуючи про форми держави, Дідро вважав, що кращою є та, яка забезпечує спокійне й довговічне правління. Але з наявних форм мислитель віддавав перевагу монархії, що обмежена законом і в якій забезпечується можливість участі народу в управлінні політичними справами. На досягнення означеної мети держави повинен працювати і монарх, а якщо він не забезпечує реалізації прав громадян і порушує їхні природні права, то народ може розірвати договір і укласти новий. Припускаючи участь народу в управлінні державними справами,- Дідро вважав, що право бути обраними до представницьких органів влади повинні були мати лише громадяни, які володіли власністю. Водночас мислитель виступав проти надмірного багатства і злиднів, вважав необхідною функцією держави надання допомоги бідним. Значну роль у державі, за вченням Дідро, має право. Воно регулює всі аспекти життєдіяльності людей за допомогою законів. Всі члени суспільства рівні перед законом у своїх обов'язках.

Як і Дідро, Поль-Анрі Гольбах (1723—1789) уважав, що з об'єднанням у державу особисті інтереси людей відіграють визначальну роль.

На ранніх стадіях існування люди живуть за природними законами. Ці закони випливають із людської природи і встановлюють принципи суспільних відносин.

Природні права людини не змінюються і мають перевагу над писаними законами держави, що їх слід погоджувати з природними законами. Головними природними правами, на думку Гольбаха, є свобода, власність, безпека громадян. Закони держави, за вченням мислителя, — це продукт суспільного договору, вони регулюють суспільні відносини в цілому, а також відносини між носієм влади (сувереном) і народом. Окрім цього, закони визначають межі повноважень суверена й межі підкорення йому народу, спрямовують дії суверена на охорону природних і майнових прав громадян. Якщо в державі ці умови не виконуються, люди можуть відмовитися від покори носієві влади. Закони повинні гарантувати ще одне природне право людини: свободу, яка проявляється у свободі слова, друку й совісті. Гольбах поділяв ідею, що в суспільстві має панувати закон. Як і Дідро, він був прибічником обмеженої монархії, в якій забезпечено участь народу в управлінні державними справами. Але обирати до представницьких органів влади, за його проектом, слід було тільки власників землі.

Політичні та правові погляди, основу яких складали ідеї політичної свободи, друку, совісті, верховенства закону, викладав Клод-Адріан Гельвецій (1715—1771).

Свої міркування про державу, право, закон і особу він будував на визначенні ролі соціального середовища в житті людини. Він стверджував, що характер людини детермінований соціальним середовищем, політичними і правовими установами. Держава, за вченням Гельвеція, — це закономірний продукт суспільного розвитку. Основою утворення держави є особисті інтереси людей, передовсім боротьба проти природи і прагнення подолати протиріччя між людьми. Ці інтереси підштовхують людей до необхідності укладання суспільного договору і встановлення законів для охорони приватної власності. Приватна власність, на думку Гельвеція, є основою вдалого суспільного договору. З огляду на це він пропонував розробити таке законодавство, яке регулювало б відносини власності. Гельвецій обстоював ідею верховенства закону, який мав гарантувати політичну свободу. Гельвецієві був притаманний особливий підхід до форм держави, природу яких він виводив із їхньої мети: створення умов для добробуту чи задоволення інтересів правителів. Якщо держава має на меті гарантію політичної свободи і добробуту людей — це добра форма правління, а якщо в державі над усе ставиться задоволення особистих інтересів правителів, то таку форму правління Гельвецій називав поганою. Щоб держава виконала своє призначення — створення умов для реалізації політичної свободи, мислитель запропонував проект федеративної держави з республіканською формою правління.

Законодавча влада функціонує на рівні федерації, а на нижчому рівні — виконавча влада, що формується внаслідок виборів.