Тема 2.02. Тотальний менеджмент.

Тотальний менеджмент та його складові частини,  їхній взаємозв'язок,

послідовність і одночасність.  Концептуальна основа тотального

менеджменту.  Взаємодія підприємства з зовнішнім оточенням.  Значення

людей у конкурентноздатності підприємства.  Умови створення

сприятливого середовища і задоволення працюючих.  Єдність праці і

керування.

Загалом тотальний менеджмент може бути розділений на три великих

частини:

1. Вироблення стратегії.

2. Розробка тактики й оперативне планування.

3. Виконання або реалізація стратегії з контролем якості.

Ці частини ідуть послідовно одна за іншою,  тобто спочатку

розробляється стратегія організації  (визначається,  що необхідно робити),

потім для її здійснення складаються оперативні плани або розробляється

тактика організації  (визначається,  як будуть досягатися поставлені цілі),  і,

нарешті, здійснюється реалізація розроблених планів або їхнє виконання (при

цьому необхідно стежити за якісним виконанням поставлених задач). Кожна

з цих частин вимагає для свого виконання певних витрат сил, засобів і часу.

При цьому під час планування підприємство не одержує прибутків і, отже, ці

етапи є збитковими.  Тому для безперервності процесу при переході до

розробки тактики група стратегічного планування починає аналізувати і

розробляти стратегію організації знову. При реалізації стратегії, тобто під час

виконання першої стратегії,  розробляється  (або уточнюється)  тактика для

другої і тоді весь процес може бути ілюстрований рис.2.2.1.

Стратегія   Тактика Виконання

    Стратегія Тактика  Виконання

     Стратегія   Тактика

Рис. 2.2.1. Послідовність і паралельність менеджментуЯк видно з рисунка (показано пунктиром), у сталому процесі стратегія,

тактика і виконання виконуються паралельно,  але самі процеси

видозмінюються або виконуються для різних,  або видозмінених напрямків.

Задача менеджменту -  забезпечити чітку роботу на всіх етапах роботи

підприємства.

Концептуальна основа тотального менеджменту проста і концепція є

просто структурованою базою продумування чого-небудь.  Ми будемо

розглядати три концептуальних положення теорії керування:

1) оточення, яке постачає ресурси або екосистема як контекст;

2) люди, що використовують інформацію для прийняття рішень;

3) моделі процесу для здійснення стратегічного вибору.

Для розгляду процесів управління найчастіше виявляється доцільним

здійснювати спрощення.  У професійних організаціях,  де внутрішні

складності часто наростають стрибками, де ідеї і події можуть бути завжди

проаналізовані і де мається ряд ідей,  що розвиваються,  керівники мають

потребу в спрощенні процесів, а не в їхньому швидкому фіксуванні. Проста

основа приводила до гарних результатів у клієнтів, професіоналів у будь-якій

організації,  що саме починала свої власні інновації.  При цьому завжди

необхідне спрощення й адаптація.

Розглянутий підхід до стратегічного планування можна назвати

«контекстуальним плануванням». Він дозволяє залучити людську свідомість

у контекстуальне мислення і використовувати інформацію,  необхідну для

контекстуального планування.  Контекст,  люди й інформація є трьома

елементами,  що складають процес контекстуального планування,  що

контролює все підприємство.

Кожна організація дістає ресурси для своєї роботи з зовнішнього

оточення. При цьому ресурси розуміються в широкому значенні - це люди з

їхньою працею й інтелектом,  це устаткування,  що дозволяє здійснювати

виробничий процес,  це сировина,  це комплектуючи,  енергоресурси і т.п. Сьогодні в усьому світі,  який постійно ускладнюється,  зростає значення і

частина інтелекту людини в процвітанні організацій. Зростає кількість малих

і середніх підприємств,  де власники трудяться разом з виконавцями.

Збільшується кількість акціонерних компаній,  де працюючі і службовці є

акціонерами цих організацій. Художник Т.Боун Піккенс, Дж. стверджує: «Це

не природно придумувати поділ між управлінням і працею.  Усі є хазяями

підприємств». Дійсно, сьогодні праця є капіталом, що продається і купується.

Один з основоположників науки управління Пітер Друкер писав: «Еволюція

роботи в право власності змінила становище індивідуальності усередині

організації».  І,  таким чином,  сучасне суспільство усе більш стає

«суспільством службовців».

Датчанин Мартін Куилман,  віце-президент європейської ведучої фірми

по виробництву електроніки «Н.В.Филипс», дає глобальну оцінку, говорячи:

«Оскільки виробничники в усьому світі дають більш-менш однакову оцінку

технологіям,  боротьба за світовий ринок буде вирішуватися не

устаткуванням,  а якістю людей на всіх рівнях і взаєминами між ними».

