6. Склад річної звітності під-ва.
Фінансова звітність – це система взаємопов’язаних узагальнюючих показників, що відображають фінансовий стан підприємства та результати діяльності за звітний період. До складу звітності підприємства відносять:
-Баланс;
- Звіт про прибутки та збитки;
-Звіт про власний капітал;
-Звіт про рух грошових коштів;
-Примітки до фінансової звітності.
Компоненти фінансової звітності пов’язані між собою, оскільки відображають відповідні аспекти господарської діяльності підприємства.
Бухгалтерський баланс (ф.№1) – звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає його активи, пасиви та власний капітал у грошовому виразі на певну дату. Щодо форми подання балансу розрізняють: двосторонню форму, за якою активи підприємства розміщують ліворуч (актив балансу), а зобов’язання й власний капітал – праворуч (пасив балансу); односторонню (послідовну) форму, за якою послідовно, згори вниз, розміщують актив і пасив балансу. В Україні застосовуються остання форма балансу. В Україні зміст і форма балансу та загальні вимоги до розкриття його статей встановлюються П(С)БО №2 «Баланс».
Звіт про прибутки та збитки (звіт про фінансові результати – ф.№2) – є обов’язковою формою фінансового звіту підприємства. Основна його мета надати користувачам інформацію про формування фінансового результату підприємства (доходи, витрати та фінансові результати). Фінансовий результат визначають порівнянням доходів і витрат звітного періоду.
Загальні вимоги до розкриття статей даного звіту, а також його форма та зміст визначаються вимогами П(С)БО №3 «Звіт про фінансові результати»
Звіт про рух грошових коштів (ф.№3) призначений для надання інформації про те, з яких джерел надходили гроші на підприємство, за якими напрямами та на які цілі витрачалися гроші, як змінився залишок грошових коштів за звітний період. При цьому рух грошових коштів у звіті відображають за трьома видами діяльності: поточна (основна), інвестиційна. Фінансова. Це дає змогу оцінити раціональність використання грошових коштів, визначити напрями діяльності підприємства, платоспроможність, а також скласти прогноз подальшого розвитку. В Україні порядок складання та подання даного звіту користувачам встановлено П(С)БО №4 «Звіт про рух грошових коштів».
Звіт про власний капітал призначений для надання користувачам інформації про зміни, що відбулися у складі та структурі власного капіталу за звітний період. При цьому зміни розкриваються за складовими власного капіталу: статутний капітал, додатковий капітал, резервний капітал, фінансовий результат (нерозподілений прибуток) та ін. Джерелом для складання цієї форми фінансової звітності є інформація бухгалтерських рахунків, на яких відображено складові власного капіталу. Вказівки щодо форми, рекомендації зі складання та подання даного звіту містяться в П(С)БО №5 «Звіт про власний капітал».
Під примітками до фінансової звітності слід розуміти сукупність показників і пояснень, які забезпечують деталізацію та обґрунтування статей фінансових звітів, а також іншу інформацію, яка передбачена відповідними П(С)БО. Законом України «про бухгалтерський облік та фін. звітність» передбачено, що Примітки до річної фінансової звітності є однією з форм фінансової звітності, проте така форма приміток не у повній мірі виконує роль детального пояснення: не складається за квартал і містить інформацію про об’єкти бухгалтерського обліку з деталізацією на рівні субрахунків бухгалтерського обліку. У цій формі відсутня повна характеристика підприємства та опис основних факторів. Які стали визначальними в роботі підприємства у звітному періоді. У зв’язку з цим підприємства повинні складати два види приміток до фінансової звітності: ф.№5 та Пояснювальну записку до проміжної та фінансової звітності. Для підготовки такої пояснювальної записки використовують не лише дані фінансової звітності, а й іншу інформацію – дані аналітичного обліку, відомості установчих та розпорядчих документів підприємства, внутрішню звітність, тощо.
7. 7.Історія виникнення аудиту в світі.
Слово «аудит» походить від лат. «audio» — «слухаю», (відповідно «auditor» — той, хто слухає). У середньовічній Європі, коли писемних людей було мало, аудитором називали службовця, який повинен був вислуховувати звіти посадових осіб. На початковому етапі розвитку аудиту на аудитора покладались функції контролю за діяльністю посадових осіб з метою викриття фактів обману та шахрайства.
Ще у стародавньому світі, як тільки функції володіння і управління власністю були поділені між такими основними суб'єктами господарювання того періоду, як держава і рабовласницький маєток, була вперше усвідомлена необхідність в аудиті. Прагнучи одержувати якомога більший прибуток, власники, що наймали управлінців, призначали контролерів, до обов'язків яких входило вислуховувати підзвітних осіб. На державному ж рівні створювалися спеціальні органи (облікові управління), які контролювали збір податків та державні витрати.
