27. Політико-правові вчення М.Вебера, Л. Штейна, Р. Штаммлера

Макс Вебер (1864–1920) - нім політичний економіст. За Вебером встановлювався чіткий узаконювальний принцип владних повноважень, згідно з яким і визначалися форми права та форми управління. Поняття "цінність" ввів Вебер. Він вважав, що головним, визначальним у суспільстві має бути не загальне для всіх явище, тобто закон, а щось значиме.

Він розробив "політичну соціологію панування". Влада, за Вебером, означає можливість здійснення волі всередині певного соціального відношення, навіть всупереч опорові інших його учасників. "Панування" розглядається в як особлива форма влади, як основний інститут у системі держави. Поняття "держава" і "влада" не тотожні, влада старіша за державу, бо не може бути суспільства безвладного, і протягом всієї первісної історії ця влада функціонувала як недержавне і дополітичне суспільне самоуправління. Держава як політична організація — це такий суспільний механізм, який покликаний захищати інтереси людей певної території і регулювати за допомогою правових норм взаємовідносини між ними, використовуючи при необхідності спеціальні органи примусу. Держава виражає суспільний характер людської діяльності. Чим більше розвинута держава, тим більше вона відокремлена від суспільства. Сутність держави розвивається в міру того, як розгортається опосередкована нею суперечність і виявляє себе зовнішньо як висхідний рух від державності до держави. Розвиваючись, держава, як і кожен інший соціальний феномен, проходить стадію становлення, а потім послідовно виступає як явище "в собі", "для себе", "для інших".

Лоренц Штейн був прихильником державницької теорії місцевого самоврядування. Він вбачав гарантії самостійності місцевого самоврядування в тому, що органи місцевого самоврядування є не органами державної влади, а органами територіальної громади, на які держава покладає здійснення відповідних завдань та функцій державного управління. Тобто, місцеве самоврядування розглядалося Штейном як територіальний колектив, який наділено статусом юридичної особи та який вступає у правові відносини з державою. Всяке благо, вироблене особою, «належить їй, ототожнюється з нею і стає настільки ж недоторканним, як вона сама». Ця  недоторканність блага і  є право. Людина не  може самореалізуватися і  займатися будь-яким видом діяльності поодинці, тому віна вимушена співпрацювати з ін. Штейн розрізняє поняття «держава» і  «громадянське суспільство». Громадянське суспільство засновано на  розподілі праці, яке, у свою чергу, залежить від  форм власності. Законом суспільного життя є «по суті своїй постійний і  незмінний порядок залежності тих, хто  не  володіє, від  тих, хто  володіє». Суспільство розривається суперечностями і  породжує революції, а  держава прагне до  встановлення органічної єдності волі, інтересів і  дій людей. У  людській історії є форма влади, яка може гарантувати перехід індивіда від  несвободи громадянського суспільства до  свободи в  державі. Ця  форма, з погляду Ш., – конституційна династична монархія. Монарх повинен проводити реформи на користь працюючих з  метою поліпшення їх  рівня життя, підняття їх  статусу, зростання освітнього і  культурного потенціалу і  т.п.

Основою поняття права за Штаммлером є воля. Соціальні явища, в тому числі право, держава, політика не підпорядковуються законам причинності, а охоплюються категорією цілі. Воля є визначенням способів через ціль. Щоб воля стала правом, вона мусить перш за все зобов'язувати людей. Правовий порядок є засіб для досягнення цілей. Штаммлер зазначав, що недоліком всіх існуючих в минулому концепцій було те, що вони прагнули знайти формулу, як б охоплювала поняття права у всіх його аспектах та історичних проявах. Натомість він запропонував розділити проблему сутності права на три групи питань:

1) Що таке право? Яке загальне поняття покладено в основу будь-якого розгляду права, щоб були підстави взагалі називати його "правовим"?

2) В чому полягає обґрунтованість обов'язковості права?

3) Коли зміст правової норми є обґрунтований?