14. Політико-правове вчення Н.Макіавеллі.

Н. Макiавеллi розглядав державу як певний полiтичний стан суспiльства, що характеризувався специфiчними вiдносинами мiж володарями та пiдвладними, органiзованою полiтичною владою, юстицiєю, законами. Вiн видiляв такi конституцiйнi види влади: монархiя, аристократiя, демократiя. Кожен iз цих видiв був нестабiльний; iдеальним є змiшаний тип влади, який урiвноважував би iнтереси рiзних соцiальних груп, багатих i бiдних. Н. Макiавеллi виступав з iдеєю контролю та рiвноваги: можливiсть брати участь в управлiннi державою надавалося одночасно монарху, знатi та народу.

Розглядаючи полiтику як автономну галузь людської дiяльностi, Макiавеллi зазначає, що вона має свої цілі і закони, незалежнi не лоше вiд релiгiї, а й вiд моралi. Головним критерiєм полiтичної дiяльностi, мета якої — змiцнення держави, є користь i успiх у досягненні поставлених завдань, добре все те, що сприяє змiцненню держави, полiтичний результат повинен досягатися будь-якими засобами, в тому числi з допомогою обману i вiдкритого насильства.

З-поміж усіх інших політичних філософів Макіавеллі належить найбільша заслуга у наповненні поняття «держава» тим змістом, який воно має в сучасному політичному вжитку.Держава як організована сила, єди­новладна на власній території і, в політичних стосунках з іншими держа­вами, цілеспрямована на збільшення своєї влади, стала в сучасному су­спільстві не просто типовим політичним інститутом, але її найбільш впли­вовим з інститутів цього суспільства. Видiляючи двi форми держави — монархiю i республiку, вказуючи на велике значення монархiї в перехiдний перiод, Макiавеллi все ж надавав перевагу республiцi. Кращою вiн вважав таку республiку, в якiй до здiйснення владних повноважень одночасно покликанi представники знатi i народу.В республiкансъкiй формi Макiавеллi вбачав можливiсть реалiзацiї полiтичних свобод (у його розумiннi — це мiське самоуправлiння. Яке давало владу мiським патрицiям). Захищаючи рiвнiстъ як принцип побудови держави, мислитель розумiв пiд нею скасування всiх феодальних привілеїв, пом’якшення майнових протирiч, якi пiдривали суспiльнi устої.Тiльки свобода i рiвнiсть можуть розвинути здiбностi людей, викликати у них повагу до спiльного блага й iншi громадянськi чесноти. Спiввiдношсння мiж власне ученням Макiавеллi та макiавеллiзмом досить складне. В соцiальнiй дiйсностi макiавеллiзм дiстає грунт для iснування там, де вузька соцiальна база, на яку спирається влада, де полiтика суперечить загальнонародним iнтересам. Засобом проти макiавеллiзму є участь у полiтичнiй дiяльностi представникiв народу, демократичнiсть i самої полiтики, i способу добору полiтикiв. Вiддiливши полiтику вiд релiгiї i моралi, Макiавеллi цим самим перевернув основи полiтичної свiдомостi. Середньовiчний принцип “вiри”, фiдеїзму вiн замiнив на принцип “згоди народу”, консенсусу, який вважав засобом лiквiдації феодальної анархiї, обмеження папської влади, створення сильної нацiональної держави.Мислитель розглядав державу в динамiцi: в нiй взаємодiють рiзнi сили, якi беруть участь у полiтичному процесi — народнi маси, гранди, суверенний правитель.У Спартi, в республiканському Римi Макiавеллi вбачав приклади стiйкостi державних форм, якi ґрунтуються на “роз‘єднаннi” полiтичної влади, тобто на дотриманні таких порядкiв, за яких народнi збори є засобом обмеження влади нобiлiтету й одночасно конституцiйним “виходом” народу до правителя.Поєднання цих трьох першооснов гарантує республіканський режим та дає змогу користуватися своєю власністю, не тривожитися за безпеку свою чи свої рідних та близьких.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61  Наверх ↑