17. Державно-правова теорія Г.Гроція і Б.Спінози
Гуго Гроцій (1583-1645) - один із засновників ранньобуржуазного вчення про державу і право. Серед його численних праць з цієї проблематики чільне місце посідає трактат "Три книги про право війни і миру" (1625). Згідно з теорією Г. Гроція, існує право природне і право волевстановлене. Джерелом першого є природа людини, людський розум, у якому закладено прагнення людей до спокійного і раціонального спілкування. Це право вимагає, зокрема, непорушності приватної власності.
Волевстановлене право автор поділяє на "божественне" і "людське".
До "людського" належать:
Сімейне
Цивільне
Міжнародне право
Державу у він визначає як "досконалий союз вільних людей, укладений заради дотримання права і спільної користі". В ній знаходить свій прояв властиве людській природі і представлене у природному праві розумне спілкування. Додержавна стадія життя людей характеризується Г. Гроцієм як "природний стан", за якого не було не лише держави, а й приватної власності. Але розвиток людства і втрата ним першопочаткової "простоти" привели до поділу майна, появи приватної власності та утворення за взаємною згодою людей держави, метою якої є охорона власності кожного. Ознакою держави Г. Гроцій вважав верховну владу, дії якої не підпорядковані ніякій іншій владі і не можуть бути відмінені на розсуд чужої влади. Атрибутами верховної влади є: правосуддя, призначення й керівництво діяльністю посадових осіб, збирання податків, вирішення питань війни і миру, укладення міжнародних угод.
На думку Г. Гроція, форма державного правління не має суттєвого значення, оскільки джерелом будь-якої форми є суспільний договір. При створенні держави народ міг обрати ту чи іншу форму правління. Водночас мислитель негативно ставився до тиранії і віддавав перевагу одноособовій та аристократичній формам правління.
Теорії природного права і суспільного договору знайшли свій подальший розвиток у творчості великого голландського філософа й політичного мислителя Баруха (Бенедикта) Спінози (1632-1677), зокрема у його працях "Богословсько-політичний трактат" (1670) і "Політичний трактат" (1677).
Укладенням договору право і сила кожної людини були перенесені на суспільство й державу, яка приборкує пристрасті та непомірні устремління людей і примушує їх жити за "законами розуму" - у мирі й безпеці. Відмітною ознакою громадянського стану Б. Спіноза вважає наявність верховної влади, втіленням якої є держава. Верховна влада не пов'язана ніякими законами, і всі повинні їй у всьому підкорятись. До відання верховної влади належать:
Прийняття, тлумачення і відміна законів
Правосуддя
Призначення посадових осіб
Вирішення питань війни і миру
Форми держави Б. Спіноза оцінював залежно від ступеня досягнення в них мети громадянського стану - забезпечення миру й безпеки життя. Він розрізняє три основних форми держави: монархію, аристократію, демократію. Парламентарної монархії як однієї з демократичних форм державного правління.
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 Наверх ↑