Вважається, що аудит як вид професійної діяльності виник в Англії. Одними з найдавніших англомовних облікових документів, які дійшли до наших часів, є згадки про аудит в архіві Казначейства Англії і Шотландії 1130 р. Також є дані про існування аудиту в 1299 р. та до 1324 p., коли королівським указом були призначені аудитори в графствах Оксфорд, Беркшир, Південний Емптон, Уілтс, Самсет і Дорсет. У XVI ст. правовий контроль облікових книг був офіційно введений у багатьох країнах світу. Для позначення особи, яка здійснювала перевірку облікових записів в Англії вже використовувався термін «аудитор».
Тому не дивно, що перший у світі законодавчий акт, що регулював діяльність аудиторів, був виданий у 1285 р. королем Англії Едвардом І. Відповідно до цього закону від імені держави надавались певні привілеї аудиторам, якими були не тільки особи з числа довірених слуг сеньйорів, але й деякі категорії цивільних службовців.
Згідно з законом метою перших обов'язкових перевірок був незалежний розгляд бухгалтерських записів і звітів, а роботу осіб, які їх проводили, прирівнювали майже до фінансового аудиту в сучасному його розумінні.
У XVII-XIX ст., коли фінансові кризи стали актуальною проблемою, аудит набув найбільшого розвитку. Після закінчення кризи почався стрімкий розвиток акціонерних товариств.
Першим документально зафіксованим випадком проведення незалежного аудиту спекулятивної діяльності акціонерних товариств вважається крах «Південноморської Компанії' у Великобританії в 1720 році Ця подія в історії відома як Південно-морська бульбашка Коли з'ясувалося, що директорат компанії неспроможний ані виконати взяті зобов'язання по сплаті дивідендів, ані викупити випущені в біржовий обіг акції, у справу втрутились державні органи Ними був призначений бухгалтер Чарльз Снел для незалежної додаткової перевірки допоміжних облікових записів цієї компанії.
У цей же період з метою запобігання недоброчесних угод була започаткована практика державного регулювання фахової діяльності облікових працівників. У 1720 р. парламент цієї країни прийняв"Акт про Мильну бульку, що заборонило акціонерну форму підприємницької діяльності і єдиною можливою визнавав партнерство. З 1844 р. у Великобританії вийшла серія законів про компанії, згідно з якими їх керівники були зобовязані раз протягом року надавати акціонерам підписаний ними балансовий звіт підприємства і запрошувати незалежного бухгалтера (аудитора) для перевірки і підтвердження звітності перед акціонерами.Досвід Англії в розвитку аудиту справив великий вплив на інші країни і передусім на США. Аналогічні закони про обов'язковий незалежний аудит дещо пізніше були прийняті у Франції (1867) і США (1887).
І тільки наприкінці XIX ст. незалежний аудит сформувався як самостійна сфера професійної практичної діяльності Зміни в попиті на аудиторські послуги в СІНА на початку XX ст. стали причиною докорінних змін ряду цілей аудиту
Початок 70-х років XX ст, по суті, виявився точкою відліку Для нового етапу в історії аудиту — його гармонізації на регіональному та інтернаціоналізації на міжнародному рівні.
Започаткувало інтернаціоналізацію аудиту створені і л у ІУ77 р. Міжнародної Федерації Бухгалтерів із штаб-квартирою а Нью-Йорку, на яку зокрема, були покладені функції розробки Етичного Кодексу Професійних Бухгалтерів, Міжнародних Стандартів Аудиту (МСА), бюлетнів з аудиту, положень про державний і управлінський облік, видання фахових посібників з аудиту підприємств. Слід відзначити, що Міжнародна Федерація Бухгалтерів не має права вимагати від організацій-членів приведення стандартів своїх країн у відповідність із міжнародними, застосовувати до них будь-які санкції. Ці факти є свідченням вибору шляху добровільної інтернаціоналізації нормативної бази аудиту, кваліфікаційного рівня професійних бухгалтерів (аудиторів) країн світового співтовариства
Сьогодні відбувається етап розвитку аудиту, орієнтованого на ризик. При проведенні перевірок або консультуванні аудиторських фірм, у першу чергу, розраховують можливий ризик (за спеціально розробленими формулами). Як правило, в сучасних умовах аудиторська перевірка проводиться вибірково — в основному там, де існує максимальний ризик помилки або шахрайства
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74
75 76 77 78 79 80 81 82 83 Наверх ↑