43. Теорії природного права: неотомізм, феноменологізм, герменевтика, екзистенціалізм

В кінці XIX ст. Набули розвитку теорії природного права. В цей час  теорії сформувалися в 4 системи або напрямки: неотомізм; феноменелогізм; екзистенціалізм; герменевтика.

Неотомізм вважається офіційною філософською доктриною католицизму, що відроджує і модернізує вчення Ф. Аквінського, поєднуючи його з близькими за змістом філософськими системами XIX—XX ст. Найбільшого поширення неотомізм набув у Франції, Бельгії, Італії, ФРН, Іспанії, а також у США. Його представники Ж. Дабен, В. Катрайн, Ж. Марітен та ін. Стверджували, що першоджерелом усього буття, в тому числі держави і права, є Бог, а всесвіт поєднує в собі два аспекти: духовний і похідний від нього — матеріальний. Вони вважали, що держава і право є результатом Божого втручання, первинності духовних засад.

Носієм природно-правового буття є природа людини. Правові настанови Бога віддзеркалюються в розумі людини і за допомогою незалежної волі втілюються в її діях задля досягнення обраної мети. Взагалі, абсолютні і вічні принципи природного права, такі як свобода, справедливість, благо, солідарність є вічними принципами, що переходять до людини від Бога. Позитивне право, що твориться державою й закріплюється в законах, має відповідати Божим принципам.

Більшість ідей неотомізму про визначальну роль держави у створенні умов для реалізації природних прав людини знайшли втілення в теорії "держави загального блага", авторами якої були Дж. Мюрдаль, Дж. Стречі, А. Пігу та ін. Держава повинна стати засобом реалізації загальнолюдських цінностей та справедливості, здійснювати політику соціальних послуг, що передбачає соціальне забезпечення, соціальне страхування, допомогу у випадках безробіття, хвороби, охорону здоров'я, гарантувати права і свободи людини і загальне благо.

Засновником феноменологічного напрямку був німецький мислитель Едмунд Гуссерль (1859—1938). Предметом феноменології є опис актів свідомості в їх відношенні до об'єктів, а центральним поняттям — "інтенційність", тобто спрямованість свідомості на об'єкт. Але під свідомістю феноменологія розуміє "чисту", трансцендентальну свідомість, абстраговану від людини і від суспільного середовища. Представники цієї школи права (Г. Вельцель, А. Райнах та_ін.) Сутність права вбачали в "ейдосах" (від грец. Stikx; — вигляд), "чистих сутностях", апріорних нормативних ідеях. Ці "ейдрси" існують самі по собі та мають значення лише в "інтенції", тобто в спрямованості на них свідомості. "Ейдоси" розглядаються прибічниками цієї теорії як приписи, норми природного права, що існують до виникнення позитивного права.

Екзистенціалізм сповідували Е. Фехнер, В. Майгофер та ін. Основною категорією Екзист. Є екзистенція (лат. Existentia — існування) — внутрішнє буття людини, те непізнаванне, ірраціональне в людському "я". Прибічники цієї філософії досліджували право, протиставляючи емпіричне буття та екзистенцію людини. Позитивне право як результат досвіду, буття є штучним явищем. Свою життєву силу воно отримує від екзистенції, в процесі життєдіяльності людини в різних "граничних ситуаціях". Внаслідок цього позитивне право визначається екзистенцією людини, його незалежною волею. Але природне право не має постійного змісту, воно є нескінченим ланцюгом індивідуальних правових ситуацій. Норму права прибічники цієї теорії називають штучним явищем.

А.Кауфман, В.Гассемер та ін автори герменевтичної теорії природного права стверджували, що сутність права полягає у справедливості, яка передбачає формальну рівність людей, обмеження свавілля, суспільну безпеку. Для досягнення цього створюються позитивні правові норми відповідно до свого часу й місця. Головним у теорії є розуміння права, що розглядається як процес, під час якого на основі "...живої історичної мови відбувається становлення конкретного історичного права". Поза процесом розуміння не може бути об'єктивної правильності права. Конкретне історичне право є ланцюгом подій, актів поведінки і ситуацій, яким повинні відповідати абстрактні норми.