18. Політико-правові вчення  Т.Гоббса і Д.Локка.

Томас Гоббс був одним з засновників теорії суспільного договору. У своїй роботі «Левіафан або матерія, форма та влада держави» він описував хаос природного додержавного існування людей, життя без краси, промисловості, культури. Політика, та її носій держава, на думку Гоббса, затверджується людьми шляхом домовленостей між собою, індивіди довіряють одній особі, верховній владі над собою. Держава і є обличчя , яке використовує силу та засоби для людей, які вона вважає необхідними для миру та загального захисту. Гоббс був захисником монархічної влади. Він стверджував, що заключаючи суспільний договір та перейшовши в громадський стан, індивіди втрачають можливість змінити форму правління, звільнитися від дій верховної влади. За його думкою може існувати лише три форми держави: демократія, монархія та аристократія, котрі різняться не природою та змістом в ній верховній влади, а спроможністю до реалізації тієї чи іншої цілі, для якої вони були встановлені. Права державної влади, за теорією Томаса Гоббса, були досить сумісні з інтересами класів, що реалізовували англійську революцію. Очевидно, що за сучасними критеріями, Т.Гоббс більше консерватор, ніж ліберал, адже навіть ліберальну ідею щодо суспільного договору він інтерпретував так, що висновки виявилися консервативними – свобода можлива лише в тому випадку, коли люди передавали право розпоряджатися монархові. Також, Гоббс «стягнув» з держави ореол містицизму. Вона стала розглядатися як один з багатьох результатів правового договору – контракту, як продукт людських дій. Гоббс виділив шість основних пунктів прав держави. Усі інші права полягали у нижчезазначених або могли б бути логічно виведені з них. Перше право – «меч справедливості», тобто право карати порушників закону, адже без цього права безпека не може бути забезпечена. Друге право – «меч війни», тобто право оголошення війни та підписання миру, а також встановлення кількості збройних сил і кількості грошей, необхідних для ведення війни. Третє право – право судити, тобто розгляду випадків, де необхідне прикладання меча, так і без рішення суперечок неможлива охорона громадян від несправедливості зі сторони іншого громадянина.Четверте право – право встановлювати закони власності, тому що до встановлення державної влади кожному належало право на все, що й було причинами війни проти всіх, але з установленням держави все мало бути визначено, кому що належить.п’яте право – право встановлювати підкорення владі, за допомогою якого можливо було проводити збалансоване регулювання усіх функцій державної влади.Шосте право – забороняти шкідливі вчення, що призводять до порушення миру та спокою всередині держави, а також направлені на підрив державної єдності. Політична теорія філософа Джона Локка є ще однією спробою викладу громадянської концепції політики. Він став ідеологом соціального компромісу поміж дворянством та буржуазією. Свої політичні погляди він виклав у роботі «Два трактати про державне правління». Держава, за Локком, отримує рівно стільки влади, скільки необхідно для досягнення головної мети політичного суспільства – реалізація особистих громадянських прав володіти власністю. Підтримка режиму свободи вимагає чіткого розмежовування публічно-владних повноважень держави. Законодавчою владою повинен займатися тільки парламент, виконавча та судова влади, з одного боку, повинні бути підпорядковані йому, а з іншого боку – можуть створювати активний вплив на діяльність органів законодавчої влади. Для Локка важливо, аби кожна форма держави зростала з суспільного договору – вільної згоди людей, щоб вона охороняла їх природні права та свободи. Локк розширював вчення щодо переходу від природного права до громадянського стану суспільства та відповідної для нього державної форми правління. Головна мета держави – збереження свободи власності, відстоював принцип розділення влади. В противагу Гоббсові, Локк зробив інакший висновок: держава підпорядковується суспільству, яке, в свою чергу, підпорядковується особистості, а так як держава та суспільство – це не одне й те саме, то падіння державної влади не значить кінець суспільства.