Дійсно,  устаткування і технології можна придбати  (купити),  але люди є

нестійким елементом у виробничому процесі.  І їхня робота буде

обумовлюватися не тільки кваліфікацією кожного, не тільки його ставленням

до праці,  але і кваліфікацією і злагодженістю всього колективу організації.

Створення злагодженого колективу є однією з найголовніших задач

сучасного менеджменту.

Сьогодні не викликає заперечень ствердження,  що всі люди різні.

Тривалий час припускалося, що світогляд або  «душа»  кожного формується

вищою силою. Однак потім установилася думка, що внутрішній світ кожного

формується або виховується в результаті зовнішніх впливів. Мао Цзе Дун,

посилаючись на Конфуція, стверджував, що душа дитини - це чистий аркуш

паперу,  і що ми напишемо,  то таку людину ми сформуємо.  Але вже на

початку двадцятого сторіччя Зиґмунд Фрейд стверджував, що мозок людини

складається з трьох розділів,  один із яких  (підкірка)  містить пам'ятьпопередніх поколінь і,  отже,  несе риси спадковості.  Нині з існуванням

спадковості усі згодні.  Гадають,  що відповідальність за спадковість несе

генний апарат людини.  Ми не будемо відшукувати причини цього,  тим

більше,  що знання людини приводять іноді до несподіваних результатів.

Аристотель у свій час прийшов до висновку, що саме серце є тим органом,

яким людина мислить. Мозок же (як міркував Аристотель) є тим органом, із

трохи більшим набором функцій, ніж просто «радіатор», призначений нібито

для  «охолодження»  крові.  Через двадцять два сторіччя,  у наш час хірургія

мозку і трансплантація серця дозволяють прийти до думки,  що,  мабуть,

Аристотель помилявся,  але все-таки необхідно ще дуже багато вивчати

діяльність мозку.

Концептуально в літературі домінують припущення про півкулі мозку.

Одна сторона зв'язується з логікою,  порядком,  причиною,  лінійним

мисленням, математикою; інша - зі світом мистецтв, почуттями, відкритістю,

суб'єктивністю й уявними образами. С.П.Сноу у своїй знаменитій книзі «Дві

культури і наукова революція»  припускає існування двох культур або двох

напрямків мислення: наукової і гуманітарної.

Можна припустити гуманітарно-художне в кожному з нас.  І все-таки

повинен бути взаємодіючий альянс усередині нас між логічною й

інтуїтивною сторонами нашого характеру і такий же взаємодіючий альянс

повинен існувати серед наших колег,  що представляють обидві тенденції.

Таким чином,  кожна людина має свій неповторний внутрішній світ і так

само,  як кожен з нас відрізняється зовні,  так кожний не схожий на іншого

внутрішньо.

Кожна людина має власне бачення і розуміння і тому об'єднання людей

розширює наші можливості. Так, кожен музикант, що сидить в оркестрі, має

свій інструмент і веде свою партію,  але об'єднання їх усіх єдиною

партитурою, задуманою композитором і диригентом,  дозволяють слухачам

насолоджуватися прекрасною музикою. Повертаючи до висловлення М.Куилмана,  можна стверджувати,  що

задача всіх менеджерів організації -  створити стрункий оркестр із усіх

виконавців, що становлять штат організації. Ця задача успішно вирішується

більшістю сучасних,  стрімко зростаючих прогресивних організацій,  які не

роблять основний упор на інтенсивне використання технологічних або

прикладних професійних знань,  для того,  щоб одержати конкурентні

переваги на сьогоднішньому жорсткому ринку. 

В одному американському журналі в листопаду 1987  року була

поміщена стаття на цю тему.  Названа  «Радість роботи:  як задоволення

службовців дозволяє малим компаніям витримати конкуренцію»,  стаття

заснована на опитуванні 2800 робітників - від керівників до погодинників - із

середовища найбільше швидко зростаючих компаній одного об'єднання.

Ключовим питанням був: «Що забезпечує задоволення у Вашій роботі?»

Вивчення показало,  що співробітники,  особливо керівники і професіонали,

більш схильні знайти задоволення і залишатися на тій роботі,  яка вимагає

присутності таланту і дає почуття закінченості у виконуваній роботі.  Далі

говориться: «Вони задоволені культурою компанії,  що цінує ініціативу й

ідеї». 

Особистий досвід авторів книги [1]  показує,  що при відчутті довіри і

свідомості відповідальності люди не рахуються з особистим часом і шукають

найбільш раціональні шляхи вирішення виникаючих задач,  навіть не

вимагаючи за це винагороди.  Іншими словами,  задача менеджера -

перетворити роботу в хобі працюючого.