17. Державно-правова теорія Г.Гроція і Б.Спінози

Гуго Гроцій (1583-1645) - один із засновників ранньобуржуазного вчення про державу і право. Серед його численних праць з цієї проблематики чільне місце посідає трактат "Три книги про право війни і миру" (1625). Згідно з теорією Г. Гроція, існує право природне і право волевстановлене. Джерелом першого є природа людини, людський розум, у якому закладено прагнення людей до спокійного і раціонального спілкування. Це право вимагає, зокрема, непорушності приватної власності.

Волевстановлене право автор поділяє на "божественне" і "людське".

До "людського" належать:

Сімейне

Цивільне

Міжнародне право

Державу у він визначає як "досконалий союз вільних людей, укладений заради дотримання права і спільної користі". В ній знаходить свій прояв властиве людській природі і представлене у природному праві розумне спілкування. Додержавна стадія життя людей характеризується Г. Гроцієм як "природний стан", за якого не було не лише держави, а й приватної власності. Але розвиток людства і втрата ним першопочаткової "простоти" привели до поділу майна, появи приватної власності та утворення за взаємною згодою людей держави, метою якої є охорона власності кожного. Ознакою держави Г. Гроцій вважав верховну владу, дії якої не підпорядковані ніякій іншій владі і не можуть бути відмінені на розсуд чужої влади. Атрибутами верховної влади є: правосуддя, призначення й керівництво діяльністю посадових осіб, збирання податків, вирішення питань війни і миру, укладення міжнародних угод.

На думку Г. Гроція, форма державного правління не має суттєвого значення, оскільки джерелом будь-якої форми є суспільний договір. При створенні держави народ міг обрати ту чи іншу форму правління. Водночас мислитель негативно ставився до тиранії і віддавав перевагу одноособовій та аристократичній формам правління.

Теорії природного права і суспільного договору знайшли свій подальший розвиток у творчості великого голландського філософа й політичного мислителя Баруха (Бенедикта) Спінози (1632-1677), зокрема у його працях "Богословсько-політичний трактат" (1670) і "Політичний трактат" (1677).

Укладенням договору право і сила кожної людини були перенесені на суспільство й державу, яка приборкує пристрасті та непомірні устремління людей і примушує їх жити за "законами розуму" - у мирі й безпеці. Відмітною ознакою громадянського стану Б. Спіноза вважає наявність верховної влади, втіленням якої є держава. Верховна влада не пов'язана ніякими законами, і всі повинні їй у всьому підкорятись. До відання верховної влади належать:

Прийняття, тлумачення і відміна законів

Правосуддя

Призначення посадових осіб

Вирішення питань війни і миру

Форми держави Б. Спіноза оцінював залежно від ступеня досягнення в них мети громадянського стану - забезпечення миру й безпеки життя. Він розрізняє три основних форми держави: монархію, аристократію, демократію. Парламентарної монархії як однієї з демократичних форм державного правління.